Людина і космос

 

Мета: ознайомити дітей з досягненнями людства в освоєнні космосу; пока-зати значущість внеску українських вчених в ракетобудуванні та дослідженні космічних об‘єктів; розвивати логічне мислення учнів, уміння аналізувати та систематизувати факти опрацьовані ними; сприяти розширенню наукового кругозору учнів. Тип. Науково-практична конференція. Ведуча. Безліч зірок мерехтять на небі у ясну ніч, освітлюючи примарним сяйвом сонну Землю. Повільно, непомітно для ока обертається зоряний небосхил, небо світлішає, гаснуть зірки, і ось сходить Сонце. Воно підіймається дедалі вище, зігріваючи своїм промінням ліси і поля, моря і океани. Починається день. Ведучий. День і ніч. Ніч і день. Споконвіку. Минають роки і тисячоліття. Виростають і гинуть дрімучі ліси, на їх місці виникають палючі пустелі і крижані поля. Велетенські скелі виринають з дна морів або серед роздолля степу і розсипаються через мільйони років на дрібні кам‘яні уламки. А Сонце так само мандрує по небесному шляху – недосяжне і всюди-суще, звичне і дивовижне, ласкаве і жорстоке. Ведуча. З шаленою швидкістю мчить планета Земля, на якй ми живемо, кругом Сноця, а разом з неюі ми – кудись у простір. Який він цей – простір? Багато загадок ставив і ставить Всесвіт перд людьми, але вчені дедалі глибше проникають у його таємниці. Ведучий. Сьогодні ми зібралися тут з нагоди 50-річчя першого польоту людини в космос.     – Хто скаже, прізвище цієї людини?     – Так правильно Юрій Олексійовия Гагарін.     В нашій сьогоднішній роботі ми обговоримо: як людство йшло до зірок, а саме історію розвитку астрономії; успіхи і невдачі у дослідженні космосу; необхідність досліджень, та внесок України, як космічної держави. Ведуча. Про розвиток астономії стародавнього світу нам доповість ___________________________ Доповідач 1. Астрономічна діяльність простежується в джерелах принаймні з IV тис. до н. е., а, швидше за все, почалася набагато раніше. Окремі особливості мегалітичних споруд і навіть наскальних малюнків первісних людей тлумачаться як астрономічні. У фольклорі також безліч подібних мотивів. Спостерігаючи періодичні зміни на небесній сфері (світил, що руха-ються, комет, метеорів і т. д.), люди помітили їх зв'язок із зміною сезонів на Землі. Це наштовхнуло на думку, що небесні рухи пов'язані і з іншими земними явищами - впливають на земну історію або передбачають найважливіші події - народження царів, війни, голод, епідемії і ін. Довір'я до астрологічних фантазій значно сприяло розвитку наукової астрономії, оскільки інакше обгрунтувати властям практичну користь від наглядів за небом було б нелегко. Якнайдавнішими астрономічними винаходами були гномон (жердина для вимірювання висоти Сонця по довжині тіні) і календар. Пізніше з'явилися кутоміри різних систем. Шумеро-аккадська держава Вавілон існувала з II тис. до н.е. по VI ст. до н.е. (в останні десятиріччя їм правили халдеї, а в VI столітті до н.е. країною заволоділа Персія). Жерці-вавілоняни залишили безліч астрономічних таблиць. Вони ж виділили основні сузір'я і зодіак, ввели розподіл повного кута на 360°, розвинули тригонометрію. В II тис. до н.е. у шумерів з'явився місячний календар, вдосконалений в I тис. до н.е. Рік складався з 12 синодичних місяців - шість по 29 днів і шість по 30 днів, всього 354 дні. Спочатку для узгодження з сонячним роком робили вставку 13-го місяця, але потім перестали. Обробивши свої таблиці наглядів, жерці відкрили багато законів руху планет, Місяці і Сонця, змогли передбачати затьмарення. В 450 році до н.