V. Підсумки заняття:

Отже, протягом XVIII ст. відбувся поступовий, але цілеспрямований процес знищення української державності, яка від Б.Хмельницького існувала у вигляді Гетьманщи-ни на засадах внутрішньої автономії в складі Російської держави. Внаслідок вище-наведених подій від автономії України, її самобутності не залишилося й сліду. Україна була інтегрована в імперську систему Росії, а її соціальний лад, структура і право були приведені у відповідність з російською моделлю. Ліквідація козацтва ускладнила становище селян, які з 1783 р. стали кріпаками.

VІ. Домашнє завдання: Опрацюйте сторінки підручника: 1, стр. 175-200; самостійно опрацювати історичні матеріал та коротко законспектувати про діяльність гетьманів -І. Скоропадського, П.Полуботка, Д.Апостола. (Див.: Історія України. (Кер. авт. кол. Ю. Зайцев). -Львів, 1998, с.139, 141-144, Гетьмани України Історичні портрети — К., 1991].

Тема заняття 7: Українські землі під владою Російської та Австрійської імперій у

першій половині ХІХ століття.

Українські землі у другій половині ХІХ ст.

Україна у складі Російської імперії.

До складу Російської імперії входила територія Ліво-бережної України (Малоросійська губернія), Слобожанщина (Слобідсько-Українська губер-нія) та Правобережна Україна, яка складалася з 3 губерній: Київської, Подільської і Волин-ської. Після російсько-турецької війни (1806-1812 рр.) до складу Росії було приєднано Бес-сарабію (Новоросійсько-Бессарабське генерал-губернаторство: Таврійська, Катеринославсь-ка, Херсонська губернії та Бессарабська область).

До середини ХІХ ст. населення українських губерній Росії виросло втроє – з 7,7 до 23,4 млн. чол. На території Наддніпрянщини збільшилась кількість російського населення (до 12%). В основному вони були чиновниками, купцями і робітниками заводів та фабрик Лівобережжя і півдня України.

У російсько-французькій війні 1812 р. українці приймали безпосередню участь як у складі російської армії і ополченні, так і в постачанні усім необхідним. Російська армія отримувала з України продовольство, фураж, коней, худобу. Шосткінський завод на Сумщині постачав армії порох, Київський арсенал – різну зброю. Грошові пожертви складали 10 млн. руб.

Початок промислового перевороту.

Основними причинами початку промислового пере-вороту в Україні було: 1) занепад кріпосницьких (поміщицьких) господарст; 2) зародження капіталістичних відносин та їх розвиток; 3) інтенсивний розвиток грошових відносин.

До 40-х років в руках поміщиків було зосереджено понад 70% усієї землі, яка оброблялася кріпосними селянами (“урочна” система відробітку панщини). Для збільшення прибутковості господарств посилювалася експлуатація селян: збільшувалася норма панщини, відбиралися землі у селян. Така система розорювала селянські господарства. Самі селяни перетворювали-ся на слуг або двірських робітників, віддавалися в найми іншим поміщикам або на промисло-ві підприємства. Селяни зубожіли так, що не мали ні робочої худоби, ні інвентарю для польових робіт. Свої землі поміщики здавали в оренду міщанам або заможним селянам. В суспільстві наростала напруга. Щоб її розрядити, царська влада дещо упорядкувала виробничі взаємини між поміщиками і кріпаками (здійснена інвентарна реформа).

Для зменшення витрат на утримання армії та тримати українське селянство у покорі цара-том була запроваджена система військових поселень. Військові поселенці знаходилися на казарменому режимі і займалися не тільки регулярним навчанням, але й виконували різні с/г роботи в полі і по догляду за худобою. Діти поселенців(кантоністи) також проходили війсь-кову муштру з 7 років. Такі поселення існували в Харківській, Катеринославській і Хер.губ.

