2. «Косигінська» реформа та її результати.

У 1965 р. нове радянське керівництво почало спробу здійснення економічних реформ. Пріоритет у розроблення та проведенні їх належав голові Ради Міністрів СРСР О.Косигіну. Сутність економічної реформи полягала у:

• скороченні планових показників, що їх доводили до підприємства;

• створенні на підприємствах фондів матеріального стимулювання;

• ліквідації раднаргоспів, повернення до галузевої системи управління;

• заходах по розвитку соціальної інфраструктури села;

• у перерозподілі частки національного прибутку на користь аграрного сектора;

• фінансуванні промислового будівництва шляхом кредитування, а не через дотації. Перші кроки реформи принесли позитивні результати, основні показники 8-ї п'ятирічки (1966-1970 рр.) були виконані, але вже на початку 70-х рр. темпи розвитку почали падати. Головною причиною цього було те, що реформа не була спрямована на докорінну зміну старого господарського механізму управління економікою. Вона лише дещо видозмінювала розподіл функцій між центральними та низовими ланками при незмінності тієї ж командно-адміністративної системи.

Особливістю економічного розвитку України цього періоду було те, що вона мала низький промисловий потенціал від середніх показників СРСР. Це пояснюється диспропорцією між високо індустріальними обл. і не дуже розвинутими західними регіонами. За роки 8 п'ятирічки з виробництва було знято 1115 найменувань застарілої техніки. Загальний обсяг виробництва і основні виробничі фонди зросли в 1,5 раза, а національний дохід – на 30%. Але виробництво предметів споживання відставало від потреб населення. Досягнення відбувалися за рахунок екстенсивного зростання (нарощування капіталовкладень і залучення додаткової робочої сили). Це негативно вплинуло на подальший розвиток економіки республіки, так як знос основних фондів досяг 50-60%. Тільки 29% промисловості працювало на споживчий ринок.

Протягом 17 років керівництво республікою очолював В.Щербицький, про якого більшість сучасників відкликаються негативно. Але за часів його керівництва у 1989 р. Україна виробляла: вугілля – 180 млн т; залізної руди – 100 млн т; сталі – 50 млн т; прокату – майже 38 млн т; цементу 23 млн т; електроенергії – 200 млрд кВт год. На підприємствах України виготовлялося майже все сучасне обладнання – від могутніх пресів і найбільших лайнерів до стратегічних ракет і мікроелектроніки. Тільки 159 заводів давали понад 500 млн дол. США прибутку.

3. Суспільно-політичне життя. Характерною рисою політичного життя було пишне святкування численних ювілеїв, покликане приховати поглиблення кризового стану суспільства, зростання суперечностей у різних сферах. Поглиблення суперечностей між номенклатурою та іншими верствами населення. Розрив між словами й справами у середовищі партійної номенклатури, катастрофічне падіння її інтелектуального та морального рівня.

В ідеологічній сфері відбулася реабілітація сталінщини: не згадувалися факти репресій, виправдовувалися методи колективізації, спотворювалися причини невдач у роки Великої Вітчизняної війни.

Прийняття нової Конституції СРСР. Апофеозом епохи «застою», як іноді називають період 1964-1985 рр., стало прийняття в 1977 р. нової Конституції СРСР. У її статтях були відбиті «докорінні переваги «розвинутого соціалізму» над капіталізмом».

Концепція «розвинутого соціалізму» базувалася на визнанні однорідності радянського суспільства, повного й остаточного вирішення національного питання; відсутності національних протиріч; неухильного розвитку економіки при подальшому зростанні добробуту радянських громадян. Ця «нова теорія» стала ідеологічною основою періоду «застою». Створено «одну» націю- «радянський народ». На практиці це означало придушення розвитку національних культур, ігнорування національних особливостей різних народів величезної країни і новий етап русифікації. Основний Закон країни, що проголошував прихильність СРСР до турботи держави про всіх громадян країни, рівності націй і народностей, демократії й основних прав людини, у дійсності грубо порушувався.

Прагнучи не допустити відкритих проявів масового незадоволення, партійна еліта посилювала тотальний контроль КДБ за населенням.

