10.2. Криза 13 років

Ламання старих психологічних структур призводить до справжнього вибуху непокори, зухвальства та важковиховуваності. Основну причину таких бурхливих проявів одні психологи вбачають у тому, що дорослі не змінюють своєї поведінки у відповідь на появу у підлітків прагнення до нових форм взаємин із батьками та вчителями (Д.Б.Ельконін). Інші розглядають „кризу тринадцяти років” як пряме відображення процесу статевого дозрівання, що мало пов’язане з особливостями виховання, а треті вважають, що така криза не є загальною і в багатьох підлiтків її взагалі не буває (Т.П.Гаврилова).

Нагадаємо, що суть кризи, за Виготським, полягає в глибокій, якісній зміні всього процесу психічного розвитку людини, а не в якихось яскраво виражених зовнішніх ознаках цієї зміни. Одиницею соціальної ситуації розвитку особистості, де нерозривно пов’язані психічні особливості дитини і соціальне середовище, є переживання, які відображають актуальні потреби дитини та рівень їх задoволення. Внаслідок того, що в критичні періоди розвитку змінюються провідні переживання дитини, перебудову системи переживань можна вважати критерієм кризи психічного розвитку. Саме з такою перебудовою ми зустрічаємося у підлітковому віці.

Симптоми кризи:

1. Зниження продуктивності навчальної діяльності (а також спроможності нею займатися), навіть у тих сферах, де підліток обдарований. Регрес виявляється при виконанні творчих завдань, а здатність виконувати механічні завдання зберігається. Зумовлено це переходом від конкретного до логічного мислення.

2. Негативізм. Підліток ніби відштовхується від оточуючого середовища, схильний до сварок, порушень дисципліни, переживає водночас внутрішнє занепокоєння, невдоволення, прагнення до самостійності та самоїзоляції.

Поведінка підлітка під час кризи не обов’язково має негативний характер. Л.С.Виготський пише про три можливі варіанти.

1) Негативізм яскраво виражений у всіх сферах життя. Триває таке від кількох тижнів до випадків, коли підліток надовго самоізолюється від родини, є надмірно збудливим, або ж, навпаки, байдужим. Подібні болісні і гострі прояви негативізму спостерігаються у 20% підлітків.

2) Приблизно 60% підлiтків демонструють негативізм лише в окремих життєвих ситуаціях, насамперед, як реакцію на негативний вплив середовища (сімейні конфлікти, гнітюча атмосфера в школі, тощо).

3) У 20% підлітків негативізм у поведінці взагалі не проявляється.

Усе дозволяє висловити припущення, що негативізм зумовлений недоліками педагогічного підходу.

Цікаво, що батьки та вчителі суб’єктивно пов’язують труднощі виховання не з кризою як такою, і не з докризовим періодом, коли власне і починається процес руйнування старих психологічних структур, а з після кризовим (14-15 років). Тобто для дорослих суб’єктивно є складнішим період формування нових прогресивних психологічних структур.

3. Стосунки з однолітками та дорослими. Референтні групи

Підліток має сильні, іноді гіпертрофовані потреби у самостійності і спілкуванні з однолітками. Діти цього віку прагнуть зайняти в середовищі однолітків те становище, яке б відповідало їхнім претензіям. Для одних це бажання бути лідером, для інших – користуватися авторитетом у якісь справі, треті намагаються знайти близького друга тощо. Однак, завжди це прагнення є провідним мотивом поведінки у цьому віці.

Спілкування з однолітками дедалі виходить за межі шкільного життя і навчальної діяльності, охоплюючи нові інтереси, види діяльності, стосунки, виділяючись в окрему, самостійну і надзвичайно важливу для підлітка сферу життя. Це пояснює і підвищений конформізм підлітків щодо компанії однолітків і їх недисциплінованість і навіть правопорушення через невміння досягти бажаного становища у таких компаніях.

Суб’єктивне значення для підлітків сфери спілкування з однолітками істотно відрізняється від її оцінки дорослими, особливо вчителями. Підлітки вважають свої переживання з цього приводу найбільш типовими й суттєвими, тоді як вчителі думають, що для підлітків є найважливішими стосунки з ними, а батьки приписують таке ж значення взаєминам у сім’ї.

Спілкування з товаришами у цьому віці набуває такої цінності, що нерідко витісняє на другий план і навчання, і навіть стосунки з рідними. Тому, головною причиною зниження успішності та порушень поведінки, різних афективних переживань є невдоволення підлітків своїми стосунками з однолітками, що часто не усвідомлюється ні дорослими, ні самими підлітками.

