3.3. Сучасна зарубіжна психологія розвитку

У когнітивній теорії Ж.Піаже (1896 – 1980) увага зосереджується на розвитку пізнавальних процесів, а розвиток емоційно-пізнавальної сфери залишається в тіні. Соціальний розвиток виступає як фон розумового розвитку, а розумові операції розглядаються поза зв`язком із предметною діяльністю дитини, характером її спілкування.

Психіка людини, згідно Ж.Піаже, є активною і динамічною, їй притаманні вродженні структури обробки та організації інформації. У процесі розвитку дитина не просто реагує на впливи зовнішнього середовища, а діє активно. Як приклад адаптації до зовнішніх вимог середовища – інтелект. Адаптація здійснюється завдяки двом процесам – асиміляції, тобто включення нової інформації в уже існуючи структури, й акомодації, тобто зміні цих структур відповідно до вимог зовнішнього середовища.

Основою здобування нових знань – є ментальні структури, які Піаже називає схемами. Процес розвитку інтелекту здійснюється так: схеми, тобто способи обробки інформації, реорганізуються в операції, різні поєднання яких відповідають якісно відмінним стадіям когнітивного розвитку. Таких стадій чотири.

Перша – сенсомоторна (від народження до 1,5-2 років) Процес урівноважування здійснюється на основі даних органів чуття і рухів. Малюки користуються невеликою кількістю схем, більшість яких – дії.

Друга – доопераційна (від 2 до 7 років). Діти у змозі користуватися символами, наприклад, мовою. Пізнання дійсності відбувається через власні дії. Мислення конкретне. Різниця між об`єктом та його символічним відображенням ще не усвідомлюється.

Третя – стадія конкретних операцій (від 7 до 12 років). Діти здатні логічно мислити, спроможні класифікувати предмети з урахуванням ієрархії класів.

Четверта – стадія формальних операцій (з 12 років). Підлітки у змозі оперувати абстрактними поняттями, досліджувати всі логічні варіанти розв`язання задач, реалістично думати про майбутнє, формувати ідеали тощо.

На думку Піаже, важливо не прискорювати зміну стадій, а створювати на кожній стадії важливі умови для розвитку всіх сторін інтелекту.

Ж.Піаже не зосередив увагу на питанні про зв’язок між пізнанням та афективною сферою. Дитина в його концепції приходить до соціуму довгим шляхом, позбавляючись егоцентризму. Дослідження Ж.Піаже із використанням моральних дилем продовжив Л.Колберг. Він виокремив наступні рівні морального розвитку:

А. Передморальний рівень (від 4 до 10 років). На цьому рівні вчинки дитини детерміновані зовнішніми обставинами і точка зору інших людей не враховується. Цей рівень розвитку має дві стадії. На першій – судження залежать від похвали або покарання оточуючими. На другій стадії – судження про вчинок виноситься у зв’язку із користю, яку можна достати.

Б. Конвенціональний рівень (від 10 до 13 років). Вчинки оцінюються у зв’язку з нормами, які прийняті в суспільстві. Дитина орієнтується на оцінки інших людей. На третій стадії головним критерієм судження стає схвалення або засудження іншим людьми. На четвертій – дитина орієнтується на загальноприйняті закони та норми.

В. Пост конвенціональний рівень (з 13 років) оцінюється Колбергом як істинна моральність, адже людина виходить з особистісних критеріїв, що розуміє високий рівень інтелектуального розвитку. На п’ятій стадії судження про вчинок базується на повазі прав людини та признанні демократичних норм. На шостій фазі для людини головним джерелом учинків стає його сумління, незалежно від загально прийнятих норм.

У дітей, починаючи із підліткового віку, передморальний рівень замінюється конвенціональним і, в меншій мірі, постконвенціональним. Колберг наголошує, що багато людей так і не переходять на четверту стадію морального розвитку, а шостої стадії досягають лише 10% людей старше 16 річного віку.

Отже, концепції Піаже та Колберга прослідкують когнітивний розвиток людини до підліткового віку, наполягаючи, що в даному віці когнітивна функція досягає максимальної зрілості. Але це не так. Інтелектуальний розвиток продовжується і змінюється протягом усього життєвого циклу. Багато досліджень підтвердили, що в різні періоди життя людини спостерігається нерівномірний розвиток психічних функцій. Найбільший рівень чутливості до професійного та соціального досвіду спостерігається у віці від 18 до 25 років. При незначному збільшенні загального інтелекту в період від 18 до 46 років, співвідношенні пам’яті, уваги та мислення мають значні коливання.

У 26-29 років відбувається зниження функцій пам’яті та мислення, це пояснюється тим, що на перший план починають виступати міжособистісні проблеми: з’ясування життєвих позицій, побудова власної сім’ї, засвоєння нової соціальної ролі у колективі. У віці 30-35 років відбувається високий підйом усіх інтелектуальних функцій, із поступовим зниження до 40 років.

У дорослої людини інтелектуальна діяльність досягає найбільш високого рівня розвитку при умові творчої активності, незалежно від її форми. Експериментальні дослідження вітчизняних та зарубіжних психологів доказали, що найбільшого розвитку наукова творчість досягає до 35-40 та 40-45 років життя. Середні значення максимального вираження творчої активності для багатьох спеціальностей фіксують в 35-39 років.