До середини ХІХ ст. із селянства виділилися багатії – куркулі, торговці, лихварі, власники млинів і маслобоєнь. Більшість із них мали промислові підприємства з найманими робітни-ками: винокурні, пивоварні, цукрові, цегельні заводи і т.п. Займаючись промисловою діяль-ністю, купці ставали підприємцями-капіталістами. Мануфактурні підприємства не витриму-вали конкуренції і занепадали, так як на купецьких промислових підприємствах використо-вувалася більш продуктивна праця вільнонайманих робітників. Підвищенню продуктивності промислового виробництва сприяв і технічний переворот у 40-х роках із широкого викорис-тання нового машинного обладнання на цукрових заводах. Фабрично-заводські підприємства стали частіше будувати в містах та містечках.

Поступово виникла промислова буржуазія, яка складалася з купецтва, поміщиків, ремісни-ків і заможного селянства. Це купці Яхненки, Симиренки Терещенко (Чернігівщина), Хари-тоненко (Суми) та ін. В Україні з'явилися іноземні капіталісти, які відкрили склади с/гмашин в Одесі, Києві, Хркові, Житомирі.

Розвиток капіталістичних відносин супроводжувався грубим насильством і експлуатацією кріпаків і найманих робітників, зайнятих у с/г і промисловості. Робочий день продовжувався 12-14 годин, використовувалася дитяча та жіноча праця, яка оплачувалася нижче, чим праця чоловіків.

Торгівля.

Промислову продукція збували переважно на ярмарках та базарах. Разом із това-рами місцевого виробництва, продавалися вироби із центральної Росії – бавовняна, шовкова і вовняна тканини, шкіри, хутра, збруя, посуд, нитки. З Бессарабії та Криму привозили фрукти і вина, з Дону – рибу.

Найбільший торговельний оборот мали ярмарки всеросійського значення в Києві, Єлисавет-граді. На київський Контрактовий ярмарок з'їжджалися тисячі поміщиків і купців як з різних місцевостей Російської імперії, так і із-за кордону – Австрії, Пруссії, Франції, Англії. Тут укладалися договори (контракти) на оптову купівлю-продаж виробів сільського господарства і промисловості, брали в борг у приватних банках, повертали борги.

Зросла роль чумацького промислу, які доставляли в чорноморсько-азовські порти зерно, а на зворотньому шляху – сіль, кам'яне вугілля, продукцію цукрових і салотопних заводів. Їхні транспортні шляхи досягала Уралу і Ср. Азії.

З України вивозили за кордон хліб, продукти тваринництва, рибальства, полювання, а та-кож мануфактурні і фабрично-заводські вироби (свічі, канати, полотнину тощо).

Антикріпосницька боротьба в Україні.

Антикріпосницький рух з особливою силою роз-горнувся після російсько-французької війни (1812-1814 рр.). Основною метою цього руху було звільнення селян від кріпацтва, розподіл поміщицької землі серед селян, вигнання поміщиків з маєтків.

Протягом 1815-1820 рр. відбулися селянські повстання в Полтавській губернії, повстання військових поселенців Чугуєва (Харківщина,1819 рр.), продовжувалися повстання в 250 селах Південної України і Дону.

Але найбільш свідоме і організоване повстання почали революційно налаштовані молоді дворяни, яке увійшло в історію як рух декабристів.

З 1814-1815 рр. у Петербурзі, Москві і Україні почали з'являтися таємні гуртки. В Україні у Кам'янці і Тульчині діяли таємні управи Південного товариства, створеного в 1821р. У цьому ж році в Петербурзі почало діяти Північне товариство. Обидві організації підтримували тісні зв'язки між собою і діяли за єдиним планом.

Найчисельніша управа Південного товариства була у Василькові. До неї входили дворянсь-кі революціонери як Південного товариства, так і Товариства з'єднаних слов'ян. Головною метою організацій було знищення самодержавства, встановлення республіканської форми правління, скасування кріпосного права. Керівником Південного товариства був П.І.Пестель, який склав програму “Руська правда”. Крім основної мети Пестель проголосив правову рів-ність всіх громадян, здійснення земельної реформи з частковою конфіскацією поміщицьких земель. Програма Північного товариство – “Конституція”, складена М.М.Муравйовим, - обмежува-ла владу самодержавства парламентом – Народним віче. Країна повинна бути розділена на окремі “держави” і “області”. Серед них – Українська і Чорноморська “держави”( з центрами у Харкові та Києві).

