Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ "КПІ"

Видавничо-поліграфічний інститут

КАФЕДРА ВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ ТА РЕДАГУВАННЯ

ОСНОВИ ВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ

Методичні вказівки

до написання курсових робіт

студентів напряму підготовки

7.030203 - "Видавнича справа та редагування"

Київ - 2012

І. Загальні методичні вказівки

Курсова робота з дисципліни "Основи видавничої справи" виконується на ІІ курсі. Готуючи курсову роботу, студенти мають продемонструвати знання організаційних основ видавничої справи, вміння формувати джерельну базу, аналізувати й узагальнювати редакторський досвід, структурувати матеріал, логічно і грамотно викладати інформацію, оформлювати посилання, списки використаних джерел. Метою написання курсових робіт є також відпрацювання навичок письмового дослідження, засвоєння його методики. Обсяг роботи становить 1 авторський аркуш (близько 25 сторінок).

Послідовність виконання курсової роботи:

1. Вибір теми курсової роботи та реєстрація її на кафедрі.

2. Добір літератури за темою дослідження та ознайомлення з нею.

3. Складання плану курсової роботи.

4. Затвердження плану курсової роботи в наукового керівника.

5. Опрацювання навчальної, нормативно-правової, методичної, наукової літератури та періодичних видань.

6. Написання теоретичної та практичної частин курсової роботи. Періодичне консультування під час написання з науковим керівником.

7. Здавання курсової роботи на перевірку науковому керівникові.

8. Захист курсової роботи.

Студенти мають можливість подавати власні пропозиції щодо тематики курсових робіт на розгляд своєї кафедри. Після того як розгляд студентських пропозицій і затвердження тем відбулися, студенти можуть обирати теми зі списку, запропонованого кафедрою. Наприкінці жовтня має завершитися затвердження планів і бібліографії до курсових робіт. Наприкінці грудня студенти подають науковому керівникові перший варіант роботи. Перша декада березня, як правило, є терміном подання остаточного (виправленого) варіанта роботи. До кінця семестру керівник перевіряє курсові роботи й відбуваються покращення текстів курсових робіт. Порушення згаданих термінів автоматично означає зниження оцінки.

ІІ. Етапи дослідження

У сучасній методології виокремлюють такі етапи наукового дослідження:

1. Вибір теми й формулювання дослідницького завдання (підготовчий етап).

2. Пошук джерел та літератури, опрацювання матеріалів (інформаційний).

3. Встановлення фактів, їхня верифікація (етап реконструкції).

4. Інтерпретація фактів, встановлення зв'язків і залежностей між подіями і явищами (аналітичний).

5. Написання й оформлення роботи.

1. Підготовчий етап

Обираючи тему, варто враховувати й деякі універсальні правила: тема має бути достатньо вузькою, щоб була можливість розглянути її більш чи менш повно в межах роботи відносно невеликого обсягу. Однак вона повинна бути водночас і достатньо важливою, вартою уваги. Матеріали для дослідження теми повинні бути доступними в бібліотеці ВНЗ, в інших бібліотеках міста та завдяки доступу до Інтернету. Обирати теми варто в межах власної компетентності; тема має цікавити студента або, принаймні, містити певний аспект, який викликає в нього особливий інтерес.

2. Інформаційний етап

Цей етап передбачає пошук необхідної літератури в бібліотеках, архівах, інформації в Інтернеті та її опрацювання. Фрагменти документів і наукової літератури, які студент згодом планує використати в тексті курсової, зберігаються у вигляді нотаток. Нотатки виконують на окремих картках, намагаючись дотримуватися принципу "один сюжет - один аркуш". Дослідникам дуже допомагає звичка зазначати у верхній частині картки джерело, з якого походить матеріал, а на полях - т. зв. "ключове слово", що допомагає пригадати, якій події, сюжетові чи особі присвячено цей фрагмент. Ще більше зусиль і часу варто приділити зберіганню бібліографічної інформації. (До бібліографічної картки записують відомості про автора, повну назву видання, типографську інформацію, а також локалізацію книги - бібліотеку чи приватну збірку, в якій вона зберігається. Остання інформація виявиться дуже важливою, якщо виникне необхідність повторно звернутися до певних джерел, наприклад, аби уточнити цитату).

