1. Конституційне право – провідна галузь національного права України

Конституційне право України як галузь права і законодавства являє собою систему правових норм і нормативно-правових актів та інших джерел, що регулюють відносини, пов’язані з основами конституційного ладу, правового статусу особи, народовладдям, територіальним устроєм суспільства і держави.

Предметом конституційного права України є коло суспільних відносин, що виникають у процесі організації та здійснення публічної влади. Ці відносини характеризуються певною специфікою, а саме: стосуються всіх найважливіших сфер життєдіяльності суспільства; виступають як базові в політичній, економічній, духовній, соціальній та інших сферах життя суспільства.

Під принципами конституційно-правового регулювання розуміють найзагальніші нормативно-регулятивні правила поведінки, в яких відображаються сутність і соціальне призначення конституційного регулювання суспільних відносин.

До них відносять принципи:

1. верховенства права;

2. верховенства і прямої дії конституції та законів у системі нормативно-правових актів;

3. загальної демократії;

4. політичного, економічного та ідеологічного плюралізму;

5. поділ влади;

6. гуманізму;

7. пріоритетності норм і принципів міжнародного права порівняно з вітчизняним законодавством;

8. державного та іншого гарантування прав, свобод і обов’язків людини і громадянина, народовладдя, захисту суверенітету й територіальної цілісності України .

Конституційно-правова норма – це загальнообов’язкове правило поведінки, встановлене чи санкціоноване державою з метою регулювання та охорони певних суспільних відносин, які становлять предмет конституційного права. Їхніми специфічними ознаками є те, що вони:

1. регулюють особливе коло суспільних відносин, що безпосередньо стосується здійснення народовладдя;

2. встановлюють порядок створення інших правових норм, який є обов’язковим для інших галузей права;

3. мають вищу юридичну силу щодо інших правових норм;

4. відрізняються особливою структурою, для них не є характерною тричленна структура (гіпотеза, диспозиція та санкція), мають лише диспозицію.

Метод конституційно-правового регулювання – це сукупність способів і засобів, за допомогою яких упорядковуються суспільні відносини, що становлять предмет конституційного права. Він характеризується:

1. найбільшою загальністю;

2. максимально високим юридичним рівнем;

3. імперативністю;

4. універсальністю;

5. доцільністю;

6. поєднанням прямого й опосередкованого регулювання.

Джерелами сучасного конституційного права України, під якими розуміють чинні нормативно-правові акти , слід відзначити:

1. Конституцію України – основне джерело права;

2. Конституційні закони – закони, що вносять зміни й доповнення до Конституції;

3. звичайні закони – закони, що містять конституційно-правові принципи та норми;

4. інші акти Верховної Ради України та акти Всеукраїнського референдуму;

5. певні нормативні акти Президента України;

6. деякі нормативні постанови Кабінету Міністрів України;

7. окремі акти представницьких органів місцевого самоврядування, їхні регламенти.

Під терміном конституційний лад звичайно розуміють такий порядок, при якому дотримуються права і свободи людини й громадянина, держава підпорядкована праву (є конституційною), сприяє утвердженню справедливих, гуманних і правових взаємозв’язків між людиною, громадянським суспільством і державою.

Конституційна держава характеризується такими рисами:

1. обмеженістю (підпорядкованістю) державної влади правом і народним суверенітетом;

2. забезпеченням такої обмеженості відповідними гарантіями.

Не можна ототожнювати поняття „конституційний лад” і „державний лад”. Останнє є більш ширшим, ніж перше.

Державний лад - це система основних політико-правових, економічних, соціальних відносин, які закріплюються державно-правовими (конституційно-правовими) нормами.

Засади конституційного ладу – це система основних принципів організації державної влади в конституційній державі, взаємовідносини держави з людиною, громадянським суспільством.

Основні принципи конституційного ладу України:

1. суверенітет;

2. демократизм;

3. гуманізм;

4. соціальність;

5. верховенство права;

6. унітаризм;

7. розподіл влади;

8. плюралізм;

9. республіканізм;

10. рівність усіх суб’єктів права власності перед законом.