26

Бронхіт -Запалення слизової оболонки та підслизової тканини бронхів На бронхіт хворіють тварини усіх видів та вікових груп, але час­тіше він зустрічається у молодих, ослаблених і старих тварин. Залежно від локалізації патологічного процесу в бронхіальному дереві розрізняють макробронхіт (уражені переважно великі бронхи), мікробронхіт (уражені дрібні бронхи) й бронхіоліт (уражені бронхіоли). Часто бронхіт поєднується з ринітом, ларингітом, трахеїтом (дифуз­ний катар верхніх дихальних шляхів) або із запаленням легень (брон­хопневмонія), ускладнюється бронхоектазією, ателектазом та емфі­земою легень. За перебігом буває гострим і хронічним; за етіологією — первинним та вторинним; за характером запалення — катаральним, гнійним, гнійно-катаральним, фібринозним, геморагічним і гнильним; за обсягом запалення — локальним та дифузним.

Етіологія

Найчастішими причинами гострого катарального брон­хіту є утримання тварин у холодних із підвищеною вологістю при­міщеннях, на цементній або асфальтовій підлозі без підстилки, протяги, коливання температури, перегрівання організму з наступним різким охолодженням. У овець і кіз бронхіт виникає через переохолодження після того, як їх пострижуть. Хвороба розвивається внаслідок подраз­нення слизової оболонки шкідливими газами та при потраплянні в бронхи кормового пилу, що буває тоді, коли тварин годують сухими, запиленими чи запліснявілими кормами, медикаментів, кормових мас або сторонніх речовин при порушенні акту ковтання, вдиханні ґрунто­вого пилу. До розвитку бронхіту призводить неспецифічна, факультативна мікрофлора дихальних шляхів (стрепто-, стафіло- і пневмококи, пастерели, протей, кишкова паличка, клебсієли тощох яка при ослабленні організму проявляє вірулентну дію. Хронічний бронхіт, як правило, є продовженням гострого. Він також розвивається при хворобах серця, що супроводжуються застійними явищами у малому колі кровообігу, при локалізації в бронхах гельмінтів. Гнійний, фібринозний і гемо­рагічний бронхіти виникають або при сильному подразненні слизової оболонки хімічними отруйними речовинами, або при інфекційних хворобах. На фермах, де вирощують телят, першопричиною хвороби можуть бути: вірус параінфлюенци (парагрипу), рино-, адено- та міксовіруси, мікоплазми, пастерели тощо. Бронхіти виникають при інфекційних (пастерельоз, інфекційний ринотрахеїт, мит, грип, сальмонельоз, злоякісна катаральна гарячка, туберкульоз, чума, інфлюенца, параінфлюенца, аденовірусна інфекція м'ясоїдних) і паразитарних (диктіокаульоз, метастронгільоз, аскари­доз, токсокароз, стронгілідоз) хворобах.

Патогенез

Внаслідок дії етіологічних факторів слизова оболонка бронхів набрякає й покривається ексудатом, зменшується просвіт бронхів чи ексудат може повністю закупорювати його, спричиняючи ателектаз легеневої тканини. Звуження просвіту бронхів та їх закриття зменшують дихальну поверхню легень, розвивається задишка, пору­шується газообмін.

Симптоми

Симптоми при бронхіті залежать від діаметра ушкоджених брон­хів. Якщо макробронхіт перебігає гостро, загальний стан трохи пригнічений, температура тіла в нормі або незначно підвищена. Дихання буває прискореним. Кашель у перші дні короткий, сухий, гучний, болісний, у подальшому вологий і менш болісний. На 2—3-тю добу хвороби з носа починає виділятися серозний, а потім — слизовий і слизо-гнійний ексудат. Перкусійний звук у ділянці легень незмінений. Мікробронхіт перебігає тяжче. Хворі тварини пригнічені, апетит погіршений, температура тіла підвищена, дихання прискорене, вияв­ляють експіраторну або змішану задишку, переважно черевний тип дихання. Кашель болісний, приглушений, слабкий. На початку брон­хіту аускультацією легень виявляють жорстке везикулярне дихання, а у разі прогресування ексудації вислухуються сухі хрипи: при макро-бронхіті — низького тембру, нагадують гудіння і дзижчання; при мікробронхіті — високого тембру, подібні за звучанням до свисту та пищання. Хрипи вислухуються під час вдиху і видиху, при кашлі можуть зміщуватися. Хронічний бронхіт перебігає більше двох місяців. Характерні озна­ки — схуднення тварини, зниження продуктивності, задишка, ви­тікання з носових ходів і хрипи. Кашель сухий, болісний, проявляється приступами, частіше вранці, коли під час роздавання корму зни­жується температура повітря у приміщенні.