Крім того, на полях аркуша-картки по ходу виписування корисно робити позначки, що допоможуть зорієнтуватися в разі повторного звертання до цього тексту. Загальноприйнятими позначками є такі:

! - повна згода з тим, про що мова йде в тексті;

? - незгода з автором, сумнів;

?! - здивування, подив;

NB - досить важливо;

V - важливо, варто помітити;

? - цікаво, може знадобитися.

Дуже добре, коли студент має можливість вести електронну бібліографічну картку.

Аналіз зібраного матеріалу передбачає його сортування та критичну оцінку. Важливо дотримуватися певної техніки такого дослідження, яка дозволяє заощадити час і зусилля. Передусім потрібно встановити наукову цінність кожної окремої позиції зібраної літератури (не лише "універсальну", а швидше цінність щодо конкретної теми та завдань роботи). Така цінність визначає і порядок аналізу цієї літератури. Водночас слід мати на увазі, що новіші праці, як правило, є повнішими та точнішими, бо ґрунтуються на попередніх дослідженнях.

Звертаючись до наукових праць, можна продемонструвати, що висловлену вами думку поділяють відомі та авторитетні дослідники. Можна використати роботу відомого автора як приклад обґрунтування тези. Такий підхід є особливо продуктивним, коли порівнюються дві та більше позиції. Звернення до думок, фактів, сюжетів, викладених у працях попередників, дозволяє помістити курсову роботу в контекст певної наукової дискусії, пов'язати її із ширшими темами та сюжетами. Використовувати праці інших авторів можна шляхом цитування, перефразовування, або узагальнення.

Виконуючи дослівні нотатки, які пізніше в тексті можуть стати цитатами, потрібно бути особливо обережними. Переписувати слід дослівно, включно з помилками і знаками пунктуації. Вдаються, як правило, до дослівного цитування, коли мова джерела є своєрідною, живою, провокативною, або тоді, коли дослівна передача тексту є історично важливою, тобто до цього способу вдаються тоді, коли зміст цитати може постраждати від перефразовування. Чужі тексти використовуються для того, щоб підтвердити власну думку, проілюструвати власну позицію, протиставити її думці авторитетів чи продемонструвати слабкість аргументації опонентів. Слід постійно стежити за тим, щоб власна думка не змішувалась у тексті із цитованою. Дослівне запозичення чужого тексту, яке не супроводжується посиланням на джерело, називається плагіатом і суворо карається в науковому середовищі Цитуючи, потрібно дотримуватися правил, наведених у працях [Мильчин А. Э. Методика редактирования текста : учеб. для студ. вузов, обучающихся по направлению 030900 - "Издательское дело" и специальности 030901 - "Издательское дело и редактирование" / А. Э. Мильчин. - 3-е изд., переработ. и дополн. - М. : Логос, 2005. - 524 с.; Настольная книга издателя : справ. пособие / Е. В. Малышкин, А. Э. Мильчин, А. А. Павлов, А. Е. Шадрин. - М. : АСТ, 2005. ? 812 с. ; Сава В. Основи техніки творення книги / В. Сава. - Л. : Каменяр, 2000. - 136 с. ; Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця : практ. посіб. / Микола Тимошик. - 2-ге вид., стер. - К. : Наша культура і наука, 2006. ? 560 с.; Український правопис / НАН України, Ін-т мовознав. ім. О. О. Потебні, Ін-т укр. мови ; ред. Є. І. Мазніченко, Н. М. Максименко, О. В. Осадча. - К. : Наук. думка, 2010. - 287 с.].