ІУ. Закріплення вивченого матеріалу

1. Вкажіть причини усунення М.Хрущова від влади.

2. Що таке «застій»? Для якого історичного періоду використовується цей термін і чому?

3. Доведіть, що реформи О.Косигіна не могли повністю бути здійсненими в соціалістичній системі? Поясніть чому.

4. Коли була прийнята нова Конституція і що нового вона відображала?

5. Поясніть терміни «розвинений соціалізм» і «радянській народ».

Дисидентський рух та його форми. З приходом до влади брежнєвського керівництва почала відчуватися жорстокість політичного клімату в країні, нетерпимість влади до проявів вільнодумства. Далеко не всі в ті часи ризикували говорити про те, що сьогодні очевидно для більшості людей в оцінці того періоду історії, заборонено критикувати владу Сталіна.

У середовищі наукової і творчої інтелігенції, віруючих і деяких національних меншостей почали виникати цілі групи людей, не згодних з режимом, які відкрито виступали проти попрання громадянських свобод. Цей неформальний громадський рух одержав назву дисидентство.

Дисидент - інакомисляча людина, незгодна з пануючою ідеологією та владою. Дисидентство - неформальний громадський рух, що відстоює захист прав громадян на інші демократичні принципи.

Після 1965 р. виділяються три основні напрямки дисидентського руху: вони були тісно взаємопов'язані і переплетені:

А) національно-визвольний – боротьба за вільний розвиток української мови та культури, за відновлення самостійності України; представники - Лук'яненко, Дзюба

Б) правозахисний – вимоги дотримання в СРСР основних прав і свобод людини, викриття злочинів тоталітарної системи; представники – М.Руденко, Григоренко

В) релігійний рух – за відновлення в Україні заборонених релігійних конфесій, за свободу віросповідання; представники – Гель.

Створення Гельсінської спілки. В 1975 р. Радянський Союз підписав Гельсінську угоду – визнання прав громадян тоталітарної системи, - що сприяла активному поширенню дисидентського руху. Почали виникати легально групи та об'єднання, які наглядали за дотриманням прав людини в СРСР. В травні 1976 р. в Москві з'явився перший Гельсінський комітет, а пізніше вони виникли в Литві, Грузії, Вірменії, між якими існували тісні зв'язки. В листопаді 1976 р. М.Руденко, О.Бердник, Л.Лук'яненко, І.Кандиба, Н.Строката-Караванська, О.Мешко, М.Матусевич, М.Мартинович, О.Тихий проголосили утворення Української групи сприяння Гельсінських угод (УГГ). До грипи приєднався генерал-майор П.Григоренко. Завданням УГГ було ознайомити широкі кола укр.. громадськості з Декларацією прав людини, сприянню виконанню Гельсінських угод, добитися акредитації зарубіжної преси, створення незалежного прес-агенства, збирати і висвітлювати факти порушень в Україні прав людини. За час існування УГГ налічувала 37 членів. Вона зробила 30 заяв, видала 18 меморандумів і 10 бюлетенів. Українська група була найчисельнішою і найак-тивнішою. Діяла в межах чинного законодавства і підтримувала контакти з різними подібними групами на території СРСР.

Але за всіма членами групи велося стеження органів КДБ. До 1980 р. три чверті членів УГГ були ув'язнені. До укр. правозахисників були застосовані найсуворіші покарання (кожен у середньому був засуджений на 12 років ув'язнення і заслання). У 1984-1985 рр. у тяжких умовах ув'язнення померли В.Стус, О.Тихий, В.Марченко і Ю.Литвин. Улітку 1988 р. у Львові на базі УГГ виникла Українська Гельсінська спілка (УГС) на чолі з Л.Лук'яненком (звільнений у грудні 1988 р.). Була прийнята Декларація принципів, напи-сана В.Чорноволом та братами Горинями. В Декларації вимагалося перетворити СРСР на конфедерацію незалежних держав, передати владу КПРС обраним Радам, проведення українізації, права УРСР на власну дипломатичну діяльність, вільне віросповідання, розвиток ринкової економіки і громадянський контроль над карними органами. Ця програма була схвалена багатьма правозахисниками і неформальними організаціями і взята за основу Декларації про суверенітет України (липень 1990 р.).