е. вавілоняни вже знали «метонов цикл» (235 місяців з великою точністю співпадають з 19 сонячними роками). Втім, китайці відкрили його ще раніше. Ймовірно, саме у Вавілоні з'явився семиденний тиждень (щодня був присвячений одному з 7 світил). Розливи Нила відбуваються на початку літа, і якраз на цей час дово-диться перший схід найяскравішої зірки неба - Сиріусу, по-єгипетськи званого «Сотіс». До цього моменту Сиріус не видний. Напевно, тому «сотичний» календар вживався в Єгипті разом з цивільним. Сотічеській рік - це період між двома геліактичним сходом Сиріусу, тобто він співпадав з сидеричним роком, а цивільний рік складався з 12 місяців по 30 днів плюс п'ять додаткових діб, всього 365 днів. Астрологія з'явилася не в Єгипті, але ворожіння по Місяцю і планетам використовувалося там вельми широко. Єгипетська система світу, по опису Геракліда Понтійського (IV ст. до н. э.), була геоцентричною, але Меркурій і Венера звертаються навкруги Сонця (хоча разом з ним - і навкруги Землі). Найбільший розвиток стародавня астрономія Сходу одержала в Китаї. Вже під час легендарної династії Ця (кінець III - почало II тис. до н. э.) в Китаї були дві посади придворних астрономів. Обсерваторії з'явилися в XII столітті до н.е. Але набагато раніше ки-тайські астрологи старанно реєстрували всі незвичайні події на небі (затьмарення, комети - «зірки з мітлою», метеори, нові зірки). Перший запис про появу комети відноситься до 2315 р. до н. э., про місячне затьмарення - до 1137 р. до н. э., про сонячне - до 720 року до н. э., перший метеоритний дощ запротокольований в 687 р. до н.е. найраніше повідомлення про комету Галлея датується 1058 р. до н.е. В записах відзначені майже всі появи комети Галлея, починаючи з 1058 р. до н.е. В 301 р. вперше помічені плями на Сонце; пізніше вони реєструвалися неодноразово. По легенді, в 2137 р. до н.е. були страчено двох астрономів Хо і Хи, що не зуміли передбачити затьмарення. З III століття до н.е. таких помилок вже не було, передбачалася не тільки дата затьмарення, але і його тип і район нагляду. Цікаво, що Чумацький шлях у китайців називався саме так (або - Небесною річкою). Доповнення 1 У індійців помітних успіхів в астрономії - на відміну від математики - не було; пізніше вони охоче переводили і коментували грецькі твори. А ось цивілізація майя (II-X століття н. э.) надавала астрономічним знанням величезне значення. Залишки міст і храмів-обсерваторій вражають уяву. На жаль, збереглися тільки 4 рукописи різного віку і тексти на стелах. Майя з великою точністю визначили синодичні періоди всі 5 планет (особливо почитала Венера), придумали дуже точний календар. Місяць майя містив 20 днів, а тиждень - 13. Початок календарної ери віднесений до 5041738 року до н. э., хоча хронологія свого народу велася з 3113 р. до н.е. В Європі друїди кельтських племен безумовно володіли якимись аст-рономічними знаннями; є підстави припускати, що Стоунхендж був не тільки місцем ритуалів, але і обсерваторією. Побудований він був близько 1900-1600 рр. до н.е. Доповнення 2 Елліни, судячи з усього, ще в гомерівських часів цікавилися астрономією, їх карта неба і багато назв залишилися в сучасній науці. Спочатку знання були неглибокі - наприклад, уранішня і вечірня Венера вважалися різними світилами (Фосфор і Геспер); вже шумери знали, що це одне і те ж світило. Виправлення помилки «роздвоєння Венери» приписують Піфагору і Парменіду. Концепції Аристотеля частина філософів канонізувала ще при його житті, і надалі багато здорових ідей, що суперечать їм, зустрічалися вороже - наприклад, геліоцентризм Аристарха Самосського. Аристарх вперше намагався також зміряти відстань до Сонця і Місяця і їх діаметри; для Сонця він помилився на порядок (вийшло, що діаметр Сонця в 250 разів більше земного), але до Аристарха всі вважали, що Сонце менше Землі. Саме тому він і вирішив, що в центрі світу знаходиться Сонце. Більш точні вимірювання кутового діаметра Сонця виконав Архімед, в його переказі нам і відомі погляди Аристарха, твори якого втрачені. Доповнення 3