Патологічні зміни

При гострому катаральному бронхіті слизова оболонка бронхів гіперемійована, набрякла, у просвіті бронхів виявляють ексудат. Можливі емфізема, ателектази, закупорення бронхів. При хро­нічних бронхітах часто відмічають бронхостенози, бронхоектази, запалення перибронхіальної тканини, емфізему легень та вогнища ателектазів.

Діагноз

Діагноз ставлять на основі клінічних симптомів, у дрібних тварин проводять рентгенологічне дослідження. Диференціюють бронхопневмонію, а також інфекційні та паразитарні хвороби, які супроводжу­ються симптомами ураження бронхів і легень (інфекційний ринотрахеїт, інфекційний бронхіт, інфекційний атрофічний риніт, злоякісна катаральна гарячка, грип, парагрип, аденовірусна інфекція, пастерельоз, сальмонельоз, диктіокаульоз, аскариоз, токсокароз та метастронгільоз).

Лікування

Тварин переводять у сухе, тепле, добре вентильоване приміщення. Поліпшують годівлю. Воду бажано підігрівати до темпе­ратури тіла. Хворим особинам не дають сипких, запилених та подраз­нювальних кормів. Корисно два рази на добу проводити інгаляції терпентиновою олією, алюмінію йодидом, теплою водяною парою з ментолом, на­стоєм евкаліпта, натрію гідрокарбонатом. У разі масових захворювань застосовують аерозолетерапію антимікробними речовинами, а при індивідуальному лікуванні корисно проводити внутрішньотрахеальні ін'єкції протимікробних засобів. Для розрідження ексудату й видалення його з бронхітів призна­чають відхаркувальні засоби і такі, що дезінфікують дихальні шляхи. Коням, великій та дрібній рогатій худобі дають протягом п'яти днів по 2—3 рази на добу амонію хлорид із розрахунку 0,02—0,03 г на 1 кг маси тіла, терпінгідрат — 0,01—0,03, натрію гідрокарбонат або карловарську сіль — 0,1—0,2 г. Собакам як відхаркувальні засоби застосо­вують натрію гідрокарбонат, бронхолітин або пертусин (по одній сто­ловій ложці три рази на добу), мукалтин (по 0,05 г три рази на добу), бромгексин (по три рази на добу), настій їпекакуани. Хворих тварин, особливо при хронічному перебігу бронхіту, лі­кують засобами, які розширюють бронхи, а також протеолітичними ферментами. Як бронхолітики протягом 3—5 днів призначають: еуфі­лін — підшкірно чи внутрішньом'язово телятам по 5—8 мг/кг маси, собакам — 13 мл 12%-го або 0,5—2 мл 24%-го розчину, внутрішньо­венно — 5—10 мл 2,4%-го розчину в 10—20 мл 40%-го розчину глюкози; ефедрин — підшкірно 5%-й розчин по 1—2 ін'єкції на добу 5—7 днів, коням та великій рогатій худобі — 7—10 мл на ін'єкцію; свиням і дрібній рогатій худоби — 1—3; собакам — 0,5—1 мл. З цією ж метою використовують теобромін, теофедрин, теофілін, дипрофен та дипрофілін. Протеолітичні ферменти розріджують ексудат і сприяють його ви­даленню з бронхів. Пепсин та трипсин вводять інтратрахеально в дозі 1—2 мг/кг; собакам внутрішньом'язово ін'єктують лізоцим по 100 мг два рази на добу, дезоксирибонуклеазу (по 0,025 г і рибонуклеазу (по 0,01 г) — три рази на добу в 2—5 мл 0,9%-го розчину натрію хлориду.

Метеоризм кишечнику -Дифузне пе­реповнення кишок газами внаслідок посилення бродильних процесів і утрудненого виведення газів. Зустрічається у коней, рідко — у свиней, собак та кролів.

Етіологія — згодовування великої кількості соковитих кормів, що легко зброджуються (конюшина, вика, люцерна, еспарцет, зелена маса і зерно жита, ячменю та інших зернових злаків, зелена маса й недостиглі качани кукурудзи), листя капусти, ріпаку. Особливо небезпечна трава, скошена після дощу чи вкрита росою, зігріта в купах. Причиною метеоризму є також згодовування гнилих, запліснявілих або нетра­диційних кормів (хліб, пивна дробина, жом). Метеоризм спричиняють годівля тварин відразу після важкої роботи, напування після годівля зернофуражем, використання на важкій роботі після годівлі. Вто­ринний метеоризм деяких кишок розвивається при механічній непрохідності кишечнику, загальний — при дифузному пери­тоніті, поїданні отруйних рослин, у кролів — при еймеріозі. 