У квітні 1990 р. 500 делегатів з'їзду УГС заявили про розпуск УГС і створення Україн-ської республіканської партії (УРП), метою якої було проголошення Української незалежної держави. Головою партії було обрано Л.Лук'яненка.

Отже, дисидентський рух – це організоване і ідейно оформлене опозиційне направлення руху опору з тоталітарною системою, яка привела до національної самосвідомості і національної культури.

Етапи ти особливості дисидентського руху. Вчені вирізняють такі етапи дисидентського руху в СРСР:

перший -1961 -1968 рр. Формою руху було написання листів лідеру країни з підписами найбільш відомих діячів науки, культури («підписанти)». Формою поширення дисидентських ідей на той час став «самвидав» - машинописні журнали, збірники, літературно-публіцистичні доробки. У грудні 1965 р. на Пушкінській площі у Москві відбулася перша правозахисна демонстрація, організаторами якої були А.Сахаров, Л.Богораз таін.; другий —1968 - середина 70-х рр. Характеризувався активними формами протесту: виступ 8 осіб на Красній площі 25 серпня 1968 р. на знак протесту проти вторгнення радянських військ до Чехословаччини; видання за кордоном літературно-публіцистичних творів (А.Синявським, О.Марченком, О.Солженіциним та ін.), звернення учасників руху з критикою радянської дійсності до міжнародних організацій, в яких висвітлювалися факти порушення прав людини в СРСР;

Придушення «Празької весни» 1968 р. у Чехословаччині обернулося «закрученням гайок» в Ідеології, культурі, переслідуванням дисидентів, зміною всієї суспільно-політичної ситуації в СРСР.

Влада, сприймала дисидентство однозначно - як «шкідливу течію, що ганьбить радянський державний лад», і як діяння, що підлягає суворому покаранню. У 1970-ті рр.. почалася розправа над його учасниками.

За політичними мотивами були вислані з країни чи виїхали за кордон письменники О.Солженіцин, В. Нєкрасов, В. Максимов, музикант М.Ростропович, співачка

Г. Вишневська, поет Й. Бродський, кінорежисер А. Тарковський, театральний режисер

Ю. Любимов та ін.

У боротьбі проти дисидентів у СРСР вживалися безпрецедентні заходи. У КДБ було створене спеціальне 5-те Управління. Ідеологічні служби КДБ спробували поставити під контроль сотні тисяч «сумнівних» в ідеологічному відношенні громадян. У карне законодавство були внесені зміни репресивного характеру. Активісти правозахисного руху пройшли через в'язниці, табори, їх насильно поміщали в психіатричні лікарні. третій - середина 70-середина 80-х рр. Характеризувався організаційним оформленням руху. Правозахисний рух активізувався після Загальноєвропейської Наради 1975 р. з питань співробітництва та безпеки. СРСР на нараді прийняв зобов'язання дотримуватися прав людини, але, як звичайно, не збирався їх виконувати. Сформувалися групи сприяння виконанню угод (Гельсінкські групи), члени яких інформували світову громадськість про масові порушення прав радянських громадян. Найбільш активними були групи в Москві, Прибалтиці, Україні. Отже, в цей період рух мав свої групи, розроблена методика боротьби. Влада постійно переслідувала і забороняла діяльність цих груп.

ІУ. Закріплення вивченого матеріалу

1. Що таке дисидентський рух? Причини його появи?

2. Які напрями дисидентського руху можливо виділити?

3. Які методи використовували дисиденти в різні періоди?

4. Що таке УГА?

У. Підсумок заняття. Прихід до влади Л.Брежнєва в 1964 р. відбувся за рахунок змови партапарату СРСР. На початку це правління передбачалося як колегіальне, але поступово воно стало правлінням Брежнєва, його родичів та друзів. В історії термін з 1964 до 1982 рік називають роками «застою», тобто суттєвих змін не відбувалося не тільки в СРСР, але й в республіках. Україна залишалася важливою ланкою в економіці СРСР. За період реформування були здійснені деякі зміни, але поступово у 80 р. ХХ ст. застаріла техніка та технологія, екстенсивне виробництво, диктат з центру все більше підштовхував Україну до економічної, соціальної кризи.