В 134 році до н.е. в сузір'ї Скорпіона з'явилася нова яскрава зірка. Щоб полегшити стеження за змінами на небі, Гіппарх склав каталог для 850 зірок, розбивши їх на 6 класів по яскравості. 46 рік до н. е.: введений юліанський календар, розроблений александрійсь-ким астрономом Созігеном за зразком єгипетського цивільного. Літочислення Рима велося від легендарної підстави Рима - з 21 квітня 753 року до н.е. Систему Гиппарха завершив великий александрійський астроном, математик, оптик і географ Клавдій Птоломей. Він значно удосконалив сферичну тригонометрію, склав таблицю синусів (через 0.5°). Але головне його досягнення - «Мегале синтаксис» (Велика побудова); араби перетворили цю назву в «аль Маджісті», звідси пізніше «Альмагест». Праця містить фундаментальний виклад геоцентричної системи світу. Будучи принципово невірною, система Птолемея, проте, дозволяла з достатньою для того часу точністю передобчислювати положення планет на небі і тому задовольняла, до певної міри, практичним запитам протягом багатьох століть. Системою світу Птоломея завершується етап розвитку старогрецької астрономії. Розвиток феодалізму і розповсюдження християнської релігії спричинили за собою втрату інтересу до природних наук, і розвиток астрономії в Європі загальмувався на багато сторіч. Ведучий. Про розвиток астономії за часів Коперниканської революції нам доповість ___________________________ Доповідач 2. До XVI століття було ясно, що система Птоломея неадекватна і приводить до неприпустимо великих розрахункових помилок. Для підвищення точності розрахунків положень планет деякі астрономи пропонували ввести додаткові епіцикли, але і вони не рятували положення. Микола Коперник став першим, хто запропонував альтернативу, що детально пропрацювала, причому засновану на абсолютно іншій моделі світу. Головна праця Коперника - «De Revolutionibus Orbium Caelestium» (Про обертання небесних сфер) - був в основному завершений в 1530 році, але тільки перед смертю Коперник зважився опублікувати його. Втім, в 1503-1512 роках Коперник поширював серед друзів рукописний конспект своєї теорії («малий коментар про гіпотези, що відносяться до небесних рухів»), а його учень Ретік опублікував ясний виклад геліоцентричної системи в 1539 році. Очевидно, чутки про нову теорію широко розійшлися вже в 1520-х роках. По структурі головна праця Коперника майже повторює «Альмагест» в дещо скороченому вигляді (6 книг замість 13). В першій книзі також приведені аксіоми, але замість положення про нерухомість Землі поміщена інша аксіома - Земля і інші планети обертаються навкруги осі і навкруги Сонця. Ця концепція детально аргументується, а «думку стародавніх» більш менш переконливо спростовується. Коперник згадує як своїх союзників тільки античних філософів Філолая і Никетаса. З геліоцентричних позицій Коперник без праці пояснює поворотний рух планет. Далі приводиться той же матеріал, що і у Птоломея, лише трохи уточнений: сферична тригонометрія, зоряний каталог, теорія руху Сонця і Місяця, оцінка їх розмірів і відстані до них, теорія прецесії і затьмарень. В книзі III, присвяченому річному рухи Землі, Коперник робить епохальне відкриття: пояснює «передування рівнодень» зсувом напряму земної осі. В книгах V і VI, присвячених руху