Збройний виступ Північного товариства в Санкт-Петербурзі був підтриманий Південним товариством в Україні – 29-30 грудня 1825 р. на заклик С.І. Муравйова-Апостола і підпору-чика М.П.Бестужева-Рюміна повстали 5 рот Чернігівського полку (Київська губернія). Але 3 січня 1826 р. під час спроби прорватися до Новоград-Волинського повсталі були розгромлені царськими військами, але боротьба продовжувалася. В Уманському повіті навесні 1826 р. на боротьбу проти поміщиків підняв селян солдат Олексій Семенов. У 1835 р. повстали козаки Лівобережної України, протестуючи проти рео-рганізації козацьких полків у регулярні армійські. Але всі ці та інші виступи народних мас були жорстоко придушені військами, а їх ватажки каралися смертю, а інших відправляли до Сибіру.

Кирило-Мефодіївське братство (товариство) виникло наприкінці 1845- початку 1846 рр. у Києві і ставило собі за мету об'єднання слов'янських земель навколо України на принципах демократичної федерації. Засновниками були професор Київського університету М.І.Косто-маров, учитель В.М.Бєлозерський і чиновник М.І.Гулак. Товариство складалося з декількох десятків чол. (Т.Шевченко, П.Куліш, Д.Пильчиков, студенти І.Посяда, Г.Андрузький, помі-щик М.Савич та інші). Програмні положення братства були викладені в “Книзі буття україн-ського народу”, “Статуті товариства св. Кирила і Мефодія” і т. зв. ”Законі божому”. До скла-ду майбутньої федерації повинні були ввійти Україна і Росія, Польща, Чехія, Сербія, Болга-рія. Вища законодавча влада повинна була належати двопалатному сеймові, виконавча – президентові. Костомаров та його прихильники хотіли досягти своїх ідеалів мирним рефор-містським шляхом, згідно з “євангельскими правилами любові, лагідності і терпіння”. Т.Шевченко стояв на революційно-демократичних позиціях. Найбільш помірковану позицію займав П.Куліш, який прагнув відродження українсь-кої культури і національних традицій. Товариство проіснувало 13-14 місяців. У березні 1847р. за доносом А.Петрова члени това-риства були заарештовані, а в травні присуджені до різних мір покарання: Т. Шевченко відданий у солдати, М.Гулак ув'язнений у Шліссельбурзьку фортецю, а інші вислані з Києва.

Історичне значення братства полягало в тому, що воно вперше порушило питання про національне визволення України і відтворення її державності; мало республіканський характер.

Західноукраїнські землі у складі Австрійської імперії.

На західноукраїнських землях австрійський уряд зберігав політико-адміністративну роздробленість. Закарпаття залишалося у складу Угорського королівства. Галичина разом з частиною польських земель була виділена в окремий край – “королівство Галичини і Лодомерії”(Галичина і Галицько-Волинські землі) з центром у Львові. Східна частина “королівства” була розділена на 12 округів, один з яких складала Буковина з центром у Чернівцях.

В австрійській Галичині українці і поляки складали 40%, євреї – 10%. У Східній Галичині українців було близько 65%, поляків –20, євреїв – 10%. Правлячим класом у Галичині була польська шляхта, у Буковині – румунські бояри, а в Закарпатті – угорські вельможі. Українці переважно займалися сільським господарством.

Під впливом ідей просвітительства формується суспільно-політичний рух у Західній Україні, Закарпатті, особливо у Львові, Ужгороді.

Національне життя в Галичині і Буковині.

Пробудження національного життя в Гали-чині і Буковині було викликане зростанням феодального і національного гніту в Австро-Угорщині. На території Галичини і Буковини збільшилися феодальні повинності селян, посилився поліцейський режим, заборонялася укр. мова в школах і культурних установах, насаджалася нім. мова, здійснювалася політика асиміляції українського населення.