Українське дисидентство з'явилося в середині 50-х- на початку 60-х років ХХ століття. В Україні цей рух виник раніше, ніж у Ленінграді, Москві та інших містах СРСР. Значною мірою це було пов'язане з тим, що після розвалу ОУН-УПА на території УРСР національний рух знаходився у пошуку нових форм боротьби з радянською владою.

Рух, який виник в середині 50-на початку 60 –х років набув поширення в 70-80 –х роках ХХ ст. Він охоплював в основному інтелігенцію, хоча серед дисидентів були люди різного віку, різних професій. В цей період рух був сформованим: мав чітко визначену мету, вироблені методи боротьби, визначені напрями самого руху. Але все ж таки масовим цей рух на той час не став, так як переслідувався і заборонявся владними органами.

УІ. Домашнє завдання. Опрацюйте сторінки підручника: 1, с. 536-555.

Тема заняття 13: Відновлення незалежності України та розпад радянського СРСР

(1985-1991 рр.).

Спроби реформування суспільства. Після смерті Генерального секретаря ЦК КПРС К.Черненка в березні 1985 р. на посаду керівника КПРС та СРСР було обрано М.Горбачова. Саме з цим ім'ям пов'язана перебу-дова в СРСР (квітень 1985 р.). Перебудова повинна була корінним чином змінити розви-ток суспільства і тому мала охопити п'ять напрямів діяльності суспільства: економіку – екстенсивні методи ведення господарювання повинні бути замінені на інтенсивні; внутрішню політику – розвиток демократизації та народовладдя; зовнішню політику – припинення “холодної війни” та інтеграція до Європи; соціальну сферу – підвищення матеріального та культурного добробуту населення; ідеологію – ліквідація цензури, гласність, вільне виявлення думок. Спроба реформувати суспільство “зверху” без зміни самої системи управління привели перебудову в глухий кут. В усіх галузях виникла криза, яка прискорила розпад СРСР. Партійне керівництво на чолі з В.Щербицьким не сприймало і блокувало перебудові процеси в Україні. Тому тут спостерігалася “застійні” явища. Протягом 1985-1987 рр. в Україні не існувало політичних сил у вигляді об'єднань та народних фронтів на зразок прибалтійських або російських. Населення до перетворень ставилося пасивно, що пояснюється тим, що в Україні ще певний час зберігалася відносна стабільність, коли в інших районах СРСР спостерігалась криза. Чорнобильська катастрофа.В квітні 1986 р. сталася Чорнобильська катастрофа, яка стала головним чинником активізації суспільно-політичного життя. В наслідок аварії на Чорнобильській станції владі прийшлося прийняти рішення про відселення населення з м. Прип'ять та створити 30-ти кілометрову зону. Жахливі наслідки цієї аварії полягають в тому, що ворога не видно, але радіація шкідливо вплинула на людей, які намагалися приборкати полум'я та знищити уламки від вибуху; а пізніше – будували саркофаг. Крім цього, радіація розповсюджувалася по території України, Білорусії, Росії та дійшла до країн Західної Європи. Крім цього ще одним чинником активізації життя населення став процес русифікації. Політика гласності та її наслідки. У 1987 р. розвивається політика гласності на всіх теренах СРСР. В Україні виникають групи “зелених”, політичні клуби, просвітницькі організації (у Львові – “Товариство Лева”, у Києві – клуб “Спадщина”, студентське об'єднання “Громада”). Діяльність цих організацій вийшла за рамки просвітництва і набула політизованого характеру, тому за їхньою діяльністю слідкували відповідні органи. Восени 1987 р. у Києві виник Український культурологічний клуб (УКК). За спробу провести в 1988 р. демонстрацію до другої річниці Чорнобиля деяких лідерів було заарештовано. Наприкінці 1987 р. виходять з ув'язнення і повертаються в Україну відомі правозахис-ники – В.Чорновіл, М.Горинь, у січні 1989 р. – Л.Лук'яненко (26 років “стаж” політв'язня) У 1988 р. святкування 1000-ліття введення християнства на Русі використано дисидентами для привернення уваги до долі УАПЦ та УГКЦ. У вересні 1989 р. з ініціативи Спілки письменників України, при підтримці товариства “Меморіал” і Товариства української мови ім.Т.Шевченка виникла масова політична організація Рух (Народний Рух України за перебудову) з кількістю 280 тис. осіб. Його очолив поет І.Драч.