Патогенез

Роздуті газами кишки (а в 30% випадків і шлунок) підвищують внутрішньочеревний тиск, тиснуть на діафрагму, що в свою чергу посилює внутрішньогрудний тиск, утруднюється приплив крові до серця, знижується артеріальний тиск, порушується дихання (задишка). Смерть настає від асфіксії.

Симптоми

Невдовзі після годівлі виникає швидко наростаючий неспокій, спочатку періодичний, а потім постійний. Тварина б'є груд­ними кінцівками по землі, намагається рухатися вперед, падає на землю, валяється, перевертається через спину, прибирає позу сидячої собаки, знову підіймається, і такі нападки колік повторюються неод­норазово. Після розриву кишок настає сопорозний стан. Живіт збіль­шений, бочкоподібний, пахвини, особливо справа, та анальний отвір випнуті, черевна стінка напружена. Перистальтика кишечнику спочат­ку посилена, потім не вислухується, лише зрідка чути звук "падаючої краплі" або з металевим відтінком. Відходження газів і дефекація припиняються. Якщо фекалії виділяються, то вони не сформовані, смердючі. Температура тіла в нормі, поступово може підвищуватися до 39 °С. Частота пульсу й дихання збільшена. 

Діагноз

Діагноз ставлять за даними анамнезу та клінічними симптомами. При ректальному дослідженні виявляють розтягнені газами петлі ки­шечнику, стінки їх напружені, тазовий вигин великої ободової кишки часто заходить у таз або зміщується вправо. Необхідно диференцію­вати сибірку, при якій температура тіла підвищена, і гостре розширен­ня шлунка, що за симптомами подібне до метеоризму, але зондування забезпечує стійкий лікувальний ефект.

Лікування

Спазм знімають послідовним внутрішньовенним вве­денням 33—40°-го етилового спирту в дозі 0,5 мл/кг маси й 10%-го розчину натрію хлориду в дозі 1 мл/кг маси тіла. При потребі терапію можна повторити через 1—1,5 год. Рекомендують внутрішньовенно ін'єктувати 5—7 г хлоргідрату в розчині етилового спирту 95° (20 мл) і 10%-му розчині натрію хлориду (300 мл). Послаблює біль застосуван­ня настойки валеріани (25—40 мл). Зондують шлунок, усередину вво­дять терпентинову олію в дозі 50 мл у суміші з рослинною або ва­зеліновим маслом, що подразнює хіморецептори і цим самим сприяє виведенню газів. Бродіння зменшують використанням ментолу — 1—2 г, іхтіолу — 20—30 г в 1 л води, тимпанолу — по 0,4—0,5 мл/кг маси, розбавленого водою в співвідношенні 1:10—1:15, як протиспазматичне — молочну кислоту, но-шпу. Підшкірно вводять камфорну олію 20—30 мл, застосовують теплі клізми. При загрозі асфіксії роблять прокол сліпої кишки.

Профілактика

Профілактика полягає у раціональній годівлі, дотриманні правил використання тварин. Забороняється давати коням воду зразу після годівлі зерном.

Стоматит - запалення слизової оболонки ротової по­рожнини. Може бути дифузним, коли уражується вся слизова оболон­ка, і вогнищевим, коли пошкоджуються окремі її ділянки: ясна, язик, піднебіння та ін. За походженням стоматит буває первинним і вторин­ним, за характером ураження слизової оболонки — ексудативним й альтеративним (виразковий, гангренозний).

Етіологія

Первинний стоматит виникає під дією механіч­них, хімічних, термічних, біологічних та інших факторів, пошкоджен­ня слизової оболонки гострими зубами при неправильному їх розвитку й стиранні, поїданні зіпсованих кормів і таких, що містять пестициди, кислоти, луги, отруйні рослини та мікотоксини, довготривалому засто­суванні всередину у високих концентраціях лікарських препаратів, при інфекційних хворобах (ящур, везикулярний стоматит, некробактеріоз, вірусна діарея тощо). Вторинний катаральний сто­матит розвивається при фарингіті, гастриті, гастроентериті, гепа­титі й нефриті.

