3.2. Поняття «конструкції швейного виробу», її технологічність та основні характеристики

У швейному виробництві широко застосовуються ткані і неткані матеріали. Основні операції отримання тканин — прядіння, ткацтво й обробка.

Спочатку з відносно коротких волокон (натуральних чи хімічних) виробляють безперервну нитку (пряжу), у якій волокні з'єднують скручуванням або склеюванням. Потім з пряжі тчуть тканину. Але ця тканина не має ще того вигляду, який необхідний для отримання з неї швейних виробів. Спочатку вона проходить обробку. Тканини різного призначення обробляють по-різному, їх відбілюють, фарбують, надають узорчастого забарвлення, здійснюють остаточну та спеціальну обробку (протизминальну, протиусадкову, водонепроникну тощо). Характер операцій обробки залежить від особливостей волокна і пряжі, волокнистого складу, структури, призначення тканини. Але не всі тканини проходять зазначені етапи обробки. Ті, які отримують з попередньо пофарбованих волокон чи пряжі (меланжеві, пістрявоткані), не піддають першим двом етапам обробки, відбільні — не фарбують. Не всі тканини проходять спеціальну обробку.

Крім тканих, існують неткані матеріали. Процес виробництва нетканих текстильних полотен включає формування настилу (волокнистого полотна чи каркаса з тканини, трикотажу або систем ниток, плівок), скріплення настилу і фарбувально-обробні операції.

З нетканих полотен виготовляють матеріали для одноразо­вого використання, прокладкові (ватин), махрові, костюмно-платтяні матеріали, штучне хутро тощо.

Технологічними властивостями називають властивості, які і виявляються при настиланні матеріалів, розкроюванні, в процесі виконання ручних, машинних і волого-теплових робіт. До технологічних властивостей відносять: ковзання, опір різанню, обсипальність ниток, прорубність матеріалів, розсувність ниток у швах, усадку, здатність до формування в процесі волого-теплової обробки.

Виготовленню виробів з тканин передують моделювання та конструювання одягу.

Під моделюванням розуміють процес розробки первинного зразка моделі.

Конструювання — розробка креслень деталей виробу і виготовлення лекал затвердженої моделі для розкроювання тканин і пошиття одягу.

Ці два процеси тісно взаємопов'язані.

Моделюванням і конструюванням одягу займаються Будинки моделей, науково-дослідні лабораторії, спеціальні художньо-конструкторські бюро, експериментальні цехи швейних фабрик, науково-дослідні інститути асортименту виробів легкої промисловості і культури одягу.

Всі вони користуються єдиною методикою конструювання чоловічого, жіночого й дитячого одягу, за якою конструкцію виробу ділять на дві частини: конструкцію його основи і конструкцію, що відображає його фасон.

На основі цієї методики розроблено метод конструювання, що, передбачає заміну окремих розрахункових формул вимірюванням фігури або деяке спрощення формул. Принципова схема конструкції при цьому залишилась незмінною.

Мода і костюм завжди відбивають стиль та епоху. Стиль — одне з найважливіших понять в галузі культури одягу, що відображає спільність творчих принципів матеріальної та духовної культури суспільств. Стосовно одягу розрізняють чотири основні стилі: класичний (строгий, діловий, елегантний), спортивний (зручний для руху, активного відпочинку і роботи), романтичний та фентезі.

Композиція костюма містить у собі цілий ряд понять. Як будь-який твір мистецтва, костюм створюється за допомогою властивих йому засобів вираження, що використовуються за певними правилами.

Зовнішнім виявом певної організації та зв'язків частин одягу, взуття і головного убору є форма костюма, що характеризується силуетом. Цим французьким словом називають зовнішній обрис будь-якого предмета. За характером силуету в фас (фронтальний) та у профіль (профільний) можна визначити належність костюма тій чи іншій історичній епосі (рис. 3.1). Для точної характеристики силует порівнюють з геометричними фігурами (наприклад, трапеція, трикутник, овал — рис. 3.2, а, б, в) чи з різними предметами (олівець, тюльпан — рис. 3.2, г, д).

Р ис.3.1. Силуети костюмів: а-фронтальний, б-профільний;

Рис.3.2. Силуети одягу: а-трапеція, б-трикутник, в-овал, г-олівець,д-тюльпан

Але не слід плутати силует з такими поняттями, як модель, фасон, крій, що стосуються конструкції одягу.

Форма костюма, його силует обмежені силуетними лініями, а в середині силуету розміщуються лінії різного призначення:

• фасонні (модельні) — підкреслюють особливості силуету, наприклад лінії коміра і лацканів, лінії реглана тощо;

• конструктивні — створюють об'ємну форму костюма у просторі, необхідні для створення силуету і посадки його на фігурі людини, наприклад плечові та бокові шви, середня лінія спкнки тощо;

• декоративні — прикрашають найбільш важливі для зорового сприйняття частини костюма, наприклад кокетки, кишені, драпірування.

Форма одягу має різні членування, які визначаються перш за все природними розмірами і пропорціями людського тіла.

Рис.3.3. Пропорційне членування фігури

Ідеальне людське тіло ще у стародавніх греків вважалося за зразок гармонії та співрозмірності об'ємів, форм і ліній. Якщо за одиницю виміру (модуль) взяти висоту голови, можна розглянути співвідношення частин між собою (рис. 3.3). Модуль у зрості фігури укладається 7,5-8 разів. Ширина плечей — 1,5 модуля, ширина стегон — 1,6 модуля, ширина талії — 1 модуль. У верхній частині фігури — від тім'я до талії — модуль укладається тричі, у нижній — 5 разів. Відстань від тім'я до стегон дорівнює довжині ніг (4 модулі). Ліктьовий згин знаходиться на рівні талії. Довжина руки дорівнює трьом модулям.

У костюмі пропорції відіграють особливо важливу роль: від того, у яких співвідношеннях знаходяться окремі його частини між собою і фігурою людини, залежить образна виразність костюма та зовнішній вигляд самої людини.

Залежно від ідеалу у різні енохи виникають і конкретні форми костюма з відповідними пропорціями.

Пропорційні відношення і розміщення внутрішніх ліній є основою ритмічних побудов у костюмі. Ритмом називають закономірне співвідношення співрозмірних форм і ліній. Викорискання ритму вимагає особливого відчуття міри. У певному ритмі будується малюнок тканини, орнаменту, закономірність ритмічної побудови виявляється у формі у всіх її частинах і деталях, тобто виявлення ритму у костюмі досить різноманітне.

Найпростіший вияв ритму — це повторення одного й того ж елемента через певні проміжки. Такий вид ритму називають метричним (рис. 3.4, а). Нарощування чи зменшення елемента характеризує пропорційно-послідовний ритм (рис. 3.4, б). У радіально-променевому ритмі організація елементів може бути променевою чи радіальною (рис. 3.4, в).

Рис.3.4. Ритм: а-метричний, б-пропорційний, в-радіально-променевий

Характер форми костюма визначає матеріал. Форма може бути м'якою чи жорсткою, виливною, чіткою і т. д. М'яку форму підкреслює м'яка, пухка тканина, виливну — різні крепи, трикотажні полотна. Матеріал вирішує колірний та орнаментальний задум моделі, вибір якого залежить від характеру, віку людими, конкретної фігури, теми композиції моделі, умов навколишнього середовища.