Лекція 5. Трудова активність, мобільність та міграції як чинники формування пропозиції робочої сили на регіональних ринках праці План

5.1. Трудова активність 1

5.2. Трудова мобільність 7

5.3. Міграція робочої сили та її вплив на ринок праці. 12

5.1. Трудова активність

Працездатність (ability to work or capacity for work) – здатність виконувати трудові функції без шкоди здоровю.

Розрізняють загальну працездатність, яка дозволяэ виконувати будь-яку роботу в загальних умовах праці, професійну працездатність – здатність до виконання певних професійних (кваліфікаційних) функцій, та спеціальну працездатність – здатність працювати в певних природно-кліматичних або виробничих умовах.

Поряд з цим існує повна, часткова та залишкова працездатність, під якими розуміється здатність до праці без обмежень (повна) чи з обмеженнями (часткова). Різновидом часткової працездатності є залишкова, характерна для осіб старшого віку чи тих, хто переніс тяжку хворобу і став інвалідом.

Наявність працездатності є необхідною умовою входження людини до складу робочої сили, але самої працездатності для цього не достатньо – потрібно ще бажання її реалізувати, тобто трудова (економічна) активність.

Трудова активність – прагнення працездатної особи застосувати на практиці наявні знання та досвід, одержуючи за це винагороду в натуральній або грошовій формі. Особа, що виявляє таке бажання, є носієм трудової (економічної) активності.

Така трактовка в цілому відповідає міжнародним підходам та на відміну від поширеного в минулому серед вітчизняних дослідників визначення трудової активності залишає поза увагою якісні її характеристики, зокрема інтенсивність праці.

Раніше у вітчизняній літратурі трудова активність ототожнювалась з характеристиками інтенсивності, творчого ставлення до праці, тобто категорія мала більшою мірою атрибутивні, якіні показники.

Т рудова активність може бути потенційною, яка відповідає прагненням працездатної особи працювати за винагороду, і реалізованою, яка фактично є зайнятістю. Потенційна трудова активність є головним чинником формуваня робочої сили, а реалізована – її зайнятості (рис.5.1). Таким чином, співвідношення між потенційною і реалізованою трудовою активністю досить певно і обєктивно характеризує ситуацію на ринку праці.

Ч инники трудової активності.

Базою формування трудової активності, безумовно, є працездатність, звичайно повна, але інколи часкова (залишкова). У загальному розумінні працездатність визначається насамперед станом здоров’я, але сучасне виробництво ставить більш високий рівень вимог до робочої сили. Відповідно сучасна трактовка працездатності містить також певний освітній і професійно-кваліфікаційний ценз. Однак цього теж не досить. Необхідний ще відповідний потяг до праці, тобто трудова активність.

Головним узагальнюючим фактором її формування є соціально-економічні умови життєдіяльності: психологічні настанови і економічні стимули трудової активності. Суттєві корективи при цьому вносяться соціопсихологічним оточенням, що формується відповідно до загальних ідеологічних і політичних настанов держави і одночасно поділяють всю сукупність населення на окремі групи за професіями, освітою, соціальним статусом, рівнем добробуту, сімейним станом тощо.

Таким чином, перелік чинників, що формують конкретні рівні трудової активності, містить такі групи.

Соціально-демографічні: стать, вік, сімейний стан, наявність малолітніх дітей, утриманців і членів сім’ї, які потребують систематичного догляду, стан здоров’я.

Демоекономічні: рівень освіти і професійно-кваліфікаційної підготовки, рівень доходів і їх співвідношення з можливим заробітком, наявність інших (крім заробітньої платні) джерел життєдіяльності.

Соціопсихологічні: мобільність (професійна, галузева, територіальна), ставлення до легальної і нелегальної трудової діяльності, готовність до зміни при необхідності первинних умов своєї трудової діяльності, настанови на рівень інтенсивності праці (орієнтація на часткову, повну або вторинну зайнятість).

Економічні: потреба в робочій силі, рівень оплати праці і його співвідношення з прожитковим мінімумом, можливість працевлаштування після перекваліфікації.

Вплив перелічених чинників помітно деференційований по тереторії. Насамперед виділяються індустріальні регіони з переважною концентрацією великих підприємств, які навіть за умов швидкої приватизації збережуть потребу в великій кїлькості найманих працівників; відповідно і населення ціх регіонів виявляє підвищений потяг до найманої праці, яка тут традиційно забезпечує не лише прибутки, а й соціальний статус.

Міста, що є крупними центрами не тільки промисловості, а й торгівлі, культури, науки, можливо рекреації, поряд з високорозвиненим державним сектором економіки мають зародки приватного сектору, сімейних підприємств тощо. Це забезпечує більш високу орієнтацію їх жителів не на найману працю, а на самозайняність; дружини та інші члени родини власників малого бізнесу взагалі досить рідко пропонують свою робочу силу на ринках праці. Така ситуація є характерною в цілому для західних областей України.

Мешканці сільських регіонів, котрі не пропонують свою робочу силу як маятникові мігранти в міських населених пунктах, - зорієнтовані на потреби сільських ринків праці, з їх вже нині обмеженою місткістю для найманих працівників. Відповідно формуються і особливості потягу до трудової діяльності, прагнення створити власне фермерське господарство тощо.

Перелічені особливості, хоча й досі загально окреслені, вимагають відповідної диференціації акцентів в оцінках масштабів пропозиції робочої сили і розробки перспективних оцінок чисельності трудоактивних контингентів населення.

Аж до теперешніх часів головним напрямком регулювання трудової активності було прагнення забезпечити її зростання з метою залучення до суспільного виробництва все більшої маси працездатного населення. Економіка розвивалась переважно екстенсивним шляхом, продуктивність праці була низькою, адміністрація підприємств аж ніяк не була зацікавлена в скороченні чисельності працюючих.

Формування ринкових відносин принципово змінило пропорції зайнятості, призвело до скорочення потреби в робочій силі. Масштаби пропозиції робочої сили об’єктивно перевищують потреби в ній діючого виробництва. Це зумовлює відповідні зміни в регулюванні трудової активності: важливим напрямком стає її зниження, зокрема це стосується пенсіонерів за віком, жінок, які мають малих дітей, дружин підприємців, військовослужбовців, шахтарів тощо.

Трудова активність пенсіонерів протягом принаймні першого п’ятиліття зберігається високою, у зв’язку із цилою низкою суто економічних чинників, низьким пенсійним віком і збереженням залишкової працездатності осіб 55-65 років..