Політизація суспільства виявилася в мітингах та демонстраціях. Одним із перших масових мітингів відбувся 13 листопада 1988 р. у Києві (20 тис. осіб), на якому постало питання про відповідальність посадових осіб за приховування негативних наслідків Чорнобильської катастрофи. 21 січня 1990 р. між Києвом і Львовом утворено “живий ланцюг” (800 тис. осіб), присвячений проголошенню об'єднання УНР і ЗУНР в 1919 р. На початку серпня 1990 р. відбулися Дні козацької слави, присвячені 500-річчю ювілею українського козацтва. Навесні 1989 р. відбулися вибори народних депутатів СРСР, на яких вперше за роки радянської влади на одне місце претендувало декілька кандидатів. До ВР СРСР вперше потрапили депутати від опозиції. У Львові були вивішені жовто-блакитні прапори, лунали заклики до страйку. Поступово робітники виходили на політичну арену.

Улітку 1989 р. відбувся страйк шахтарів, який охопив вугледобувні райони СРСР – Донбас, Львівсько-Волинський басейн. Висували в основному економічні вимоги. У вересні 1989 р. В.Щербицький залишив посаду Першого секретаря ЦК КПУ, посаду зайняв В.Івашко. Восени 1989 р. були внесені поправки до проекту Закону про вибори до ВР УРСР, прийнято Закон про мови: українська мова проголошувалася державною. Відбувається розвал КПУ. Все більше виникає необхідність у суверенітеті республіки. 1989-1990 рр. – виникає багатопартійність. КПРС відмовляється від монополії на владу. З 1990 р. починається рух за вихід із СРСР. 16 липня 1990р. ВР УРСР прийняла Декла-рацію про державний суверенітет України, в якій проголошувалося верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах. Таким чином перебудова в СРСР сприяли розгортанню національно-демократичного руху, який заклав основи проголошення незалежності України.

ІУ. Закріплення вивченого матеріалу:

1. Як реформування в Радянському Союзі впливало на розвиток України? Чим це

пояснити?

2. Що таке політика «гласності»?

3. Як змінилося політичне життя в Україні в кінці 80-х років ХХ ст.?

У. Підсумок заняття:

Часта зміна лідерів в СРСР негативно позначилася на розвитку економіки країни, яка і так знаходилася в стані кризи. Спроба М.Горбачова реформувати економіку без зміни самої командно-адміністративної системи нічого не дала. Політика «гласності», яка була проголошена в СРСР в 1987 р. поступово стала змінювати політичне життя в Україні. З'явилися нові політичні організації та партії, які були опозицією для компартії. Все це прискорило процес розпаду СРСР та привело до незалежності України.

УІ. Домашнє завдання: опрацюйте сторінки підручника: 1, с. 555-557.

Тема заняття 14: Україна в умовах незалежності.

В СРСР продовжувалися економічні негаразди і в умовах формування багатопартійності, лунають вимоги про ліквідацію 6 статті Конституції СРСР, яка закріплювала керівну роль КПРС в державі. Стаття була скасована. Країна стала президентською державою. Першим Президентом СРСР обрано М.С.Горбачова.