Періодизація особистісного розвитку людини за З.Фрейдом (1856 – 1939). Згідно цієї концепції, розвиток особистості відповідає психосексуальному розвитку людини. Джерелом розвитку особистості є вроджена енергія – лібідо. Якщо лібідо не одержує задоволення на певному етапі розвитку або задовольняється неадекватним чином, то відбувається затримка психічного розвитку людини на певній стадії і у нього фіксуються відповідні якості особистості. Фрейд виділяв п’ять стадій особистісного розвитку:

Стадії особистісного розвитку за З.Фрейдом

Стадії особистісного розвитку	Область реалізації лібідо	Неможливість реалізації лібідо
1. Оральна (від народження до 1 року)	Задоволення досягається шляхом орального контакту під час смоктання, кусання або жування	Виникнення таких пороків як тютюнопаління, вербальна агресивність, зайва вага. Особистість характеризується залежністю від оточення та пасивністю
2. Анальна (від 1 до 2 років)	Залучення дитини до горщика зміщує задоволення в анальну область	Непослідовна поведінка батьків призводить до труднощів у регуляції поведінки дитини. Фіксація призводить до розвитку таких якостей як пунктуальність, скупість, свавілля, педантичність
3. Фалічна (від 2 до 5 років)	Завищена цікавість власними статевими органами та органами інших дітей	У хлопчаків – Едипів комплекс, у дівчаток – комплекс Електри. Суть комплексу: дитина відчуває тендітні відчуття до батька протилежної статі і агресивні по відношенню до батька своєї статті і підсвідомо бажає уникнути відношень із ним.
4. Латентна (від 6 до 11 років)	Зниження сексуальної активності. Центральні моменти – навчання і соціалізація. Форми поведінки відповідають певної статті.	Недостатнє засвоєння форм поведінки призводить до фіксації психічного інфантилізму, неадекватного розуміння статевої ролі
5. Генітальна (починається при статевому дозріванні)	Орієнтація на статеве задоволення з партнерами протилежної статті.	Неможливість появи здатності працювати і кохати

Недоліки концепції З.Фрейда були компенсовані в теорії розвитку “его-ідентичності”, послідовником Фрейда, Е.Еріксоном. Е.Еріксон, не відмовляючись від основ психоаналізу, обґрунтував епігенетичну теорію розвитку особистості, де джерелом розвитку особистості є соціум, становлення уявлень про власне “Я”.

Епігенетична концепція розвитку особистості Е.Еріксона (1902 – 1994). У розвитку людини Еріксон виділяє соматичну сторону (предмет вивчення біології), розвиток власного „Я” (сфера вивчення психолога) і соціальний розвиток, який вивчається суспільними науками. „Епігенетичний принцип” – основний закон розвитку, де на кожному новому етапі виникають явища і властивості, котрих не було раніше. Перехід до нової фази розвитку відбувається у формі “нормативної кризи”, що відображає природні труднощі і суперечності розвитку. Такий перехід можливий лише за умови “зняття” основної суперечності попередньої фази, у протилежному випадку ця суперечність неминуче проявиться згодом.

Увесь життєвий цикл людини за Еріксоном – вісім фаз, кожна з яких має свої специфічні завдання і може завершуватися сприятливою (або навпаки) для подальшого розвитку.

Оскільки кожне суспільство по-своєму здійснює соціалізацію підростаючого покоління, то за умови збереження універсального характеру загальної послідовності і найважливіших завдань основних фаз розвитку, типові способи їх вирішення специфічні для різних суспільств.

Перша фаза – немовля. Її основне завдання – вироблення ще неусвідомленого почуття „базової довіри” до зовнішнього світу. Основний метод – турбота і любов батьків. Якщо „базову довіру” сформувати не вдається, у немовляти розвивається почуття „базової недовіри” до світу, тривожність, яка згодом може проявлятися у формі замкнутості, втечі у свій внутрішній світ.

Друга фаза – раннє дитинство – формується відчуття власної автономності та особистісної цінності або ж їх протилежність – сумніви у собі. Поступово дитина вчиться керувати відправленням своїх тілесних потреб, її самостійність зростає і створює передумови для розвитку здатності робити вибір. Опанування цього уміння закладає основи відповідальності, дисциплінованості, повагу до порядку тощо.

Третя фаза – вік гри (приблизно 5-7 років) формується ініціативність, бажання щось робити. Блокування розвитку цих бажань призводить до виникнення почуття провини. Вирішальну роль при цьому відіграють групові ігри, спілкування з однолітками, що розвиває уяву дитини і дозволяє „приміряти” на себе різні соціальні ролі.

Четверта фаза – шкільний вік – розвивається підприємливість, спроможність досягати поставлених перед собою цілей. Найважливішими цінностями стають ефективність і компетентність. За негативного варіанту розвитку формується відчуття меншовартості, що спершу виникає як усвідомлення власної некомпетентності у вирішенні конкретних завдань.

П`ята фаза – юність – замінює появу відчуття неповторності, індивідуальності, відмінності від інших. За негативного варіанту формується розпливчате, дифузне, нестійке „Я”, рольова і особистісна невизначеність.

Під час шостої фази – молодість – виникає потреба і здатність до інтимного психологічного контакту з іншою людиною, включаючи і сексуальну близькість. У негативному варіанті розвивається відчуття ізоляції та самотності.

Сьома фаза – дорослість, де найважливішими здобутками є творча діяльність і відчуття продуктивності. Вони виявляються у праці, турботі про інших людей, зокрема дітей, у розвитку потреби передавати свій досвід. У негативному варіанті розвивається відчуття стагнації (застою).

Восьма фаза – (літній вік або старість) характеризується відчуттям повноти життя, виконаного обов`язку, завершеності шляху. Зріла мудрість дозволяє дивитися на справу своїх і чужих рук із певної висоти. У негативному варіанті розвивається розчарування, безнадія, розпач.