3 Економіка Стародавнього Китаю

Саму крайню східну частину Азії займає Китай, на території якого з найдавніших часів склалася своя самобутня цивілізація.

Китай - гірська країна. Приблизно 80% території - гори і плоскогір'я. Природні умови західної і східної частин країни відрізняються один від одного. Західний Китай - це в основному гориста місцевість з різко континентальним кліматом. Східний Китай, прорізаний долинами великих річок Хуанхе і Янцзи, має м'який клімат, родючі алювіальні грунти і гарну рослинність.

Сприятливі природні умови Східного Китаю дозволили населенню вже з часів неоліту приручити різні породи тварин і займатися скотарством, а потім і землеробством.

Успішне ведення сільського господарства залежало від дощових опадів. Нерівномірний розподіл опадів нерідко призводив до неврожаїв та голоду. Тому вже в древні часи китайці створювали системи штучного зрошення. Але населенню доводилося постійно вести роботи по захисту земель від повеней. Особливість китайських рік - періодичні повені: ліс, який, несуть води цих річок, осідаючи на дно, піднімає їхній рівень, що в поєднанні з дощовою погодою стає причиною затоплення великих просторів. Природно, для проведення таких робіт племенам доводилося поєднувати свої зусилля. Все це стало причиною раннього створення давньо-китайського держави.

Як і в інших країнах давнини, в основі економіки Стародавнього Китаю була сільська громада. На тлі постійної боротьби між вільними общинниками і родовою та племінною верхівкою, общинні землі захоплювалися племінними вождями. З утворенням держави, появою вана (царя), його двору, чиновників, воєначальників цей процес прискорився. Частина общинників, що позбулися своїх наділів, потрапляла в рабство, рабами ставали полонені, які трудилися на полях і в будинках вана і багатих людей.

У древньо-китайській державі ван був не тільки верховним світським правителем, а й первосвящеником. Більш того, він був «сином неба», тобто обожестлявся. Все, що було на землі, - належало йому. Землі сільських громад також належали вану. У сільській громаді землі ділилися на ділянки, один з яких оброблявся спільно членами громади для суспільних потреб. Спочатку роботи проводилися на суспільній ділянці, а потім на сімейних. Крім того, общинники платили податки.

Ван роздавав землі з проживаючими на них общинниками своїм чиновникам, воєначальникам. У першу чергу він передавав їм землі, захоплені під час війн. Головним чином це були землі кочівників, яких китайці називали презирливим словом, подібним до слова «варвар» у греків. Ван дарував своїм людям рабів цілими селищами.

Рабів також купували, обмінювали. Наприклад, є запис про обмін п'яти рабів на коня і моток шовку.

У міру розвитку давньо-китайського держави створювався чиновницький апарат. На чолі цього апарата був помічник вану. Йому підпорядковувалися три чиновники, які керували трьома головними відомствами. Перше відомство здійснювало нагляд за господарським життям країни, тобто за сільськогосподарськими роботами, торгівлею, цінами на ринках і т. д. Друге - керувало військом. Третє - відало всім земельним фондом і іригаційною системою країни. Пізніше з'явилися інші відомства, що керували судами, що управляли царським палацом і маєтками і, нарешті, відомство, що здійснювало організацію релігійного культу. У свою чергу, кожне з відомств мало штати своїх чиновників по всій країні.

Для утримання вану, його двору, війська і чиновництва кошти з населення збиралися у вигляді податків. Найважливішим був податок на орні землі. Він збирався у вигляді десятини з врожаю. Податок з гір та озер стягувався в розмірі четвертої частини від отриманих тут доходів. Торговці платили збори за місце на ринку, при укладанні торгових контрактів. Пізніше, в епоху Хань, для збільшення доходів скарбниці були введені монополії на сіль і залізо.