Вибори 1990 р. до Верховної Ради УРСР та місцевих органів стали переломними у житті радянського суспільства та Україні. Це були перші демократичні вибори. В результаті виборів змінився депутатський корпус, особливо в союзних республіках (у Прибалтиці, Грузії, Вірменії КПРС зазнала повної поразки), що ще більше посилило політичну боротьбу. В 1990 р., будучі у складі СРСР, в Україні відбулися вибори до Верховної Ради УРСР та місцевих органів. Виборам передувала гостра боротьба навколо законопроектів, прийнятих у 1990-1991 рр. Особливо важливими серед них були закони про зміни і доповнення до Конституції України, про вибори народних депутатів, про мови в Україні, про нову українську символіку і т.д. Вибори засвідчили бажання населення до змін. В різних республіка по-різному ставилися до процесу перебудови. У 1990 р. оформився розкол у республіканських компартіях. Одна частина переходила на позиції європейської соціал-демократії, інша – займала комуністичні позиції. Розгортання демократичних процесів в державі привели до того, що в березні 1990 р. Литва оголосила про відновлення повного державного суверенітету Литовської держави. Декларація про держсуверенітет України. Ще 16 липня 1990 р. Верховна Рада України прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Улітку 1991 р. сталися зміни в політичному колі України. У Верховній Раді з'явилася група людей (Л.Кравчук, Л.Кучма, В.Слєднєв, І.Плющ, М.Хоменко та ін.), які мали радикальні погляди стосовно існуючої системи. Фактично перестала існувати “група 239”. Авторитет комуністичної партії та центру (Москва) продовжував падати. В основі Деклараціяї лежали принципи, написана В.Чорноволом та братами Горинями. В Декларації вимагалося перетворити СРСР на конфедерацію незалежних держав, передати владу КПРС обраним Радам, проведення українізації, права УРСР на власну дипломатичну діяльність, вільне віросповідання, розвиток ринкової економіки і громадянський контроль над карними органами. Ця програма була схвалена багатьма правозахисниками і неформальними організаціями і взята за основу Декларації про суверенітет України (липень 1990 р.). У цей же час велася робота з підготовки підписання нового Союзного договору. 24 червня 1991 р. Президент СРСР М.Горбачов повідомив про домовленість із керівниками десяти республік про підписання нового договору. 15 серпня проект договору був опублікований в центральних газетах, а підписання повинно відбутися через тиждень. Особливістю цього проекту було те, що він суттєво обмежував права центру, що не влаштовувало декого зі старої системи влади (консервативно настроєні).

Спроба держперевороту. В зв'язку з цим 19 серпня 1991 р. відбулися події, які кваліфікувалися як спроба державного перевороту в країні. Вранці центральне телебачення почало зачитувати “Заяву Радянського керівництва” та “Постанові №1 Державного комітету з надзвичайного становища в СРСР” (ДКНС, рос. ГКЧП). Оголошувалося, що у зв'язку зі станом здоров'я М.Горбачов не може виконувати обов'язки президента, тому створено ДКНС і повноваження передаються Г.Янаєву. До складу ДКНС входили: Г.Янаєв, О.Бакланов, В.Крючков, В.Павлов, Б.Пуго, Д.Язов, Д.Стародубцев, О.Тізяков. Сам Президент в цей час відпочивав в Криму на урядовій дачі Форос (під час цих подій був полоненим він та його сім'я). У присутності Варенкова –генерала армії та Губенка Горбачов попередив голову Президії Верховної Ради УРСР Кравчука про позицію Збройних Сил. Під Київ була перекинута бригада повітряно-десантних військ. О 16 годині по УТ й радіо виступив Кравчук, який заявив про те, що ВР необхідний час, щоб розібратися в ситуації. Він заспокоїв населення і повідомив, що в республіці не буде введено надзвичайний стан і що завданням влади є захист демократії, законності та конституційного порядку (в Москві введено надзвичайний стан).Закликав народ, партій та організації об'єднатися заради захисту суверенітету України. Увечері 19 серпня заступник голови ВР Б.Гриньов назвав ситуацію військовим перево-ротом, а організаторів – державними злочинцями.

Проголошення незалежності. В цих умовах у Києві була скликана позачергова сесія ВР, де поставлено питання про незалежність України. Л.Кравчук та його заступник І.Плющ заявили про вихід із Комуністичної партії. 24 серпня 1991 р. ВР України прийняла “Акт проголошення незалежності України”, у якому підкреслювалося, що у зв'язку з державним переворотом в СРСР над Україною нависла небезпека. Тому ВР проголосила незалежність України та створення самостійної держави – Україна. Референдум. 1 грудня 1991 р. відбувся Всеукраїнський референдум і вибори Президента України. На референдумі 90,3% учасників підтримали проголошення незалежності України. До бюлетеня для голосування вперше було включено не одну особу, а шість кандидатів, серед яких населення обирало Президента країни. Імена кандидатів: В.Гриньов, Л.Кравчук, Л.Лук'яненко, Л.Табурянський, В.Чорновіл, І.Юхновський. За Л.Кравчука проголосувало 61,8% виборців, так як він був Головою Верховної Ради УРСР. Л.Кравчук став першим Президентом незалежної України. Таким чином, в серпні 1991 р. на карті світу з'явилася незалежна демократична держава – Україна.