Серед мотивів навчання i спілкування з однолітками посідають також одне з чильних місць. Коли учнів п’ятих-шостих класів запитали, чи хотіли б вони навчатися вдома, відповіді були дуже однотипними: „У школі цікаво, тому що там друзі”, ”У школі, коли щось не знаєш можна запитати у інших”, „У школі краще, там усілякі цікаві походи, справи, екскурсії”, „Ні, я не хотів би вчитися сам, тоді не знаєш, як вчаться інші”.

Отже, у підлітковому віці процес навчання привертає увагу не стільки змістом, скільки можливостями спілкування з однолітками.

Суттєво змінюються мотиви спілкування з товаришами та зумовлені цим переживання:

• У 4 класі домінує бажання просто бути серед однолітків, гратися з ними, щось разом робити;

• У 5-6 класах основним стає прагнення набути певного статусу в їхньому колективі;

• У 7-8 класах йдеться про потребу підлітка в автомонії та визначенні власної цінності в очах однолітків.

Дослідження свідчать, що саме фрустрація потреби бути авторитетним серед товаришів у багатьох підлітків спричиняє найважчі негативні переживання.

У підлітковому віці розвивається вміння орієнтуватися на вимоги товаришів, враховувати їх. Серед таких вимог особливе місце займає необхідність дотримувати певного кодексу товариськості (як правило, його нормами є повага гідності, рівність, чесність, допомога товаришам та ін.). Цікаво, що підлітковий кодекс товариськості інтернаціональний за своїм характером, а порушення його норм завжди і скрізь зауважуються і засуджуються однолітками. Так звані „ізольовані” підлітки мають характерну особливість: на думку однолітків, у них відсутні якості „хорошого товариша”, що не може бути виправдано нічим іншим.

У підлітковому віці інтенсивно починають формуватися групи. Спочатку вони не великі і складаються із представників однієї статті, згодом виникає тенденція до об’єднання подібних угрупувань у більші компанії. З часом такі групи стають змішаними.

У психології існує поняття референтна група. Її специфіка полягає у тому, що цінності і думки референтної групи підліток схильний вважати своїми власними. У його свідомості вони створюють опозицію дорослому суспільству. Складається субкультура дитячого суспільства, носіями якої є референтні групи. Дорослі не мають доступу до них – отже, і вплив їх обмежений. Як наслідок, поширені у цих групах цінності мало узгоджені з цінностями дорослого світу.

Типовою рисою підліткових груп є надзвичайно високий конформізм її членів. Зумовлене це тим, що розмите, дифузне „Я” підлітка потребує опори з боку сильного, однозначного „ми” референтної групи однолітків.

До дружніх стосунків ставляться особливі вимоги: взаємна відвертість та розуміння, рівність, чуйність, здатність співпереживати, вміння зберігати таємниці тощо. Підлітки схильні встановлювати дуже близькі (як правило, тимчасові) стосунки з різними однолітками – триває пошук друга. З кожним роком потреба у взаєминах із ним стає дедалі гострішою.

Спілкування з другом є темою особливих розмірковувань підлітка. Саме тут відбувається пізнання іншої людини і самого себе, розвиваються засоби такого пізнання. Підлітки дорожать дружбою, будучи водночас украй ревнивими, вимогливими та схильними до образ.

Істотно змінюються взаємини хлопчиків та дівчаток. З’являється взаємне зацікавлення, бажання сподобатися, інтерес до власної зовнішності та стурбованість із цього приводу.

Інтерес до однолітків протилежної статі сприяє розвитку вибіркової спостережливості: зауважуються навіть незначні зміни у поведінці, настроях, переживаннях та реакціях людини, яка подобається. Зростає увага до власних психоемоційних станів, зумовлених спілкуванням із симпатичними однолітками.

Підліток і дорослі. Підлітковий вік – період становлення якісно нових взаємин із дорослими. Вони вже не погоджуються на нерівноправні стосунки, оскільки вони не відповідають їх уявленням про власну дорослість і самостійність. Вимагають поваги до власної особистості і людської гідності, довіри і самостійності, тобто істотно обмежують права дорослого і розширюють власні.

Невиконання розпорядження дорослого, нехтування обов’язками, протест, – усе це боротьба підлітка за зміну існуючого типу стосунків. Кoнфліктність при переході до нового типу взаємин виявляється тоді, коли зміни в розвитку особистості підлітка випереджають необхідні корективи стосунків з дорослими; коли ініціатором змін виступає підліток, а дорослі щосили цьому протидіють.

Характер спілкування з дорослими істотно впливає на осoбливості самооцінки підлітків. Варто зазначити, що лише у 8,3 % підлітків, які могли довірливо спілкуватися з батьками, неадекватна самооцінка (так чи інакше вони недооцінюють себе). За домінування ж регламентованого спілкування неадекватна самооцінка спостерігалася у 87,9 % випадках. Стійка самооцінка формується у 79,1 % підлітків, якщо у них є можливості для довірливого спілкування, і лише у 25% – при регламентованому спілкуванні.