Симптоми

Апетит погіршується або відсутній, порушуються прийом корму і його пережовування. Тварини неохоче поїдають гру­бий корм, віддаючи перевагу рідкому. У них з'являється слинотеча. Загальний стан залежить від характеру запалення та перебігу хвороби. Катаральний стоматите здебільшого початковим етапом інших форм ураження слизової оболонки. При цьому на початку хво­роби слизова оболонка губ, язика, твердого піднебіння і щік сухувата, набрякла, болюча й червона, у подальшому стає вологою. Внаслідок злущення епітелію на язиці, дні ротової порожнини, яснах і щоках утворюються нашарування сіро-бурого кольору. Можуть утворювати­ся пухирці різної величини й прозорості (везикулярний та пус­тульозний стоматити). Інколи вони можуть зливатися, утво­рюючи афти (афтозний стоматит). Стінки афт розриваються, утворюючи темно-червоні ерозії. При дифтерійному стоматиті фібринозні плівки зніма­ються погано, слизова оболонка навколо них набрякла і червона. При виразковому стоматиті дно виразки вкрите сірою плівкою, краї набряклі й червоні. Флегмонозний стоматит характери­зується розлитим гнійним запаленням підслизової тканини, яке супро­воджується утворенням абсцесу або змертвінням слизової оболонки з утворенням виразки.

Діагноз

Діагноз ставлять за клінічними ознаками. Враховують епізоотичну ситуацію й можливість інфекційного походження хвороби.

Лікування

Травоїдним дають зелену траву, м'яке лучне сіно, силос і сінаж високої якості, варені коренеплоди, рідкі мішанки та слизові відвари з висівок, круп, ячменю, вівса; свиням — каші; м'ясоїдним — супи, фарш. У воду можна додавати невелику кількість оцтової або соляної кислоти (0,1%-й розчин). При катаральному стоматиті слизову оболонку ротової порожнини 3—4 рази на добу зрошують 3%-м роз­чином натрію гідрокарбонату або борної кислоти; 0,02—0,05%-м фу-рациліну; 0,1 %-м калію перманганату або етакридину лактату. При виразковому й дифтерійному стоматитах застосовують йод-гліцерин (5%-й спиртовий розчин йоду і гліцерин у співвідношенні 1 : 4), 1%-й розчин міді сульфату, 0,5%-й гліцериновий розчин таніну, відвар кори дуба (1:10).

Профілактика

Контролюють якість та санітарний стан кормів, запобігають потраплянню в них пестицидів. Вилучають корми, уражені грибами, не допускають випадків згодовування тваринам гарячих або мерзлих кормів. Обмежують у раціоні полову злакових із великою кількістю остюків.

При взятті крові тварин надійно фіксують, потім вистригають або вибривають волосяний покрив, протирають шкіру спиртовим розчином ефіру. Стерильною голкою проко люють шкі-ру, стінку судини і набирають відповідну кількість крові в стерильну колбочку чи пробірку.

У коней, великої і малої рогатої худоби невелику кількість крові для морфологічного аналізу одержують з вушної вени, над різаючи її або проколюючи голкою. Для одержання великої кількості крові в цих тварин роблять пункцію яремної вени на межі верхньої й серед-ньої третини шиї. Після фіксації тварини великим пальцем лівої руки здавлюють вену нижче місця пун кції, а потім проколюють кровопус-каючою голкою шкіру й стін ку вени. Голку вводять проти току крові під кутом 45° з лівого боку і з правого боку.

У свиней невелику кількість крові одержують, надрізаючи стери-льним скальпелем велику вушну вену. Для одержання значної кі-лькості крові гострими ножицями або скальпе лем відсікають кінчик хвоста довжиною до 1,5 см. Кров беруть в сте рильну пробірку. Рану дезинфікують 5%-м спиртовим розчином йоду, а кінчик хвоста здав-люють гумовим кільцем або хірургічною петлею з шовку на добу.

 У собак невелику кількість крові одержу-ють, надрізаючи край вуха або проколюючи м’яку частину ступні. Велику кількість крові одержують пункцією пе-редньозовнішньої плюс-невої вени, роз міщеної

на зовнішній поверхні

Визначення ШОЕ проводять методом Панченкова (в піпетці) або по методу Вестергрена (в пробірці). За методом Панченкова

У градуйований на 100 ділень капіляр Панченкова набирають до мітки «Р» 5%-ий розчин цитрату натрію і переносять його на годинне скло. Потiм у тому ж капіляр набирають двічі кров до мітки «К» і обидва рази видувають її на годинне скло. Кров, ретельно перемішану з цитратом натрію, знову набирають у капіляр до мітки «К». Капіляр ставлять в штатив суворо вертикально. ШОЕ враховують через 1 годину, при необхідності через 24 години і виражають у міліметрах. У методі Панченкова в якості антикоагулянта використовують цитрат натрію. У капіляр набирають 2.5 мкл цитрату і в той же капіляр добирають 7.5 мкл крові або в заздалегідь раскапание пробірки з цитратом додають 7.5 мкл крові, кров з цитратом перемішують в пробірці, знову набирають у капіляр і встановлюють у спеціальний штатив на 1 годину. За методом Вестергрена (у пробірці)