планет, завдяки геліоцентричному підходу стало можливо оцінити середні відстані планет від Сонця, і Коперник наводить ці дані, досить близькі до сучасних. Великий італійський вчений Галілео Галілей систему Коперника при-йняв з ентузіазмом, причому відразу відкинув фіктивний «третій рух», показавши на досвіді, що вісь дзиги, що рухається, зберігає свій напрям сама собою. Для доказу правоти Коперника він вирішив застосувати телескоп. Шліфовані скляні лінзи були відомі ще вавілонянам; найстародавніша із знайдених при розкопках лінз відноситься до VII століття до н.е. В 1608 році в Голландії була винайдена зорова труба; дізнавшися про це влітку 1609 роки, Галілей самостійно побудував значно вдосконалений її варіант, створивши перший в світі телескоп-рефрактор. Збільшення телескопа спочатку було триразовим, пізніше Галілей довів його до 32-кратного. Сенсаційні результати своїх досліджень Галілей висловив в серії статі «Зоряний вісник» (1610), викликавши серед учених справжній шквал оптичних наглядів за небом. Виявилося, що Чумацький шлях складається з скупчень окремих зірок, що на Місяці є гори (заввишки до 7 км, що близьке до істини) і западини, на Сонце є плями, а у Юпітера - супутники (термін «супутник» ввів пізніше Кеплер). Особливо важливим було відкриття, що Венера має фази; в системі Птоломея Венера як «нижня» планета була завжди ближче до Землі, ніж Сонце, і «повновенерість» було неможливе. Галілей відзначив, що діаметр зірок, на відміну від планет, в телескопі не збільшується, а деякі туманності, навіть в збільшеному вигляді, не розпадаються на зірки; це явна ознака, що відстані до зірок колосальні навіть в порівнянні з відстанями в Сонячній системі. Галілей знайшов у Сатурна виступи, які прийняв за два супутники. Потім виступи зникли (кільце обернулося), Галілей порахував свій нагляд ілюзією і не повертався більш до цієї теми; кільце Сатурна відкрив в 1656 році Християн Гюйгенс. До кінця XVIII століття астрономи одержали могутні інструменти дослідження - як наглядові (вдосконалені рефлектори), так і теоретичні (небесна механіка, фотометрія і ін.). Продовжувався розвиток методів небесної механіки. У міру збільшення точності наглядів виявилися відхилення руху планет від кеплерових орбіт. Теорія обліку обурень для задачі багатьох тіл була створена зусиллями Ейлера, А. Клеро, Лагранжа, але перш за все – П'єра Симона Лапласа, що дослідив найскладніші випадки, включаючи найяснішу задачу - стійкість системи. Після робіт Лапласа відпали останні сумніви в тому, що законів Ньютона достатньо для опису всіх небесних рухів. Крім іншого, Лаплас розробив першу повну теорію руху супутників Юпітера з урахуванням взаємовпливу і обурень від Сонця. Ця проблема була дуже актуальною, оскільки лежала в основі єдиного відомого тоді точного методу визначення довготи на морі, а складені раніше таблиці положення цих супутників застарівали дуже швидко. Доповнення 1

Почали з'являтися перші космогонічні гіпотези. Уїльям Уїстон припустив, що Земля спочатку була кометою, яка зіткнулася з іншою кометою, після чого Земля стала обертатися навкруги осі, і на ній з'явилося життя; книга Уїстона «Нова теорія Землі.» (англ. А New Theory Earth) одержала схвальні відгуки Ісаака Ньютона і Джона Локка. Великий Жорж Бюффон теж привернув комету, але в його моделі (1749) комета впала на Сонці і вибила звідти струмінь речовини, з якої і утворилися планети. Хоча обурена церква примусила Бюффона письмово відректися від цієї гіпотези, його трактат викликав великий інтерес і навіть в 1778 році був перевиданий. Катастрофічні гіпотези з'являлися і пізніше (Фай, Чемберлін і Мультон, Джінс і Джеффріс). Надзвичайно цікаві думки містилися в книзі Р. Бошковича «Теорія натуральної філософії, приведена до єдиного закону сил, існуючих в природі» (1758) - структурна нескінченність Всесвіту, динамічний атомізм, можливість стиснення або розширення Всесвіту без зміни фізичних процесів в ній, існування взаємнопроникаючих, але взаємно неспостережуваних світів і ін. Доповнення 2

