Тема 2. Світове господарство (сг) та особливості його розвитку. Типологія країн світу і роль окремих їх угруповань у сг і мев

2.1. Методичні поради до вивчення теми

Світове господарство склалося на початку ХХ ст. в результаті тривалого історичного процесу, багатовікової еволюції продуктивних сил, поглиблення міжнародного поділу праці, поступового і неухильного включення економік у загальну систему світових господарських зв’язків, що стало наслідком розвитку суспільного виробництва.

У ХХ ст. й особливо після Другої світової війни процес включення національних економік у світове господарство став розвиватися у таких напрямках, як повсюдне послаблення митних і адміністративних бар’єрів на шляху вільного переміщення товарів, капіталів і робочої сили; посилення тенденції до інтеграції національних господарств в окремих регіонах; розширення масштабів і видів діяльності транснаціональних корпорацій та перетворення їх у провідну ланку міжнародного обміну. Підвищення ролі міжнародних валютно-кредитних, фінансових і торгових організацій; збільшення взаємозалежності провідних промислових центрів і ресурсодобувних країн в умовах виникнення і нарощування енергетичної кризи.

Ще однією особливістю післявоєнного етапу розвитку світового господарства стало посилення ролі держави в сфері міжнародних економічних відносин. Особливого значення набув вивіз капіталу державою, в тому числі у вигляді державних кредитів, регулювання державою зовнішньої торгівлі, фінансових і кредитних операцій на міжнародному рівні. За безпосередньої участі урядових органів відбувається поглиблення інтеграційних процесів, особливо в Західній Європі. Розробляються і здійснюються на практиці різні проекти погодження політики між країнами в фінансовій, кредитній, валютній, податковій, сільськогосподарській, митній та інших галузях.

Світове господарство – сукупність національних економік країн світу, пов’язаних між собою мобільними факторами виробництва.

Міжнародні економічні організації – це міжнародні і регіональні валютно-кредитні і фінансові організації, створені на основі міждержавних угод з метою регулювання МЕВ, у тому числі валютно-кредитних і фінансових. До них відносяться: Міжнародний валютний фонд, Всесвітній банк, а також регіональні банки розвитку, валютно-кредитні ті фінансові організації ЄС.

Типи інтеграційних об’єднань: Угоди про економічне і торговельне співробітництво, Зони вільної торгівлі, Митні союзи, Загальний ринок, Економічні союзи.

Відносини між окремими елементами світового господарства складають рівні.

Міжнародний рівень складають відносини між державами, він регулюється міжнародними правилами і нормами.

Транснаціональний рівень складають відносини потоків, що виходять за межі національних кордонів, це сфера діяльності фірм і груп з їх внутрішніми системами інформації.

Міжнародний рівень включає наступні принципи:

• принцип розвитку МЕВ;

• принцип мирного урегулювання суперечок;

• принцип мирного співіснування;

• принцип взаємоповаги;

• принцип взаємодопомоги;

• принцип недопущення дискримінацій;

принцип невтручання у внутрішні справи держав.

Рис. 2.1. Структура світового господарства

Національний рівень включає принципи функціонування МЕВ конкретної держави. До них відносяться: суверенітет, свобода, рівність, верховенство закону, захист інтересів, еквівалентність обміну.

МЕВ характеризуються наступними особливостями сучасного світового господарства:

• розвиток міжнародного переміщення чинників виробництва, насамперед у формах вивозу – ввозу капіталу, робочої сили і технології;

• ріст на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, що розташовуються в декількох країнах, у першу чергу в рамках транснаціональних корпорацій.;

• економічна політика держав, що передбачає підтримку міжнародного руху товарів і чинників виробництва на двосторонній і багатосторонній основі;

• виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об’єднань.

Вся сукупність національних економік у світі складає бли­зько 200 держав. Організація Об’єднаних Націй, Міжнародний ва­лютний форд, Світовий банк дають найбільш повну характерис­тику даної сукупності. При цьому ООН основну увагу приділяє со­ціальним і демографічним аспектам розвитку країн. Для Світового банку важливою є оцінка ступеня економічного розвитку країн.

Є декілька способів класифікації країн в залежності від обраного критерію. Можна виокремити групи країн за розмірами території (великі, малі, держави-карлики), за чисельністю населення, за соціально-політичним устроєм (монархії, республіки), за рівнем економічного розвитку, за географічним положенням. У курсі “Міжнародні економічні відносини” найдоцільніше скористатися двома схемами: регіональною і типологічною, яка ґрунтується на критерії економічного розвитку.

Наприклад, країни можуть бути систематизовані за регіональною (геогра­фічною) ознакою: європейські (західно-, східно-, південно-, півні­чно-); північноамериканські (США, Канада, Мексика), південно­американські, країни Бли-зького Сходу, Східної, Південно-Східної та Південної Азії, африканські (північно-,  центрально-, південно-, західно-) тощо. Але така систематизація дає досить різноманітні за складом групи країн.

Типологічний підхід до класифікації країн світу враховує, перш за все, дві основні характеристики: показники рівня економічного розвитку і соціально-економічну структуру країни. Крім того, береться до уваги динаміка економічного розвитку, ступінь відкритості економіки, орієнтація на демократичні перетворення.

1. Промислово розвинені країни - 24 високорозвинені кра­їни. Найпотужнішу групу серед цих країн складають країни так званої “Великої сімки”. Великобританія, Італія, Канада, Німеччина, США, Франція, Японія, які виробляють найбільші обсяги ВВП у всьому світі і зосереджують у своїх руках значну частину міжнаро­дної торгівлі.

2. Країни з перехідною економікою - 28 країн Центральної та східної Європи та колишнього Радянського Союзу, що здійсню­ють перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки: Азербайджан, Білорусь, Боснія та Герцеговина, Болгарія, Вірменія, Грузія, Естонія, Казахстан, Молдова, Польща, Росія, Румунія, Уз­бекистан, Україна та інші. У цій групі є підгрупа, яка має суттєві досягнення у реформуванні національних господарств. До цієї під­групи належать: Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина та Че­хія.

3. Країни, що розвиваються - 132 країни Азії, Африки, Ла­тинської Америки. Через їх велику кількість і особливості соціа­льно-економічного розвитку національних економік ці країни зде­більшого систематизують за регіонами з урахуванням їх географіч­ного положення.

Класифікація ООН, що виділяє три типи держав, досить умовна. Вона більше спирається на історичні традиції, ніж на сучасні реалії. Деякі з країн, що розвиваються за світовими економічними показниками випереджають країни, що традиційно вважаються розвинутими. Так, за абсолютним обсягом ВВП Бразилія в 7 разів перевищує показник своєї колишньої метрополії – Португалії; до того ж вона має більш розвинуту індустрію, інфраструктуру.

Отже, жодна схема класифікації країн не може претендувати на єдино правильну, всі вони мають умовний характер. Проте вони дозволяють у процесі аналізу економіки країн швидше й чіткіше виявити їх характерні риси, побачити спільне й відмінне в їхньому розвитку. В залежності від завдань, що ставляться при вивченні країн, слід користуватись тією чи іншою схемою.