4.2. Родина у розвитку

Народження дитини – це не тільки медичний факт, а й важлива соціальна і психологічна епоха на шляху розвитку родини. Родина набуває зовсім нову якість. Новий член родини дає знати про своє існування, потреби, самопочуття, про свої психологічні особливості.

Уже через декілька хвилин після народження дитини мати та батько (якщо він бере участь у пологах) включаються в процес бондінга – процесу створення емоційного зв`язку. Після першого крику немовля заспокоюється біля материнських грудей. Після короткого відпочинку немовля фокусує зір на обличчі матері, здається, що воно робить паузи та прислуховується. Батьки розмовляють із дитиною, роздивляються її, колихають, плекають. Практично всі немовлята зразу знаходять груди матері й починають смоктати, періодично зупиняючись, щоб зорієнтуватися. Діти, які не одержували анастетиків, можуть більше ніж півгодини спілкуватися із батьками, коли ті пригортають їх до себе, дивляться їм в очі, розмовляють. Складається враження, що дитина хоче відповісти.

Сьогодні вісім незалежних лабораторій (5 країн світу) встановили, що немовлята здатні до імітації поведінки своїх батьків. Більшість психологів вважає, що ранні контакти батьків з дитиної мають важливе психологічне значення для створення тісних контактів у родині. В одному дослідженні брали участь 28 малозабезпечених матерів, які очікували на першу дитину. Половина з них мала можливість додаткового 16-годинного перебування із немовлям протягом перших 3-х днів після пологів. Обидві групи були дослідженні, коли дітям виповнювалося місяць, рік та два роки. Протягом дворічного періоду матері, які мали додатковий контакт із дитиною, демонстрували більшу прихильність до дітей, були більш ніжними та турботливими. Ранні емоційні контакти можуть бути особливо необхідними для неповнолітніх матерів, а також для тих, хто раніше не мав досвіду піклування за дитиною.

Більшість чоловіків також відчуває схвильованість та гордість, а іноді почуття схвильованості у зв`язку із змінами свого способу життя і ставлення до дружини. Деякі батьки відчувають себе зайвими або мають велике почуття відповідальності за родину, яка збільшується. Вони не менш ніж матері турбуються, чи будуть діти любити та поважати їх, чи спроможні вони відповідати емоційним запитам дитини. Більшість чоловіків намагаються емоційно заспокоїти та підтримати жінок. Якщо в родині вже є діти, батьки починають проводити з ними більше часу, готуючи до появи нового члена родини.

Отже, хвилювання від першої зустрічі й бондінг – це тільки фундамент відношень, які будуються, які ще повинні скластися з нормальними, емоційно зрілими батьками.

4.3. Криза новонародженості

Період розвитку дитини від народження до одного року називають стадією немовляти. У ній виділяють надзвичайно важливу фазу новонародженості (від моменту народження до одного-двох місяців). Фізично відокремившись від матері, дитина має адаптуватися до цілком інших умов життя (звикнути отримувати кисень із повітря, приймати їжу ззовні, перетравлювати її, виділяти непотрібні організму речовини тощо).

Кризу новонародженості не відкрили, а визначили теоретично і виділили як особливий період у психічному розвитку дитини. Ознакою кризи є втрата дитиною ваги у перші дні після народження.

Життя дитини забезпечується певними анатомо-фізіологічними можливостями та рядом вроджених механізмів, що виявляються у готовності нервової системи пристосовувати організм до зовнішніх умов.

Відразу після народження вмикаються безумовні рефлекси (автоматична відповідна реакція організму на ті чи інші подразники), що забезпечують роботу основних систем організму (дихання, кровообіг тощо). Вважається, що рефлекси мають значення для збереження виду в ході еволюції та відтворюють ті форму поведінки, які в минулому життєво необхідні для дитини. Більшість рефлексів зникають до кінця 2-4 місяця. У новонародженого можна виявити захисні (тобто спрямовані на обмеження дії окремих подразників або на цілковите відчуження від них), орієнтувальні (спрямовані на забезпечення взаємодії з окремими подразниками, зокрема, пов`язаними із харчуванням) та деякі інші рефлекси.

Відмінною особливістю немовляти є те, що воно має необмежені можливості усвідомлення нового досвіду, оволодіння людськими формами поведінки. Ці можливості обумовлені потребою в отриманні нових вражень, яка в свою чергу пов`язана з орієнтувальними рефлексами та розвивається залежно від готовності органів чуття сприймати подразники. Зоровий та слуховий апарати розвинуті недосконало, але цікаво, що розвиток зору та слуху відбувається швидше, ніж розвиток моторики. Маса мозку дитини значно менша від маси дорослої людини (у відношенні 1:4), але кількість нервових клітин однокова. Вже в період новонародженості стає можливим формування умовних рефлексів.

Власне новонародженість є тим періодом у житті людини, коли ще можна спостерігати у „чистому вигляді” вроджені, інстинктивні форми поведінки, спрямовані на задоволення органічних потреб людини. Однак названі потреби забезпечують лише виживання дитини, а не її психічний розвиток.

Зазначимо, що дитина наділена вродженими формами поведінки значно гірше, ніж малята тварин, однак вона володіє майже необмеженими можливостями оволодівати новими формами поведінки. За умови задоволення органічних потреб та дотримання правильного режиму й виховання в дитини формуються нові, власне людські потреби (отримання вражень, спілкування з дорослими тощо), а на їх основі здійснюється психічний розвиток.

Потреба в отриманні вражень від оточуючої дійсності пов`язана із орієнтувальними рефлексами, розвивається відповідно до готовності аналізаторів. У перші дні після народження найбільше значення мають філогенетично давніші аналізатори та відповідні їм форми чутливості. Дещо пізніше у відповідь на зорові та слухові подразнення виникає зорове і слухове зосередження.

Умовою дозрівання мозку новонародженого є розвиток органів чуттів (аналізаторів), тому що саме за їх допомогою мозок отримує різноманітні сигнали із зовнішнього світу.

Джерелом і організатором таких вражень для новонародженого є дорослий. Поступово на появу дорослого у дитини виробляється специфічна емоційно-рухова реакція („комплекс пожвавлення” (Н.Фігурін, М.Денисова)), яку вважають початком другої фази розвитку немовляти. Дитина вже спроможна зосереджуватись на об`єктах зовнішнього світу, у неї з`являється вибіркова емоційна спрямованість на людей, вона засвоїла деякі засоби спілкування з ними.

Комплекс пожвавлення – специфічне психічне новоутворення, що слугує межею критичного періоду новонародженості, а час його появи є основним критерієм нормального психічного розвитку дитини. Комплекс пожвавлення виявляється загальним моторним збудженням при наближенні дорослого. Дитина лементує, плаче, щоб звернути увагу, вокалізує під час спілкування з мамою, посміхається їй.

Комплекс пожвавлення раніше з`являється у тих дітей, чиї матері не лише задовольняють органічні потреби дитини (вчасно годують, змінюють пелюшки тощо), а й спілкуються, граються з нею.