11. Характеристика практичних та наочних методів навчання.

Методи навчання - способи взаємопов'язаної діяльності вчителя та учня, спрямовані на розв'язання навчально - виховних завдань.

Практичні: - самостійні роботи; - вправи; - практичні роботи; - лабораторні роботи.

САМОСТІЙНА РОБОТА -це така пізнавальна навчальна діяльність, коли послідовність мислення учня, його розумових і практичних операцій залежить та визначається ним самим.

Один із найважливіших методів, органічна частина навчального процесу, може бути на різних етапах роботи. Плануючи самостійну роботу вчитель повинен :

1. визначити її місце в структурі уроку;

2. передбачити труднощі, які можуть виникнути;

3. правильно визначити зміст і обсяг завдань, їх тривалість;

4. дібрати потрібний дидактичний матеріал;

5. продумати раціональний спосіб перевірки роботи. Щоб працювати самостійно учень повинен уміти: організовувати свою роботу, здійснювати її якнайекономніше й раціональніше, перевіряти якість зробленого.

Самостійна робота тренує волю, виховує спостережливість, працездатність, увагу, дисципліну навчальної праці. Самостійні роботи можуть бути:

- усними і письмовими; - практичними і теоретичними;

• репродуктивними і творчими; - фронтальними та індивідуальними.

ВПРАВИ- багаторазове повторення певний дій, операцій з метою їх засвоєння, формування умінь та навичок. Види вправ:

- підготовчі – готують до сприйняття нових знань і способів їх застосування на практиці;

• вступні – сприяють засвоєнню нового матеріалу;

• пробні – перші завдання на застосування щойно засвоєних знань;

• тренувальні – для формування умінь, набуття навичок;

• творчі – найчастіше наближені до реальних життєвих умов;

- контрольні – переважно навчальні (письмові, графічні, практичні вправи).

Вимоги - доведення до свідомості учнів і порядку виконання вправи;

- стежити за точністю виконання дій, щоб не закріплювалися помилки;

- різноманітність вправ, систематичність;

• індивідуальність, конкретність, але достатність для утворення навички;

• поступове наростання складності;

• перевірка та аналіз результатів.

Лабораторна робота– це вивчення в шкільних умовах явищ природи за допомогою спеціального обладнання.

Лабораторні заняття являють собою один із видів дослідницької самостійної роботи учнів, що проводиться за завданням вчителя, в спеціально пристосованому для проведення дослідів приміщенні, або спеціальних умовах. Їх тематика і кількість визначається навчальними програми. Лабораторні роботи займають різне місце у навчальному процесі - після пояснення вчителем нового матеріалу, перед процесом його вивчення або під час нього.

Вимоги: - перед початком лабораторної роботи вчитель інструктує учнів;

• формулює її мету знайомить з обладнанням;

• пояснює в якій послідовності і як виконувати, вести записи, оформовляти результати;

• важливо чітко розподілити обов’язки учнів, забезпечувати їх змінюваність;

• стежити за виконанням роботи і в разі потреби консультувати;

• завершувати лабораторну роботу усним або письмовим звітом;

• дотримуватись правил техніки безпеки.

Цінність лабораторних робіт:

• сприяють зв’язку теорії з практикою;

• озброюють учнів вмінням досліджувати у природних умовах;

- формують навички використання приладів;

- вчать обробляти результати вимірів і роботи правильні наукові висновки і пропозиції.

ПРАКТИЧНІ РОБОТИ– за характером діяльності учнів близькі до лабораторних. Суть їх – безпосередньому використанні знань учнів у суспільно-корисній або навчальній праці.Найчасті-

ше використовуються на уроках природознавства,трудового навчання,образотворч. мистецтва. Вони передбачені навчальними програмами, їх виконують після вивчення теми, розділу.

Етапи проведення практичної роботи: - постановка мети і завдань;

• пояснення вчителя ( теоретичне осмислення роботи);

• показ ( інструктаж по виконання та техніки безпеки);

• проба ( 2- 3 учні виконують, решта спостерігає);

• виконання роботи ( самостійне виконання всіма учнями)

• контроль ( роботи учнів приймають і оцінюють)

• мають навчальне пізнавальне значення;

• сприяють формуванню умінь та навичок;

• сприяють конкретизації знань;

• розвивають вміння, спостерігати й пояснювати явище, що вивчаються.

Графічні роботи – роботи, в який зорове сприймання відображене з кресленням, схемами, замальовками, складанням таблиці, графіків, діаграм.

Дослідні роботи – пошукові завдання і проекти, що передбачають індивідуалізацію навчання, розширення обсягу знань учнів.

Наочні методи - ілюстрація; - демонстрація; - спостереження.

Основна мета цих методів - створити в учнів найбільш правильне уявленні про предмети, які вони вивчають.

Ілюстрації - показ учителем ілюстративних посібників: плакати, карти і т.п.

Демонстрація – показ в русі.

Вимоги: - всім видно; - показувати тільки під час пояснення; - звертати увагу на головне…

Спостереження як метод навчання забезпечує безпосереднє живе “споглядання”, сприйняття явищ дійсності (спостереження за явищами природи, праці людини). Спостереження можна проводити безпосередньо або за допомогою спеціальних приладів (мікроскопа, телескопа, термометра та ін.)