1755: філософ Іммануїл Кант публікує першу теорію природної космогонічної еволюції (без катастроф). Зірки і планети, по гіпотезі Канта, утворюються з скупчень дифузної матерії: в центрі, де матерії більше, виникає зірка, а на околицях - планети. Математичну основу гіпотези пізніше розробив Лаплас. Англійський астроном-самоучка Томас Райт першим припустив, що Всесвіт складається з окремих «зоряних островів». Ці острови, згідно моделі Райта, обертаються навкруги якогось «божественного центру» (він, втім, допускав, що центрів може бути більш одного). Райт, а також Сведенборг і пізніше Кант розглядали туманності як видалені зоряні системи. Виняткову роль в розвитку астрономії зіграв великий англійський учений німецького походження Уїльям Гершель. Він побудував унікальні для того часу рефлектори з діаметром дзеркал до 1.2 м і віртуозно ними користувався. Гершель відкрив сьому планету - Уран (1781) і його супутники (1787), що обертаються не «в ту сторону» (1797), декілька супутників сатурна, знайшов сезонні зміни полярних шапок марса, пояснив смуги і плями на Юпітері як хмари, зміряв період обертання сатурна і його кілець (1790). Він відкрив, що вся Сонячна система рухається у напрямку до сузір'я Геркулеса (1783), при вивченні спектру Сонця відкрив інфрачервоне проміння (1800), встановив кореляцію сонячної активності (по числу плям) і земних процесів - наприклад, урожаю пшениці і цін на неї. Але головним його заняттям за всі тридцять років наглядів було дослідження зоряних світів. Доповнення 3

На початку XIX століття було ясно, що метеоритна речовина має космічне походження, а не атмосферне або вулканічне, як думали раніше. Були зареєстровані і класифіковані регулярні метеорні потоки. В 1834 р. Берцеліус знаходить в метеориті перший неземний мінерал - троїліт (FeS). До кінця 1830-х років метеорна астрономія сформувалася як самостійна область науки про космос. Окрім дрібних метеорів, в Космосі виявилися відносно крупні астероїди (термін запропонував Гершель). Першої стала Церера (1801, Пьяцци) - помічена випадково, зарахована до комет і відразу втрачена; на щастя, молодий, але вже великий Карл Гаусс якраз в цей час розробив метод визначення орбіти за трьома спостереженнями, і в 1802 році Г. Ольберс відшукав спочатку Цереру, а потім відкрив ще дві малі планети між марсом і Юпітером, Палладу (1802) і весту (1807). Четвертий астероїд, юнона, був знайдений К. Хардингом (Німеччина) в 1804 році. Ведуча. Ми з вами підійшли до сучасних досягнень в  фізиці та астрономії. Як це було нам доповість _____________________________ Доповідач 3. Технологія, яка стала початком розвитку космічної техніки, з'явилася ще в роки Другої світової війни. Саме тоді інженер Вернер фон Браун розробив, а потім і по¬будував німецьку безпілотну ракету «Фау-2». Після закінчення війни фон Бра¬ун разом із іншими фахівцями галузі з ра-кетної техніки опинився в Сполучених Штатах. «Холодна війна», яка розпочала¬ся між США й Радянським Союзом, зму¬сила ці країни взятися за розроблення нових видів озброєння, зокрема й космічної зброї. Сполучені Штати й Радянський Союз змагалися, прагнучи першими вивести на навколоземну орбіту штучний супутник. Для цього знадобилася балістична раке¬та — збільшений варіант тієї ж «Фау-2». Від серпня 1956 р. Корольов — керівник і головний конструктор найбільшого в державі ракетного центру, йому підпорядковується діяльність багатьох НДІ та КБ. Його наукові й технічні ідеї вимагали розмаху, потужної матеріально-технічної бази. Наукові здобутки вченого, втілені в металі, спочатку вражали, а потім захоплювали планету. 