2.3. Критерії виділення та специфіка дипломатичного підстилю офіційно-ділового стилю

Критерії виділення офіційно-ділового стилю, зокрема дипломатичного підстилю, можна поділити на паралінгвістичні (суто комунікативні) і лінгвістичні (мовно-комунікативні).

До стилетворчих комунікативних (паралінгвістичних) чинників офіційно-ділового стилю відносяться:

- комунікативна сфера суспільної діяльності;

- соціально-культурні типи мовців;

- ситуативна специфіка мовної комунікації.

Вона складається з кількох компонентів:

- типової цільової настанови мовного спілкування;

- типових обставин та умов;

- предмета мовлення і предметного оточення;

- кількості учасників мовного спілкування;

- їх соціально-рольових характеристик;

- міжособистісних аспектів спілкування (знайомство, контакт, передбачуваність, непередбачуваність, приязнь, агресивність тощо).

До основних мовно-комунікативних стилетворчих чинників офіційно-ділового стилю можна віднести:

- форму мовного спілкування (усна, писемна), жанри цих форм (доповідь, звіт, участь в обговоренні, пропозиція, зауваження, бесіда, експертиза, документи, листи);

- загальні ознаки функціонального стилю;

- основний функціональний тип мовлення і композиційно-мовні форми (монолог, діалог, полілог, розповідь, міркування, опис, переключення тощо);

- принципи композиційної побудови тексту: інвенція, диспозиція (виклад, тези, логічні й аналогійні аргументи, факти, спростування, висновки);

- специфічне (спеціалізоване) використання мовних засобів різних рівнів у межах дії названих комунікативних стилетворчих чинників офіційно-ділового стилю (елокуція), його підстилів та жанрів [5, c. 53].

Специфіка дипломатичного підстилю полягає насамперед в поширених і непоширених мовних формулах номінацій, сформованих на безпосередній дипломатичній термінології, в етикетних формулах, які є невід'ємною особливістю своєрідного дипломатичного жанрового блоку — дипломатичного листування, і підносять дипломатичні тексти на рівень надввічливості, фіксуючи їх як своєрідність підстилю. Предикативні функціональні формули наявні як у текстах дипломатичного підстилю, так і загалом в інших офіційно-ділових текстах, проте особливість їх уживання, підтекстова семантика, непрямі форми вираження та частовживані мовні елементи суб'єктивної модальності роблять їх своєрідною ознакою дипломатичного підстилю. Як ще одну особливість дипломатичного підстилю (жанрового блоку дипломатичного листування) можна виділити своєрідність мовного формулювання і комбінування тексту та етикетну обов'язковість, особливе комунікативне навантаження композиційних формул — початкових і заключних. Все перераховане вище є, по суті, маркерами дипломатичного підстилю, що виокремлюють його на фоні офіційно-ділового стилю.

Дипломатичний підстиль як складова частина офіційно-ділового стилю функціонує в єдності із законодавчим та адміністративно-управлінським підстилями, про що свідчить активне використання жанрів, які прийнято співвідносити із законодавчим (декларація) та адміністративно-управлінським (договір, угода) під стилями [2, c. 12].

До стильових рис офіційно-ділового стилю належать: офіційність, об'єктивність, точність, логічність, консервативність, або традиційність, чіткість, ясність, стислість, стриманість, ввічливість. Вони досягаються у мовному вираженні офіційно-ділового стилю типовими для певних жанрів мовними одиницями лексичного, граматичного і текстового рівнів.

На лексичному рівні такими типовими (стандартними) мовними засобами досягається офіційно-ділова конотація — окремими словами і мовними формулами термінологічного значення; на синтаксичному рівні — «правильною» однотипною будовою розгорнених речень з однорідними конструкціями і нанизуванням зворотів, на текстовому рівні — суворою архітектонічною будовою тексту, певними композиційно-мовними формами і заданим порядком їх використання.

На цьому загальностильовому фоні офіційної діловитості дипломатичний підстиль виділяється блоком своїх традиційних жанрів та мовно-композиційними структурами — мовними формулами з цільовими настановами дипломатичної сфери: надввічливості, встановлення і підтримання контакту, досягнення мети, пошуку шляхів виходу з ситуації тощо [10, c. 51].

Отже, офіційно-діловий стиль – це мова ділових паперів, розпоряджень, постанов, програм, заяв, автобіографій, резолюцій, протоколів, законів, актів, наказів, анкет, розписок, тощо. Це один з найдавніших стилів. Його ознаки знаходимо в документах ХІ-ХІІ ст. (Мстиславова грамота 1130 р.), в українсько-молдавських грамотах, українських грамотах ХІV-XV ст., українських літописах (офіційні листи, угоди і т.ін.). Сфера вживання ділового стилю зумовлює його жанрову розгалуженість. Обслуговуючи потреби суспільства в державному, громадському, економічному і політичному житті, тексти офіційно-ділового стилю мають виразні відмінності й у межах того самого жанру. Однак для всіх текстів офіційно-ділового стилю характерні й спільні мовні риси.

· Наявність реквізитів, які мають певну черговість.

· Точність, послідовність і лаконічність викладу фактів, гранична чіткість у висловленні.

· Наявність усталених мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень документів.

· Лексика здебільшого нейтральна.

· Для чіткої організації текст ділиться на параграфи, пункти, підпункти.

· Найхарактерніші речення – прості поширені.

Отже, тексти офіційно-ділового стилю вимагають документації тверджень, точності формулювань, не припускають двозначності тлумачення змісту.