Етіологія

Первинний процес виникає внаслідок тих самих пору­шень годівлі й утримання тварин, що й гастрит. Основними факторами при цьому є інтоксикація організму отруйними речовинами, які надхо­дять із недоброякісним кормом (аліментарні) або утворюються в ор­ганізмі; у молодняку — раптовий перехід від молочного типу годівлі на рослинний; у поросят — при відлученні в 20—26-денному віці та згодовуванні їм сухих комбікормів, дії на організм стрес-факторів. Причиною хронічного гастроентериту є тривале використання одно­манітних грубих і недоброякісних кормів, неефективне лікування тва­рин при гострому перебігу хвороби.Вторинно гастроентерит розвивається при переході запального процесу з інших органів (перитоніт, гепатит, панкреатит); порушеннях обміну речовин (гіповітамінози, мікроелементози); хронічних хворо­бах ротової порожнини, стравоходу і передшлунків, серцево-судинної, дихальної, сечової, нервової, ендокринної та імунної систем; дуже часто — при інфекційних та інвазійних хворобах (бешиха, чума, саль­монельоз, сибірка, вірусний гастроентерит, паратуберкульоз, аскаріоз, кокцидіоз, дизентерія тощо).

Патогенез

Послаблення на початку запалення моторної й секре­торної функцій кишечнику призводить до порушення травлення. По­ява при цьому в кишечнику ексудату та надмірне утворення слизу змінюють фізико-хімічне середовище погіршенням бактеріостатичних і бактерицидних властивостей вмісту кишечнику, що спричиняє ви­никнення дисбактеріозу й тим самим зумовлює інтенсивний розвиток умовно патогенної мікрофлори. Посилюються процеси бродіння і гниття. Внаслідок бродіння утворюються молочна, оцтова, пропіонова й масляна кислоти, а також метан, вуглекислий газ, водень та інші гази. При розвитку гнильних процесів із білкових речовин утворюються індол, скатол, сірководень, аміак, токсальбумін, путресцин, кадаверин.

Симптоми

У перші дні при локальному катаральному гастроенте­риті клінічні симптоми малопомітні: апетит зберігається, посилюється спрага, іноді тварини непокояться й порушується дефекація. При гос­трому перебігу і дифузному запаленні шлунка й тонкого кишечнику температура тіла підвищена, апетит погіршується, посилюється пери­стальтика кишок, виникає діарея, в калі міститеся велика кількість слизу і неперетравлених решток корму (зернозлаків). Залежно від локалізації та характеру запалення у калі виявляють кров (гемо­рагічне), щільні згустки фібрину (крупозне), крихкувату некротич­ну тканину (дифтеритичне). Клінічні симптоми при гастроентериті (ентериті, ентероколіті) мають особливості, які залежать від виду і віку тварин.У коней при бродильних процесах у кишечнику відмічають поси­лену перистальтику кишок, часту дефекацію, кал рідкий, покритий слизом, кислого запаху. Можна спостерігати спазми (ентералгія) та метеоризм кишок (явища колік). При розвитку гнильних процесів тварини пригнічені, у них знижується тонус м'язів, іноді підвищується температура тіла, слизова оболонка ротової порожнини стає сухою; кал темно-бурого кольору з різким гнильним запахом.

Патологічні зміни

При гострому катаральному гастроентериті слизова оболонка гіперемійована, набрякла, покрита тягучим прозорим слизом, при геморагічному — темно-червоного кольору, набрякла, вміст стає черво­ним. Хронічний гастроентерит характеризується тим, що слизова оболонка покрита непрозорим липким слизом, складчаста. її колір сіро-бурий. У тонкому і товстому відділах кишечнику можливі ерозії та виразки слизової оболонки.

Діагноз

Діагноз ставлять на основі анамнезу, клінічних ознак, лаборатор­них досліджень крові та калу. Диференціюють інфекційні й інвазійні хвороби.