27 серпня 1957 р. здійснено запуск наддалекої міжконтинентальної багатоступінчастої балістичної ракети. Людство аплодує повідомленню про виведення 4 жовтня того ж року першого в історії штучного супутника Землі. Кожен запуск — епохальне досягнення. Апогей ученого — 12 квітня 1961 р. Перший космічний політ на кораблі «Восток» Юрія Гагаріна. Перед стартом Сергій Павлович зовні спокійно й навіть сухо інструктував його: «Юрію Олексійовичу! Отже, я хочу вам просто нагадати, що після хвилинної готовності мине хвилинок шість, перш ніж почнеться політ. Тож ви не хвилюйтесь». Ділове, чітке наставляння, начебто ані найменших емоцій. Та скільки праці, хвилювань, безсонних ночей за цією незворушністю! 12 жовтня 1964 р. виведено на орбіту перший багатомісний корабель серії «Восход» з екіпажем на борту. 18 березня 1966 р. член навколоземної експедиції корабля «Восход-2» О.Леонов уперше в історії виходить із корабля у відкритий космічний простір. Під керівництвом головного конструктора С.Корольова створено перші космічні апарати серій «Луна», «Венера», «Марс», «Зонд», деякі супутники серії «Космос», а також проект космічного корабля «Союз». Він не обмежував своєї діяльності ракетоносіями й космічними апаратами. Після старту другого супутника Сергій Павлович сказав: «Надійний міст із Землі в Космос уже перекинуто запуском штучних супутників, і дорога до зірок відкрита». Для практичного підтвердження цієї тези та перетворення її на робочу формулу вчений продовжував розробляти принципово нові конструкції космічних кораблів. І так — до останнього свого дня. 14 січня 1966 р. Сергій Корольов, не доживши до 60 років, помер. Прах його поховано в Москві, у кремлівській стіні. Організація Північноатлантичного дого¬вору (НАСА) розпочала набір пілотів у загін астронавтів. Було відібрано семеро чоловіків. Проте першою людиною, яка піднялася в космос, став радянський кос¬монавт Юрій Гагарін. Він здійснив політ по орбіті навколо Землі 12 квітня 1961 ро¬ку. Першими словами, які він вимовив, піднявшись у космос, були: «Я бачу Зем¬лю. Яка вона прекрасна!».. Сполучені Штати не хотіли відставати в космічних перегонах, і вже 5 травня 1961 року запустили на орбіту космічну капсу¬лу «Меркурій» з астронавтом Аланом Шепардом на борту. 25 травня 1961 року президент Джон Кеннеді, занепокоєний розвитком космічних перегонів, по¬обіцяв, що до кінця десятиліття на Місяці висадиться американський астронавт Після низки невдач американські вчені та інженери вийшли, нарешті, на фінішну пряму. Космічний корабель «Аполлон-11» доставив екіпаж на Місяць, і 20 липня 1969 року астронавт Ніл Армстронг пер¬шим із землян ступив на поверхню іншої планети. Слова, які він при цьому сказав, увійшли в історію: «Один маленький крок для людини, але який гігантський стрибок для всього людства!» За висадкою аме¬риканських астронавтів на Місяці спос¬терігали мільйони телеглядачів у всіх країнах світу. Радянська програма до¬слідження Місяця з самого початку була заснована на використанні безпілотних космічних апаратів. Космічні розвідники із Землі досліджують і планети Сонячної системи. Щоправда, космонавти у цих дослідженнях наразі участі не беруть: до планет літають автоматичні міжпла¬нетні станції (АМС). Серія радянських станцій «Венера» у 1960-1970-х рр. до¬слідила другу планету Сонячної системи. У 1975 р. з апаратів станцій «Венера-9» і «Венера-10» уперше були сфотографовані панорамні зображення поверхні планети. У 1985 р. такі ж апарати радянських станцій «Вега» дослідили ат¬мосферу планети, а потім спустилися на її поверхню. Доповнення 1