Метод Вестергрена - це міжнародний метод визначення ШОЕ. Він відрізняється від методу Панченкова характеристиками використовуваних пробірок і калібруванням шкали результатів. Результати, одержані цим методом, в області нормальних значень збігаються з результатами, одержуваними методом Панченкова. Але метод Вестергрена більш чутливий до підвищення ШОЕ, і результати в зоні підвищених значень ШОЕ будуть вище результатів, одержуваних методом Панченкова.

Для виконання визначення ШОЕ за методом Вестергрена необхідна венозна кров, взята з цитратом натрію 3,8% у співвідношенні 4:1. Також використовується венозна кров, взята з ЕДТА (1,5 мг / мл) і потім розведена цитратом натрію або фізіологічним розчином у співвідношенні 4:1. Метод виконується в спеціальних пробірках Вестергрена з просвітом 2,4-2,5 мм і шкалою, градуйованою в 200 мм. ШОЕ зчитують в мм за 1 годину.

Дослідження сечостатевої системи

Висновок про стан сечовивідної системи зазвичай роблять на підставі результатів дослідження сечовипускання, нирок, сечоводів, сечового міхура і лабораторного аналізу сечі.

Дослідження сечовипускання. Звертають увагу на позу тварини при сечовипусканні, його частоту (3 - 4 рази на добу) і час. Поза при сечовипусканні залежить від статі і виду тварини.

Поза при акті сечовипускання у досліджуваного тваринного характерна для самок даного виду: собака під вчасно сечовипускання присідає, сеча виділяється швидко і безболісно. Частота сечовипускання підвищена 6 - 8 разів на добу.

Дослідження нирок. Нирки найчастіше досліджують шляхом огляду, пальпації і перкусії. Особливе значення надають результатами лабораторного аналізу сечі. Завдяки огляду при підозрі на захворювання нирок у першу чергу можна отримати уявлення про тяжкість стану тварини.

За допомогою пальпації визначають положення, форму, розмір, консистенцію і чутливість нирок. Можна виявити збільшення або зменшення їх обсягу, зміна поверхні, обмеження рухливості, підвищену чутливість і т.д. У собак ліва нирка знаходиться в передньому кутку лівої голодної ямки під 2 - 4-м поперековими хребцями, а права виявляється лише в рідкісних випадках під 1 - 3-м поперековими хребцями.

Нирки у здорових тварин за допомогою перкусії не виявляють, так як вони не прилягають до черевної стінки.

Пальпація проводилася на стоячому тваринному двома руками, при цьому ліву нирку вдалося виявити в передньому кутку лівої голодної ямки під 3-м поперековим хребцем, а праву нирку промацати не вдалося. При пальпації болючості і збільшень не виявлено.

Дослідження сечового міхура. У дрібних тварин сечовий міхур досліджують шляхом огляду, пальпації і перкусії в бічному, спинному чи стоячому положенні, визначаючи його локалізацію, обсяг, консистенцію, здатність до скорочення, а також виявляють пухлини і камені.

Дослідження сечового міхура проводилося через черевну стінку методом глибокої пальпації в області лонних кісток. При цьому виявилася деяка напруженість сечового міхура.

Перитоніт -Запалення очеревини. Частіше зустрі­чається у коней, великої рогатої худоби й птиці. Перитоніт буває гострим і хронічним, локальним та дифузним, за характером запален­ня — серозним, фібринозним, гнійним, геморагічним, гнильним і змі­шаним, за походженням — асептичним та септичним.

Етіологія

Асептичне запалення очеревини зумовлене потраплянням на неї жовчі, сечі, панкреатичного соку. Частіше перитоніт є наслідком проникнення мікрофлори в черевну порожнину при хі­рургічних операціях, румінотомії, руміноцентезі, цекоцентезі, внут­рішньочеревному введенні лікарських засобів. Захворювання виникає також при перфорованій виразці шлунка і кишок, травматичному ретикуліті, розривах шлунка, кишок, рубця й матки, завороті та інвагінації кишок, метриті, паранефриті, тромбоемболічному ілеусі, абсце­сах печінки. Мікрофлора може бути занесена в черевну порожнину лімфогенним і гематогенним шляхами з інших органів, а також із зовні при травмах та пораненні очеревини.