Лекція № 4.

Тема 1. Школа і педагогічна думка в 20-30-х роках хх ст. Педагогічна теорія та практика а.С. Макаренка (1 год). План:

1. Початок відродження національної школи, системи виховання і педагогіки в Україні в період української революції (1917 – 1920 рр.)

• Освітня політика центральної Ради, Гетьманату, Директорії;

• Особливості розбудови загальної, професійної і вищої школи у 20 – ті роки XX ст..

2. Школа і педагогіка України в 20-ті – 30-ті роки. А. С. Макаренко.

Література

1. Гринько Г. Нариси радянської просвітницької політики. –Харків. – 1923.

2. Декларація Норкомосу УРСР“Про соціальне виховання дітей”. – 1920.

3. Кодекс законів про народну освіту в УРСР. — 1922.

4. Козлов И.Ф. Педагогический опыт А.С.Макаренко. Книга для учителя. — М.:Просвещение. — 1987.

5. Макаренко А.С. Педагогічна поема//Твори в 7-ми т.-Т.1.–К., 1953.

6. Сірополко С. Народна освіта на Совєтській Україні. – Варшава. – 1934.

7. Хілліг Г. Подряпини на образі видатного педагога // Рад.шк. – 1991. – №3.

8. Ярмаченко М.Д. Сучасність педагогічної спадщини А.С.Макаренка. – К.: “Знання”. – 1988.

1. Початок відродження національної школи, системи виховання і педагогіки на Україні в період української революції (1917 – 1920 рр.)

Один з найскладніших періодів в Історії України і в історії українського шкільництва – 1917- 1920 рр. – увібрав у себе стільки подій і явищ, що їх вистачило б на кілька епох: зміни державних організацій (УНР, Українська держава (Гетьманат), Директорія), зміни в організації народного шкільництва і загальноосвітніх установ, воєнні події та неодноразова окупація ворожими військами та паралельне існування кількох урядів.

Відновлення діяльності товариства «Просвіт» за доби Центральної Ради (8.03.1917– 30.04.1918) відбувалось на основі становлення незалежності української держави. Основними принципами на яких формувалась система освіти стали:

- для початкової школи – світський характер, загальність, безплатність і обов’язковість;

- для семирічної школи – загальнодоступність;

- для системи освіти національних меншин – рівноправність (проголошено в 3 Універсалі);

- для приватних навчальних закладів – право на організацію навчання та рівноправне існування з державними школами.

У червні 1917 р. універсал Центральної Ради проголосив автономію України і створив Генеральний Секретаріат Освіти для управління системою освіти, його очолив Іван Стешенко.

• Центральна Рада відновила діяльність Всеукраїнської учительської спілки.

• У сфері підготовки і перепідготовки педагогічних кадрів - організація короткотермінових курсів та наступне відкриття спеціальних навчальних закладів (вищі педагогічні курси у м. Києві стали додатковою освітою для вчителів).

• У сфері розбудови середньої освіти – розгортання широкої мережі українських шкіл (початкових, середніх та гімназій).

• У сфері науково – педагогічній – організація Українського Національного Університету (жовтень 1917 р.), розробка та видання науково-педагогічної літератури, створення української наукової термінології.

• У сфері матеріального забезпечення освіти – залучення приватного капіталу, коштів релігійних конфесій та громадських організацій для фінансування навчальних закладів.

Доба Гетьманщини (30.04.1918 – 15.12.1918)

Після підписання у березні 1918 р. між Німеччиною і РРФСР так званого Брестського миру Україна відійшла до першої як її зона окупації. З дозволу німецької військової адміністрації державна влада переходить до нового уряду.

В уряді гетьмана П. Скоропадського питаннями освіти займалося Міністерство освіти на чолі з М. Василенко. Першочерговими кроками в реформуванні освіти стали:

1. Організація системи освіти: централізація освіти, скасування відділів освіти для національних меншин; скасування шкільних рад у регіонах.

2. Початкову ланку освіти було «українізовано» за рахунок впровадження української мови з першого класу.