Державотворчі процеси в Україні. Державотворчими процесами називається процес формування та становлення основних інститутів влади, їх конституційне оформлення, визначення національних інтересів та приорітетів. Після розпаду СРСР та проголошення незалежності України – 24 серпня 1991 р. перед незалежною країною постало ряд завдань:

• будівництво суверенної демократичної держава;

• демонтаж тоталітарних політичних структур;

• перехід і розбудова ринкової економіки, яка орієнтувалася б на потреби людей;

• оздоровлення міжнародних відносин в Україні; встановлення рівноправних зв'язків з різними державами.

Ключовим завданням перших років незалежності стало формування законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Поряд з цим необхідно було налагодити взаємодію управлінських структур на місцях та місцевої і центральної влади. Ці завдання були реа-лізовані, хоча і виникають деякі проблеми. Головою держави є Президент України (обирається на 5 років). Першим Президентом незалежної України став Л.Кравчук (1991-1994 рр.), згодом цю посаду зайняв Л.Кучма (1914-2005 рр.). З 2005 р. по 2009 р. Президентом України був В.Ющенко. На виборах 2009 р. (листопад) перемогу отримав В.Ф. Янукович, який є Президентом і зараз. Единим органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України, яка забезпечує правову базу. Але складність полягає в тому, що більшість прийнятих ВР законів та постанов в Україні протягом 1991-2008 рр. не діють через відсутність чи недосконалість механізму реалізації, контролю за виконанням. Важливим елементом у діяльності ВРУ стало формування у 2002 р. парламентської президентської більшості.У березні 2006 р. відбулися чергові вибори до ВРУ. Прем'єр-міністром обраноВ.Януковича. У ВРУ сформувалася опозиція на чолі з Ю.Тимошенко. Восени 2007 р. уряд Януковича відправлений у відставку і на зміну йому прийшла коаліція на чолі з Ю.Тимошенко. Чимало проблем існує у становленні та роботі виконавчої влади (вищий орган – Кабінет Міністрів України; центральні органи – міністерства, державні комітети і відомства; в областях, містах і районах – державні адміністрації). Новим явищем стало створення коаліційних урядів на партійній основі (з 2001 р.). Необхідно відмітити, що між ВРУ, Кабінетом Міністрів та Секретаріатом Президента відбувається боротьба, що негативно впливає на розвиток економічної та політичної ситуації в країні. В 2009 р. відбулися чергові вибори Президента України. Президентом обрано В.Ф.Яну-ковича. Країна знову повернулася до президентсько-парламентської системи в країні. Верховну Раду очолив В.М.Литвин; опозиція представлена блоком Ю.Тимошенко, Луценко та ін. Кабінет Міністрів очолив М.Азоров. За цей період дещо стабілізувалася політична і економічна системи в країні. Триває процес формування і утвердження судової влади, що концентрується в особі Конституційного Суду, Верховного Суду, загальних, арбітражних та військових судів. Про зрілість судової системи можливо стверджувати під час їх ролі у виборчій компанії Президента України 2004 р. Вибори 2009 р. продемонстрували перемогу «Партії регіонів». Прем'єром став Азаров. Новий уряд прийняв країну в важкому економічному стані: не було вирішено ряд економічних та соціальних проблем населення. На сучасному етапі уряд намагається здійснити реформи. Першою з них є адміністративна реформа, яка передбачає скорочення держапарату, створення системи кваліфікованих управлінців. Наступні реформи стосуються різних аспектів життєдіяльності країни. Конституція України 1996 р. Досягненням України є прийняття 28 червня 1996 р. нової Конституції України. Це свідчить про те, що процес юридичного оформлення української державності можливо вважати завершеним. Але Конституція містить положення, які потребують уточнення або зміни. Наприклад, про зміни перерозподілу владних повноважень у трикутнику Президент - Прем'єр-міністр (Кабінет Міністрів) – Верховна Рада. Всі зміни до 2004 р. не мали успіху. 8 грудня 2004 р. під час “пакетного” голосування було схвалено законопроект про внесення змін і доповнень до Конституції, які із січня 2006 р. набрали чинності. І з 2006 р. Україна стала парламентсько-президентською республікою. Важливим компонентом державотворчого процесу є становлення і зміцнення Збройних Сил. Становлення Збройних Сил незалежної України розпочалося восени 1991 р. створенням Міністерства оборони України. 6 грудня 1991р. прийнято Закон про Збройні Сили України, 19 жовтня 1993 р. – військову доктрину України, яка виходить з того, що Україна не є потенційним противником жодної держави, а свою безпеку розглядає як стан захищеності національних інтересів в умовах потенційної та реальної воєнної загрози. Поряд з армією створювалися спеціальні підрозділи Міністерства внутрішніх справ, Національна гвардія (розпущена у 1999 р.), частини спеціального призначення, Служба безпеки України. Сьогодні продовжується реформування Збройних Сил України і наближення їх до стандартів НАТО.