Лікування

Терапія полягає у призначенні напівголодної дієти, за­стосуванні проносних, в'яжучих, антимікробних, знеболювальних і регідратаційних засобів, ферментних препаратів. Насамперед усува­ють причину, що призвела до захворювання, тварин переводять на дієтичну годівлю (слизові відвари з вівса, ячменю, насіння льону тощо). В подальшому при ентеритах із переважанням бродильних процесів у перші три доби жуйним дають м'яке доброякісне сіно з різнотрав'я або сумішки бобових і злакових трав; з четвертого дня хвороби вводять у раціон подрібнений ячмінь, овес, пшеничні висівки, з шостого — у невеликій кількості соняшникову макуху та ін. Свиням згодовують ячмінну кашу, суп із подрібненого гороху з додаванням трав'яного доброякісного борошна.При ентеритах з переважанням гнильних процесів у раціон вводять корм із високим вмістом вуглеводів: зелену масу кукурудзи в молочно-восковій стиглості, зелену масу і сіно злакових рослин, напівцукрові буряки. При зневодненні й виснаженні у собак і кішок доцільним є введен­ня через пряму кишку поживних і лікувальних засобів. Як поживні суміші використовують 5—10%-ні розчини глюкози, 0,5—0,85%-ні — натрію хлориду, розчин Рінгера—Локка, відвари рису, вівса, насіння льону, курячий або яловичий бульйон. Для парентерального живлення широко застосовують плазмозамінні засоби внутрішньовенно крапель­ним методом: гемодез — по 5—10 мл/кг маси; поліглюкін чи рео-поліглюкін — до 400 мл на день; гідролізин або казеїну гідролізат — 200, поліамін — 500, поліфер — до 500 мл. Забезпечують тварин чистою питною водою з додаванням до неї у мінімальних терапевтичних дозах фенілсаліцилату; молодняку і соба­кам дають 0,2—0,3%-ні розчини натрію хлориду. Утримують тварин у світлих і теплих приміщеннях.

Профілактика

Забороняється згодовувати недоброякісні корми, а також комбікорми, призначені для тварин інших видів і вікових груп. Дотримують ветеринарно-санітарних вимог утримання та годівлі. Запобігають дії на організм стрес-факторів. Селекційна робота, го­дівля й утримання тварин мають бути спрямовані на забезпечення високого рівня їхньої неспецифічної резистентності.

Закупорення стравоходу -

Пов­не або часткове його закриття кормовими масами чи сторонніми ті­лами. Реєструють частіше у великої рогатої худоби в осінню пору року, рідше — у дрібних жуйних, коней, собак, свиней, звірів і птиці.

Етіологія

Первинна обтурація стравоходу в жуйних може бути картоплею, буряком, морквою, яблуком, качаном кукурудзи чи капусти, великими шматками гарбуза, іноді кормовим клубком (при годівлі грубими кормами), сторонніми тілами (проковтнуті ганчірки, рушники та ін.). У коней причиною закупорення може стати жадібне поїдання малопережованого і недостатньо зволоженого слиною грубо­го корму та зерна. У собак, котів і звірів обтурацію спричиняють проковтнуті недостатньо пережовані сухожилки і хрящі, великі шмат­ки м'яса, кістки, рибні кісточки. У молодих собак до закупорення стравоходу призводять проковтнуті при пустощах різні сторонні тіла. Вторинна обтурація буває при паралічі, розширенні, звуженні та спазмі стравоходу.

Патогенез

Здебільшого закупорення кормовими масами чи сто­ронніми тілами спостерігається у великої рогатої худоби у верхній частині стравоходу, а у коней та інших тварин — в нижній, біля кардіального сфінктера. Біль, який виникає при спазмах, рефлекторно викликає порушення функцій різних органів.

Симптоми

Під час поїдання корму тварина раптово починає непо­коїтися: відходить від місця годівлі, безперервно робить напружені ковтальні рухи, витягує шию або опускає голову, часто відкриває рот, з якого витікає пінява слина, з'являються позиви до блювання. У жуйних, крім того, відмічають стогін, судорожний кашель, тварина часто мотає головою, б'є тазовими кінцівками в напрямку живота. При закупоренні шийної частини стравоходу ознаки неспокою мають пе­ріодичний характер, при закупоренні грудної частини стравоходу вони майже завжди безперервні. В період спокою тварини роблять спроби приймати корм і воду. У разі неповної обтурації в рубець можуть проходити вода та рідкий корм, а з рубця — відригуватися гази. Проковтнута кормова маса скупчується у стравоході перед ділянкою його закупорення. При повній непрохідності стравоходу вода вили­вається через носові ходи, а корм викидається через рот, у жуйних розвивається тимпанія рубця. Температура тіла на початку обтурації тримається в межах фізіо­логічних показників, а пізніше, коли починає розвиватися запальний процес, може бути підвищеною, особливо при флегмоні у ділянці закупорення. Місце обтурації в шийній частині стравоходу виявляють при огляді, а пальпацією у ділянці лівого яремного жолоба знаходять на початку безболісну випуклість твердої консистенції. Пізніше з роз­витком запального процесу в ділянці закупорення з'являються болю­чість і припухлість стравоходу та прилеглих до нього тканин.