3. Структурування освіти: поширення мережі приватних навчальних закладів, організація гімназій з українською мовою навчання, відновлення діяльності Київського університету.

4. Науково – педагогічне забезпечення: організація Української Академії Наук на чолі з А.Кримським та В.Вернадським.

Доба Директорії (15.12.1918 – 5.02.1919)

Поновлення УНР зберегло Мін. Освіти як управлінська одиниця освіти. Діяльність міністра освіти Івана Огієнка характеризується :

• децентралізація освіти (згідно з цим актом справа освіти передавалась до рук місцевих органів у складі представників територіального самоврядування, учительських спілок та комісара народної освіти), надавались автономні права.

• розробка програми єдиної української школи (три основних етапи: молодша школа (4 роки), старша основна (4 роки), колегія (4 роки), носила загальноосвітній характер

• Приділялась увага і ВНЗ, започаткували 9 учительських інститутів, а також мережа двосеместрових курсів

• затвердження нового правопису української мови, прийняття у січні 1919 р. закону «Про державну українську мову».

• Співробітництво з Всеукраїнською вчительською спілкою у справі підготовки кадрів та матеріального забезпечення вчительства (підвищення заробітної плати).

Не слід забувати, що всі ці події відбувались за безперервних воєнних дій, що точились на терені України у ході першої світової та громадянської воєн. Ці дії привели у 1920 р. до поразки військ УНР, а з нею і до краху визвольних змагань українського народу у 1917 – 1920 р.

Особливості розбудови загальної, професійної і вищої школи у 20 – ті роки XX ст..

Тяжка економічна ситуація, що склалася в результаті 1-ої світової та громадянської воєн :

• промисловість і господарство зруйновані;

• масова дитяча безпритульність. На початку 20-х років в Україні було близько мільйона безпритульних, дітей-сиріт. 29 липня 1920 р було створено Раду захисту дітей. Завдяки плідній діяльності вже в 1920 р. було відкрито 550 дитячих будинків на 45 тисяч місць, організовували безплатні дитячі їдальні та молочні кухні. 3 ініціативи Ради створили спеціальну групу з представників комсомолу та жіночих робітничих організацій. Вона займалася обстеженням реквізованих поміщицьких маєтків, які передавали Наркомосу для створення дитячих будинків, санаторіїв, лісових шкіл. Тільки восени 1920 р. Рада за­хисту дітей організувала переселения 10 тисяч безпритульних дітей з розорених районів Донбасу в південні губернії, для них було відкрито дитячі будинки.

Для безпритульних не лише відкривали дитячі будинки, сад­ки, ясла, а й організовували притулки-інтернати, трудові колони-комуни. Одну з таких трудових колонії — ім. О. М. Горького — за дорученням Полтавського губернського відділу освіти очолив у 1920 р. А. С. Макаренко.

• На порядок денний постало питання про ліквідацію неписемності.

• У 1920 році Наркомос України видає декларацію «Про соціальне виховання дітей» – (розповсюджувалися твердження про розпад сімей і неможливість виконання нею виховних функцій).

У березні і серпні 1920 року – відбулися дві Всеукраїнські наради з питань освіти в Україні: проаналізовано стан і накреслені завдання щодо розбудови.

Було відкрито заклади соціального виховання дітей:

• майданчики різних шкіл (в літній період організовували побут дітей);

• школи-клуби неповного дня: навчати, виховувати, організовувати побут;

• денні дитячі будинки, або школи повного дня;

• дитячі будинки – для дітей-сиріт, напівсиріт – повне утримання дітей;

• дитячі містечка: дитячі будинки об’єднувалися і утворювалися дитячі містечка;

• установи охорони дитинства – колектори, розподільники, приймальники (вилучення та розподіл безпритульних дітей );

Ці заклади повинні були забезпечувати навчання і виховання, а найголовніше – порятунок дітей від 7 до 15 років.

Після закінчення закладів соціального виховання діти йшли набувати фаху до професійних шкіл:

• школи робітничої молоді (фабрично – заводського учнівства);

• індустріальні профшколи.

На селі: початкова школа (4 роки), до неї планувалося додати школу селянської молоді (3 роки).