Проблеми в економіці. Поряд з формуванням та становленням державотворчих процесів відбувається становлення ринкової економіки незалежної країни. Але тут виникло багато труднощів, пов'язаних з реформуванням самих підприємств різних галузей, так як техніка та технологія в країні застаріла як морально, так і фізично. Позитивним є те, що незалежність України прискорила виникненню різних форм власності, появі різних ринків, методів управління та праці. Але поряд з цим існують проблеми щодо прискорення оформлення відповідних документів, удосконалення податкової системи, а в час криз – ріст інфляції, зниження добробуту та доходів населення, зростання безробіття. Крім того, різні регіони мають різну структуру підприємств, організацій, що створює проблеми диспропорцій в економіці країни. На вирішення цих та інших проблем необхідні відповідні кошти, якіх недостатньо в самій країні. Тому уряди все більше звертаються за допомогою до світового товариства. Але всі ми бажаємо бачити Україну процвітаючою країною, тому необхідно докласти всіх зусиль, щоб цього домогтися. Отже, із проголошенням незалежності в Україні розпочався державотворчий процес, якій постійно вдосконалюється. Конституційне оформлення незалежної України успішно виконане.

ІУ. Закріплення вивченого матеріалу:

1. Охарактеризуйте вибори в Україні 1990 р. Що нового було в цих виборах для виборців?

2. Що передбачала Декларація про держсуверенітет України?

3. Які події не дали підписати цю Декларацію?

4. Коли було проголошено незалежність України? Чому це відбулося?

5. Які процеси назаваються державотворчими і чому?

6. Україна є президентсько-парламентською чи парламентсько-президентською країною? В чому полягає різниця цих понять?

7. На скільки років обирається Президент? Які функції він виконує?

8. Які зміни зафіксувала Конституція 1996 р.?

9. Які проблеми існують в Україні? Як їх можливо подолати?

У. Підсумок заняття:

Політичні процеси в Україні розвивалися дуже швидко. Україна бажала стати незалежною та суверенною державлю, про що свідчить розробка Декларації. Але події розвивалися таким чином, що процес проголошення незалежності відбувся скоріше, ніж це передбачалося в Декларації. Скориставшись слушним моментом (спроба держперево-роту) на позачерговій сесії ВР 24 серпня 1991 р. Україна було проголошена незалежною державою, що і підтвердив референдум від 1 грудня 1991 р. Проголошення незалежності України викликало активізацію політичного, економічного, соціального життя в країні. Необхідно було створити нові закони, визначити нові напря-ми у внутрішній та зовнішній політиці, вирішувати проблеми, які постали перед суспіль-ством. Все це зумовило перегляд радянської Конституції, яка діяла в країні, і прийняття нової Крнституції, яка відбили зміни в державі. Державотворчі процеси не зупиняються і в наш час, так як розвиток його продовжується.

УІ. Домашнє завдання: опрацюйте сторінки підручника: 1, с. 557-624.