Діагноз

Діагноз ставлять на основі анамнезу, клінічних ознак, результатів зондування і рентгенівських досліджень.

Лікування

Спочатку слід застосовувати препарати, які знімають спазм стравоходу в ділянці його закупорення. З цією метою вводять: підшкірно атропіну сульфат великим тваринам у дозі 0,02—0,06 або 0,2%-й розчин платифіліну (0,01—0,07); аміназин у дозі 1,0—1.2 мг/кг внутрішньовенно в 2,5%-му розчині з 20%-м розчином глюкози у співвідношенні 1:5 чи внутрішньом'язово з 0,25%-м розчином ново­каїну; 5%-й розчин хлоралгідрату в дозі 100—200 мл внутрішньо­венно. Частково знімають спазм м'язів стравоходу введенням у ділянці закупорення 0,25—0,5%-го розчину новокаїну або укутуванням шиї.

Профілактика

Коренебульбоплоди слід згодовувати лише у по­дрібненому вигляді. Випускати тварин для випасу на ділянки після збирання коренебульбоплодів необхідно лише після годівлі грубими кормами. Місця зберігання коренебульбоплодів, яблук і капусти по­трібно обгороджувати.

Асцит -Водянка черевної порожнини, або асцит характеризу­ється нагромадженням транссудату в черевній порожнині. Частіше зустрічається у собак, кішок, свиней, овець, рідше — у коней і великої рогатої худоби.

Етіологія

Асцит виникає при атрофічному цирозі, амілоїдозі, ехі­нококозі та інших хворобах печінки, що зумовлюють підвищений тиск у системі ворітної вени, при стисканні каудальної порожнистої вени пухлинами, абсцесами, гематомами, хворобах серця, нирок, кахексії, порушенні обміну речовин.

Патогенез

Захворювання спричиняють застій крові в системі во­рітної вени, гіпоальбумінемія та порушення електролітного складу тканин.

Симптоми

У тварин поряд з ознаками основної хвороби відмі­чають двобічне випинання нижніх і бокових частин черевної стінки. Стінки живота напружені, безболісні. Температура тіла в межах нор­ми, при кахексії знижена. Спостерігають утруднене дихання, швидку втому, схуднення тварин, набряк нижніх частин тіла, порушення рит­му серцевих скорочень, блідість слизових оболонок. Пальпацією че­ревної стінки відмічають флуктуацію рідини, а перкусією — тупий звук. Шуми перистальтики кишечнику послаблені або відсутні. При пробному проколі черевної стінки витікає прозора рідина солом'яно-жовтого кольору.

Патологічні зміни

В черевній порожнині виявляють велику кількість рідини жовтого, рідко — червоного кольору, яка містить мало ерит­роцитів і білка (до 2%). Очеревина майже не змінена. Можлива водянка інших порожнин (грудної, серцевої сумки).

Діагноз

Діагноз ставлять за клінічними ознаками та результатами дослід­ження пунктату черевної порожнини. При асциті виявляють транссудат.

Лікування

Лікування спрямоване на полегшення перебігу первинного захво­рювання. До раціону вводять корми, багаті на білок, обмежують даванку кухонної солі, напування водою, призначають серцеві й сечогінні засоби: діакарб (коням і коровам — 1,5—2 г, собакам — 0,1—0,2, кішкам — 0,04—0,06 г); фуросемід, лазикс (собакам — 0,04—0,08 г усередину чи по 0,5—1 мл внутрішньом'язово один раз на день, кіш­кам — 0,25—0,5 мл); настої ягід ялівцю (собакам — 1—З, кішкам — 0,5—1 г). Виконують пункцію черевної стінки (кожні 3—4 дні), випус­кають транссудат.

Профілактика

Профілактика полягає у своєчасному лікуванні та профілактиці хвороб, що спричиняють виникнення асциту.

Цироз печінки — це запалення, яке перебігає хронічно і характеризується дифузним розростанням сполучної ткани­ни, дистрофією, атрофією й некрозом гепатоцитів, вираженими озна­ками їхньої функціональної недостатності. Зустрічається у тварин усіх видів, частіше — при відгодівлі.