З 1922 року – технікуми – вищі навчальні заклади : агрономів, інженерів вузького фаху, майстрів.

Радянська влада ліквідувала університети, вважаючи їх розсадником буржуазної ідеології.

Відновилися інститути різних профілів: сільськогосподарські, педагогічні, медичні та інші. Освітню піраміду увінчувала Академія наук зі своїми науково-дослідницькими установами.

Отже, система народної освіти в 20 – х роках представляла собою:

• дошкільне виховання (дитячий садок) С.Ф.Русова;

• шкільництво (заклади соціального виховання, профшколи, семирічки);

• вища освіта (технікуми, інститути).

Зростала мережа національних шкіл: єврейських, польських тощо.

У 1920 році – опублікували перший навчальний план: за ним 5 днів навчання, 6-ий екскурсії. На початку 30-х років вводяться нові навчальні плани і програми – ліквідується класно-урочна система.

1. З 1921 року вводяться для початкової школи комплексні програми: навчальний матеріал вивчався за 3-ма розділами: природа, праця, суспільство (інтегровані курси).

2. З 1924 року – поширився лабораторно-бригадний метод: учні розподілялися на бригади (5 – 7 чол.) і виконували складені вчителем «робочі завдання» в лабораторіях. Доповідав бригадир про хід виконаних завдань.

3. Був введений також метод проектів: учні самі намічали собі завдання – проекти і в процесі їх виконання набували знань і умінь. Ні держава, ні вчитель не могли попередньо складати шкільну програму – вона створювалася дітьми і вчителем в процесі навчальної роботи.

В 1931, 1932, 1933, 1936 роках = ряд постанов, які відмінили «новшества» і було знову введено класно – урочну систему.

У квітні 1930 року відбулася ІІ Всесоюзна партійна нарада в справі народної освіти. Після обговорення була прийнята постанова про введення в Радянському союзі єдиної системи народної освіти: «Різні системи народної освіти не можуть бути тепер виправдані. Своєрідність національної культури і місцевих умов треба взяти до уваги в єдиній системі народної освіти».

В 1930 році в СРСР була прийнята єдина уніфікована система шкільної освіти.

Основний тип – семирічна трудова політехнічна школа. На її базі – технікуми (середні спеціальні навчальні заклади – 4 роки навчання ), а на базі технікумів – вища школа.

У 1939 році в багатьох великих населених пунктах - загальноосвітні середні школи. Розширювалася мережа вищих навчальних закладів (інститути, університети).

Педагогічна освіта

В Украні не вистачало висококвалікованих вчителів.

У 1928 р. у м. Харкові створено Всеукраїнський заочний інсти­тут народноі освіти для підготовки та підвищення кваліфікаци вчителів з терміном навчання — 4 роки. Зрозуміло, що на на­вчання зараховували насамперед комуністів та комсомольців, які працювали в народній освіті не менше одного року.

Відомо, що з 1928 по 1941 р. на заочних і вечірніх відділеннях інститутів та педагогічних технікумів здобули педагогічну освіту понад 70 тисяч учителів республіки.

Антон Семенович Макаренко (1888 – 1939) народився в м. Білопілля Сумського повіту Харківської губернії в сім’ї робітника – залізничника (нині Сумська область).

• Розпочав навчання в Білопільському двокласному залізничному училищі.

• Після переїзду батьків в м. (селище) Крюків Полтавської губернії навчався в Кременчуцькому міському чотирикласному училищі.

• Закінчив училище, далі вчився на однорічних педагогічних курсах при тому ж училищі.

• Після закінчення в 1905 році курсів, повернувся додому і почав працювати вчителем Крюківського двокласного залізничного училища.

• В 1911 році звільнили за рішучий виступ проти завідуючого училищем – хабарника і бездарної людини, хоча А.С. Макаренко користувався великою повагою і авторитетом серед учнів, учителів і батьків.

• Макаренка перевели працювати в Долинське залізничне училище на Херсонщині, де він вчителював з 1911 – 1914 рр.

