Територіальні питання у забезпеченні національної безпеки Канади

Так, щодо можливих деструктивних впливів на національну безпеку Канади виокремлюють територіальні проблеми. З посиленням інтересу ряду країн до північніших територій актуалізується важливе завдання у забезпеченні національної безпеки Канади – вирішення арктичного питання як складової створення безпечного оточення для країни. Сьогодні арктичні води формально не належать жодній країні. Розподіл приарктичних територій відбувається за т. зв. «секторним принципом», коли держава може претендувати на частину морської акваторії, що примикає до її побережжя.

Проблема ускладнюється відсутністю чітких, визнаних усіма країнами «арктичного клубу» юридичних норм регулювання відносин між північними державами. Єдиний міжнародний правовий акт тут – Конвенція ООН з морського права (1982 р.). Документ визначає кордони економічної зони прибережних держав на відстані 200 морських миль (370 км) від берега материка чи островів певної країни; решта всіх надр морів і океанів оголошується загальною спадщиною людства (ст. 76). Канада приєдналася до Конвенції у 2003 році.

Не менш важливим в контексті забезпечення національної безпеки Канади є питання кордонів. Протягом останніх кількох десятиліть Канада суперечить з приводу північних територій зі Сполученими Штатами, Данією, а в останній час – з Росією. Неврегульованість територіальних суперечок може призвести до загострення відносин з сусідніми державами, що є потенційною загрозою національній безпеці Канади, а їх вирішення – запорукою регіональної стабільності зовнішнього оточення країни.

З середини 80-х рр.. точиться протистояння Канади зі США з приводу права на Північно-Західну протоку, яка з’єднує Атлантичний та Тихий океани. Нестабільність в регіоні викликає суперечка Канади з Данією за о. Ганса, що розташований між канадською територією і Гренландією (належить Данії). Оттава посилається на той факт, що раніше острів належав Великобританії – колишній метрополії Канади, в той час як Данія аргументує приналежність острова його географічною близькістю до Гренландії (належить Данії). За останні роки конфлікт загострився. Острів періодично відвідують канадські і датські експедиції, проводяться військові маневри в районі острова.

Фактором загострення ситуації довкола Арктики є позиція Російської Федерації щодо розподілу територіальних володінь в регіоні. Росія доводить, що шельф Північного Льодовитого океану є продовженням Сибірської платформи. Обґрунтування мають за основу матеріали, зібрані до і під час наукової експедиції «Арктика – 2007» (серпень 2007 року).

Територіальні протистояння арктичних країн призводять до нестабільності в регіоні, однак не становлять реальної загрози виникнення масштабного конфлікту. Дослідження арктичного шельфу не є захопленням території приарктичних держав. У свою чергу, розгортання військових баз на території Арктики вимагає багато часу та ресурсів. До того ж, три арктичні держави входять у Велику вісімку, учасники якої у прийнятті консолідованих рішень виходять як з національних, так і загальносвітових інтересів з метою збереження світової безпеки і стабільності.

До того ж Канада не може відкидати впливову роль Росії в Арктичному світі, що спонукає Оттаву до налагодження та посилення двостороннього співробітництва з Москвою, а також до співпраці в рамках регіональних форумів з арктичного питання. Канадське керівництво сприяє імплементації Канадсько-Російської угоди про співробітництво в Арктичному регіоні 1992 року (the Canada-Russia Agreement on Co-operation in the Arctic and the North), а також Меморандуму про взаєморозуміння для співпраці з метою розвитку Півночі 1997 року (Memorandum of Understanding concerning Cooperation on Aboriginal and Northern Development).