Показники мобільності.

Як потенційна, так і реалізована мобільність вимірюється за допоммогою абсолютних та відносних показників.

Серед першої групи слід визначити чісельність мобільного населення та його розподіл за певними ознаками (віком, статтю, професійною та освітньою підготовкою, зайнятістю в окремих секторах та галузях економіки) - М_і, обсяг мобільних контингентів (наприклад, загальну сукупність прийнятих на роботу – S та звільнених – F) – M.

M = ∑ М_і ,

M = S + F .

Друга група харектеристик інтенсивності мобільності (питома вага мобільних контингентів у відповідних сукупностях населення) та середньої кількості подій протягом певного періоду часу (наприклад, середньорічна кількість звільнень в розрахунку на одного працюючого в галузі).

Показник інтенсивності мобільності розраховується за такою формулою:

m = М_і / P_і ,

де М_і – чисельність мобільного контингенту i-ї групи (за віком, статтю, професійною та освітньою підготовкою тощо);

P_і - чисельність населення і-ї групи (за віком, статтю, професійною та освітньою підготовкою тощо).

Коефіцієнти мобільності розраховвуються за такими формулами:

• по прияняттю – s = S/E ,

де s - коефіцієнт мобільності по прияняттю;

S – загальна чисельність прийнятих на підприємство протягом певного періоду;

E – середня за період чисельність працюючих.

• по звільненню – f = F/E ,

де f – коеефіцієнт мобільності по звільненню;

F – загальна чисельність звільнених з підприємства протягом певного періоду;

E – середня за період чисельність працюючих.

• сукупний – m = f + s.

Чинники трудової мобільності.

Загальна система чинників формування трудової мобільності складається з 4-х блоків.

• Соціально-демографічні:

• статево-віковий склад населення;

• освітний склад населення;

• сімейний склад населення;

• професійний склад населення.

• Соціопсихологічні:

• настанови населення щодо зміни міста роботи;

• суспільна оцінка мобільності робочої сили;

• поширеність патерналізму в суспільстві.

• Соціаьльно-економічні:

• модель ринку праці (ліберальна, патерналістська, соціал-демократична);

• співвідношення пропозиції робочої сили та попиту на неї;

• ступінь сегментації ринку праці;

• комунікативні та транспортні зв’язки між окремими територіальними сегментами ринку праці.

• Політичні:

До групи чинників, що сприяють підвищенню рівня трудової мобільності, відносяться:

• молодий етнос;

• високий освітній та професійно-кваліфікаційний рівень населення;

• традиційно сприятливі настанови на часту зміну місця роботи і відповідна суспільна оцінка цього явища;

• відсутність серед населення традицій сподіватися на допомогу держави у випадку втрати роботи чи інших ускладнень на ринку праці;

• орієнтація уряду країни на ліберальну модель ринку праці;

• наявність достатьної кількості вакансій;

• тісний взаємозв’язок між окремими, насамперед прфесійними, сегментами ринку праці;

• наявність тісних комунікативних та транспортних взаємозв’язків між окремими територіальним сегментами ринку праці;

• принципова можливість зміни місця проживання і вирішення первинного кола проблем, пов’язаних з переїздом – насамперед, житлових.

Друга частина чинників сприяє зниженню трудової мобільності. Їх приянято називати обмежувачами.