• В 1914 році, маючи вже 10-річний педагогічний стаж, поступає для продовження освіти в Полтавський учительський інститут, де виявив особливо великі успіхи у навчанні. «З психології читав усе, що було написано російською мовою, в своїй спеціальній галузі – педагогіці – багато читав і багато думав».

• Учительський інститут він закінчив в червні 1917 року, одержавши золоту медаль за твір «Криза сучасної педагогіки».

• Деякий час Макаренко працював учителем зразкової школи при Полтавському вчительському інституті і за сумісництвом виконував обов’язки секретаря канцелярії інституту.

• В грудні 1917 року був призначений завідуючим Крюківським вищим початковим училищем.

Тут він працював до 1919 року. Приділяв велику увагу створенню дитячого і педагогічного колективів, включив до навчальної програми трудову підготовку учнів, ввів дитячу символіку (горн, барабан та ін.), для робітників – залізняків відкрив вечірню школу, в якій сам викладав історію, російську мову і літературу.

• У 1919 році переїхав до м. Полтави, де завідував 2-м міським початковим училищем і був членом губернського правління працівників освіти, а потім керував семирічною трудовою школою і виконував доручення Полтавського губернського відділу народної освіти.

• У вересні 1920 року Полтавський губернський відділ народної освіти доручив Макаренкові організувати трудову колегію для неповнолітніх правопорушників і завідувати нею. 28 березня 1921 року, в річницю народження О.М. Горького, трудовій колонії було присвоєно ім’я письменника. До речі, і сам О.М. Горький, і його твори мали великий вплив на А.С. Макаренка. Вони були знайомі і О.М. Горький неодноразово приїжджав до колонії.

• За кілька років А.С. Макаренко разом з колективом педагогів і вихованців, переборюючи величезні труднощі, добився великих успіхів у роботі колонії: відбудували приміщення колишнього сирітського притулку, створили господарську базу, працювала школа, а головне – було створено міцний, працездатний і творчий колектив вихованців і педагогів.

• Коли в трудовій колонії ім. Горького сталася «зупинка в житті колективу» (мало було землі, малосильне господарство, а навколо жодного промислового виробництва, труднощі з трудовлаштуванням вихованців – колоністів), Макаренко в 1926 році домігся в Наркомові України переведення колонії в Куряж біля Харкова та об’єднання з Курязькою трудовою колонією, яка перебувала в дуже занедбаному стані, але знаходилася недалеко від промислового і культурного центру, мала більше землі, кращі приміщення та ін.

• Життя трудової колонії ім. Горького А.С. Макаренко показав у своєму творі «Педагогічна поема» (1933 – 1935).

• Влітку 1928 року Макаренко почав керувати трудовою колонією ім. Ф.Е. Дзержинського в Харкові, де він працював до 1935 року.

• У трудовій колонії була середня загальноосвітня школа і робітфак, добре обладнанні навчальні виробничі майстерні, завод, що виготовляв фотоапарати «ФЕД» і електричні сверла, працювали різні гуртки і студії. Проводилась велика культурно-освітня робота серед комунарів (театр, клуб, кіно, оркестр, бібліотека, читальня, спортивні секції, газета – багатотиражка).

• Комунари поєднували навчання в школі й на робітфаці з виробничим навчанням, з продуктивною працею. Багато випускників комуни навчалися у вищих навчальних закладах, працювали на заводах і фабриках Харкова, перебували в лавах Червоної Армії і Флоту – всі вони виходили з комуни справжніми людьми.

• Трудова комуна ім. Дзержинського була найкращим навчально-виховним закладом інтернатного типу в Радянському Союзі. Тільки за 10 років її існування тут перебувало більше 100 делегацій з різних країн світу і зафіксували високі оцінки в «Книзі відгуків».

• Життя комуни ім. Дзержинського Макаренко описав у творі «Прапори на баштах» (1938)

• У червні 1934 року Макаренка було прийнято до Спілки письменників СРСР.

• У 1935 – 1937 рр. він працював у Києві заступником начальника трудових колоній з навчально – виховної роботи й одночасно завідував трудовою колонією в Броварах біля Києва.