Зачинателем національно-визвольного руху в Галичині був священик І.Могильницький, який у 1816 р. за підтримки єпископа М.Левицького організував “Клерикальне товарис-тво” з метою поширення релігійних текстів серед селян українською мовою; написав першу в Галичині “Граматику” і працю “Відомості про руську мову”.У 30-40 роках було створене об'єднання “Руська трійця” студентами Львівського універ-ситету – М.Шашкевич, І.Вагилевич, Я.Головацький. Метою організації було відродження престижу рідної культури. Вони боролися за зрозумілу мову і за пробудження національ-ної свідомості народу. Члени організації збирали фольклор (записували звичаї, обряди, які у 1827 р. склали альманах “Русалка Дністровая” і видали у Будапешті). Вагилевич зробив переклад “Слова о полку Ігоревим” зрозумілою мовою. Шашкевич створив “Читанку”, готував граматику і словник укр. мови. В церквах читали проповіді укр. мовою. Козацтво вважали символом боротьби укр. народу, а землі Волині, Галичини – частиною всієї України. За свою діяльність члени організації переслідувалися владою.

Заслугою об'єднання було те, що воно виробило соціально-економічну і політичну програму національно-визвольного руху і прагнуло перенести її на всю Україну. “Руська трійця” зробила багато для розвитку культури, вивчення історії, підготовки укр. кадрів.

Революційні події 1848-1849 рр. охопили і Австрійську імперію. В результаті почалося повстання у Відні і імператор Фердинанд І проголосив буржуазно-демократичні свободи і пообіцяв конституцію. В березні повстало населення Будапешта і угорський сейм прийняв закони про перетворення в країні, які стосувалися і Закарпаття.

На західноукраїнських землях головним центром революційних подій став Львів, де в листопаді 1848 р. ремісники і студенти звели барикади і вели бої з урядовими військами. Внаслідок обстрілу міста з гармат і пожежі міста повстанці припинили опір. Було введено військове положення у Східній Галичині і почалися репресії.

Наслідком всіх цих виступів було те, що влада навесні 1848 р. змушена скасувати пан-щину та ряд повинностей. Але селяни повинні були сплатити великий викуп і позбавляли-ся права на безкоштовне користування пасовищами і лісовими угіддями. Така реформа викликала обурення у селян. В результаті цих подій у власність селянства перейшло мен-ше половини земельних угідь краю. В основному більшість селян залишалася малоземель-ними і економічно неспроможними.

Скасування панщини запобігло повстанню. Але воно було невдоволене прагненням поміщиків позбавити права селян на користування пасовищами і лісами, що стало причи-ною чисельних селянських виступів. З квітня по листопад 1848 р. виступи відбулися в 45 селах. Селяни силоміць повертали захоплені поміщиками землі, масово бойкотували робо-ту на панських полях. Для придушення виступів влада використовувала військову силу.

На Буковині відоме повстання під керівництвом Лук'яна Кобилиці у 1843 р.

Виступ 16 сел Буковини було придушено австрійськими військами навесні 1844 р. і 220 учасників були піддані тілесним покаранням, а Кобилиця відда-ний під суд. Але він був обраний депутатом до австрійського парламенту 1848-1849рр. В 1849 р. Кобилиця організував селянський кінний загін, який боровся проти монархії. Боротьба тривала ще півтора року. У 1850 р. Кобилиця був заарештований і відправлений до заслання. Боротьба за національне визволення тривала протягом всього ХІХ і привела до відміни кріпосництва на українських землях, але країна продовжувала бути залежною від інших держав та не мала єдності своєї території. Тому боротьба продовжувалася і надалі.

ІV. Закріплення вивченого матеріалу:

1. Визначити особливості розвитку українських земель у першій половині ХІХ ст. у складі

Російської та Австрійської імперій.

2. Що сприяло появі буржуазії в Україні? Прізвища яких промисловців вам запам'яталися? З якою сферою діяльності пов'язані їх імена?

3. Чому виникає опір самодержавству в Україні?

4. Хто такі «декабристи», яка мета їх боротьби? Де розташовані були їх управи в Україні?

5. Коли, ким, чому було створено Кирило-Мефодіївське братство? З ім'ям яких

українських діячів пов'язана діяльність цього товариства?

6. Які особливості мало національне життя в Галичині та Буковині?

7. Революційні події 1848-1849 рр. були пов'язані з рухом в Наддіпрянській Україні чи ні? 8. Хто і коли із ватажків очолив боротьбу проти австрійців на Буковині?