Спостереження можна розділити на два види: 1.Спост. натуральних об’єктів у реальних умовах. 2. Спостереження в класних умовах. (розкрити)

Методика: інструктаж про мету, завдання і методику спостереження, здійснення спостереження, фіксація, відбір і аналіз його результатів учнем, узагальнення і формулювання висновків.

Ушинський „Ніщо не може бути важливішим у житті, як уміти бачити предмет з усіх боків і серед тих відносин, в які він поставлений”

Висновок

12. Групи методів за характером пізнавальної активності учнів: репродуктивний, пояснювально –ілюстративний метод, метод проблемного викладу знань вчителем, частково-пошуковий, дослідницький. Проблемне і програмоване навчання.

РЕПРОДУКТИВНІ такі методи, коли оволодіння навчальним матеріалом ґрунтується переважно на відтворюючій ф-ції пам’яті.Тому ці методи використовуються більше при закріпл., повторенні, узагальненні, систематизації, конкретизації раніше вивченого матеріалу. Репродуктивні методи підвищують міцність знань, так як забезпечують систематичне відтворення навчального матеріалу.

ПОЯСНЮВАЛЬНО-ІЛЮСТРАТИВНИЙ метод використовується для вивчення нового матеріалу (пояснення, розповідь, бесіда, опис). Структура пояснювально-ілюстративних методів складається з двох основних частин: теоретичної і ілюстративної.

Перша частина - система теоретичних знань, виклад матеріалу. Друга частина являє собою систему фактів, опису, роз’яснень, як словесних так і з допомогою наочних посібників.

Без ілюстративної частини навчання іде на високому рівні труднощів, вимагає високої напруги розумових сил, доброї попередньої підготовки. Якщо переважає ілюстративна частина, то учні, запам’ятовуючи факти, можуть неглибоко засвоїти теорію, що знижує можливість розумового розвитку. Необхідно, щоб було правильне співвідношення обох частин.

МЕТОД ПРОБЛЕМНОГО ВИКЛАДУ МАТЕРІАЛУ. Користуючись цим методом, вчитель повідомляє нові знання, розкриваючи систему готових рішень певної проблеми. Показує історію пошуків розв’язання даної проблеми, розкриває історичну логіку наукового відкриття, зіставляє наукові гіпотези і різні точки зору, висловлює здогадки, будує мисленно експеримент, доводячи правильність одних і обмеженість інших точок зору, підтверджує певні висновки реальним експериментом.

Учень має не лише зрозуміти фактичний матеріал і запам’ятати його, але й усвідомити методи творчої пошукової діяльності. Тобто, вчитель сам розв’язує проблему, доводячи, співсталяючи факти. Учні стежать за логікою міркування вчителя, його доказами, висновками, зіставленнями. Сприймаючи в готовому вигляді рух чужої думки, виклад чужої аргументації, учень усвідомлює засоби розв’язання проблем. Самостійність учня тут обмежена, бо головна роль належить зовнішнім ознакам і факторам. Але в нього розвиваються уява, творчі форми мислення. Слухаючи вчителя, ознайомлюючись з методами евристичного мислення, усвідомлює і запам’ятовує способи розв’язання проблеми.

ЧАСТКОВО-ПОШУКОВИЙ МЕТОД. Вимагає від учнів прояву більш високого рівня пізнавальної самостійності і активності. Це досягається тим, що на окремих етапах навчального процесу учні залучаються до пошукової діяльності. Суттевим тут є той момент, що завдання євристичного характеру учні виконують не від початку до кінця, а лише частково на окремих етапах.

Вчитель повідомляє нові завдання за допомогою євристичної бесіди. Формулює суперечність, створює конфліктні ситуації. Вчитель визначає етапи пошуку, веде учнів вперед визначеними шляхами, але не підказує самого розв’язання проблем. Керує, за допомогою слова, ходом спостереження з метою виведення моментів дослідження, які проводять учні, спрямовує роботу в певне русло. Учень бере активну участь у розв’язанні проблеми на певних її етапах. Не виконуючи всіх етапів дослідження, всього процесу розв’язання проблеми, що передбачає євристична бесіда, учень все ж таки частково її розв’язує.

Він здобуває нові знання з самого об’єкту спостереження, що спряє розвитку його уяви, творчих форм мислення.

ДОСЛІДНИЦЬКИЙ МЕТОД.

Цей метод має своїм головним завданням підготовку учнів до виконання навчальних завдань на найвищому рівні складності, пізнавальної самостійності і активності.

Установка вчителя: учень повинен самостійно розв’язати проблему вцілому, а не на окремих етапах пошуку.

Вчитель керує роботою учнів, ставить пізнавально-практичні завдання, організовує самостійну пошукову діяльність учнів. Включаючи учнів у процес розв’язання практично-експериментальних завдань, формує у них допитливість, самостійність, здатність до зосередження, творчу уяву тощо.

Включаючи фактори, що пов’язані з невідомим явищем, учень самостійно визначає проблему, висловлює передбачення, гіпотези, будує інтуітивні здогадки, обмірковує план і способи їх перевірки, фантазує, вносить у роботу щось своє, власне, організовує спеціальні спостереження і досліди, самостійно розв’язує нові пізнавальні завдання або використовує нові способи для розв’язання уже відомих задач. Пізнавальна самостійність і активність є основою дослідницького методу.