• У 1937 році переїхав до Москви, де займався громадсько-педагогічною і літературною діяльністю: написав «Книгу для батьків» (1937), опублікував багато науково-публіцистичних статей та оповідань для дітей і молоді в різних журналах і газетах, виступав з лекціями, доповідями, бесідами в різних аудиторіях, зустрічався з учителями, студентами навчальних закладів у багатьох містах країни.

• 1 лютого 1939 року Радянський уряд нагородив Макаренка за літературно-педагогічну діяльність орденом Трудового Червоного Прапора.

• 13 березня 1939 року в день свого народження і, як виявилося за 2 з половиною тижні до смерті, Макаренко говорив друзям: «Прожив я 51 рік, але попереду так багато цікавої роботи і життя, що я не згоден жити менше 150 років»

Нажаль, передчасна смерть перешкодила здійсненню всіх планів. Сталося це 1 квітня 1939 року на залізничному вокзалі. Він збирався їхати на обговорення сценарію фільму за його твором.

Твори Макаренка видавалися 241 раз 24 мовами, їх тираж перебільшує 8 млн. примірників.

У Крюкові Полтавської області створено літературно – меморіальний музей А.С. Макаренка, засновано медаль з його зображенням, якою нагороджують кращих працівників народної освіти та педагогічної науки.

Педагогічні погляди

• Серцевиною педагогічної діяльності А.С. Макаренка є його досвід щодо органічного поєднання навчання з продуктивною працею.

• 16 років роботи в колонії ім. Горького та комуні ім. Дзержинського привели його до висновку, що праця без політичного й громадського виховання не приносить виховної користі, виявляються нейтральним процесом.

• Праця повинна бити вмотивована тільки тоді вона впливає на розвиток нових мотивів.

• Трудове виховання – обов’язкове залучення дітей до активної продуктивної праці. Тільки праця, яка передбачає створення цінностей, є позитивним елементом виховання.

• У комуні ім. Дзержинського продуктивна праця займала одне з центральних місць у виховній системі (5 млн. прибутку давали державі кожного року).

• Справжня людина зростає тільки у виробничому процесі.

• Праця не тільки економічна категорія, а й категорія моральна.

Основоположним принципом педагогічної системи А.С. Макаренка є принцип виховання у колективі.

• Виховання в колективі через колектив.

• Колектив – форма, засіб, спосіб, джерело формування особистості (колектив не можна абсолютизувати).

• Визначив ознаки колективу.

• Визначив етапи становлення.

• Визначив структуру колективу: первинний – це ланка зв’язку між особою і вторинним колективом. (в наш час – формальні і неформальні; формальний – офіційно визнані об’єднання; неформальний – особистісні симпатії).

• Визначив шляхи створення колективів:

1. пред’явлення вимог;

2. виховання учнівського активу;

3. формування громадської думки;

4. принцип = дії;

5. система персональних ліній;

6. традиції – офіційно акумулюють норми, звичаї.

«+» колективу:

1. забезпечує формування важливих якостей особистості;

2. формує вірність громадянським інтересам;

3. формує уміння особисте підпорядковувати громадському;

4. виховує нетерпіння до егоїзму;

5. відразу до ущемлення прав іншого.

«-» колективу:

1. заорганізованість;

2. проблема в розвитку індивідуальності (колектив інколи подавляє її);

3. особистість розчиняється в колективі;

4. інколи проявляється стадність;

5. інколи колектив – жандарм в розвитку особистості.

А.С. Макаренко в працях «Проблеми шкільного радянського виховання», «Проблеми виховання в радянській школі» та в художніх творах «Педагогічна поема», «Прапори на баштах», «Марш 30-го року» розробив теорію колективу. Він визначив 4 етапи (стадії) розвитку колективу. В основі етапів лежить динаміка вимог:

І. Вчитель – учень (вчитель пред’являє вимоги до учнів) – основне завдання: формувати актив;

ІІ. Актив – колектив (актив пред’являє вимоги до учнівського колективу) – основне завдання: навчити працювати органи самоврядування;

ІІІ. Колектив – колектив (колектив пред’являє вимоги до своїх членів) – основне завдання: сформувати здорову громадську думку;