Марс досліджували радянські АМС «Марс» та американські «Марінер» і «Вікінг». «Вікінг-1» та «Вікінг-2» у липні 1976 р. здійснили м'яку посадку на Марс. Узявши проби грунту «Вікінги» не знайшли органічних сполук. Дослідження зовнішніх планет Сонячної системи були розпочаті запуском американської міжпланетної станції «Піонер-10». Він пролетів на віх стані 131000 км від Юпітера та переди на Землю 80 знімків планети, а у черва 1983 р. вийшов за межі Сонячної системи. Зв'язок з ним було втрачено у вере¬сні 2000 року. «Піонер-11», що пролетів повз Юпітер та Сатурн, залишив межі Сонячної системи у 1993 р. У 1977 р. ж зовнішніх планет вирушили американські АМС «Вояджер-1» та «Вояджер-2». «Вояджер-1» 5 березня 1979 р. прой¬шов на мінімальній відстані від Юпітера — 278 000 км, передав на Землю чимало кольорових фотографій планети та її су¬путників. На супутнику Іо було знайдено діючі вулкани. «Вояджер-2» у 1976 р. про¬летів повз Юпітер на відстані 650 000 км. Майже за вісім років після запуску він на¬близився до Урану, виявив 10 нових його супутників і отримав фотографії п'яти вже відомих. Потім «Вояджер-2» виру¬шив до Нептуна і 24 жовтня 1989 р. про¬летів біля нього на відстані менш ніж 5000 км! Наукова апаратура продовжу¬вала працювати і передавати інформа¬цію. Зараз обидва апарати літають десь серед зірок. 18 жовтня 1989 р. стартувала АМС «Галілей». Приблизно за три місяці «Галілей» здійснив перший обліт Венери, збільшив швидкість у гравітаційному полі планети, потім під час польоту по геліоцентричній орбіті двічі повернувся до Землі та ще збільшив швидкість. Піс¬ля цього він вирушив до Юпітера і став його штучним супутником. Станція і досі працює на орбіті, передаючи на Землю кольорові фотографії планети, її супут¬ників та іншу наукову інформацію. Доповнення 2

Для того щоб дослідити Всесвіт, не обов'язково летіти до інших планет, до¬статньо лише обладнати обсерваторію на навколоземній орбіті. 24 квітня 1990 р. в орбітальний політ вирушив космічний телескоп імені Едвіна Хаббла (його також називають Хаббловським телескопом або просто «Хабблом») — унікальна космічна обсерваторія з телескопом-рефлектором діаметром 2,4 м. «Хаббл» шукає великі об'єкти — наднові, далекі галактики, квазари. Завдяки знім¬кам, переданим «Хабблом» на Землю, змі¬нились уявлення про будову та еволюцію Всесвіту, були знайдені раніше невідомі галактики, зірки, планети. Фотографії «Хаббла» доступні не лише американ¬ським астрономам, а й усім мешканцям Землі. Ви можете знайти його знімки в Інтернеті на сайті пир://пиЬЬ1е$ііе.ог§. Телескоп мав відпрацювати свій ресурс у 2005 р., проте виявилося, що він здатен працювати довше, тож залишався на ор¬біті до 2007 р. Доповнення 3

Ще одним розвідником, що збирає для людства відомості про Всесвіт, стала ви¬ведена на навколоземну орбіту амери¬канська обсерваторія «Чандра». На об¬серваторії встановлено рентгенівський телескоп зі спектрометрами. За чутли¬вістю та розподільною здатністю вона значно перевищує всі попередні інстру¬менти. Орбітальна лабораторія, запуще¬на 23 липня 1999 р., ще за період почат¬кового тестування і калібровки стала на¬давати важливі наукові результати. Були проведені спостереження залишків над¬нової Кассіопея А, виявлено нейтронну зірку, яка з'явилась після вибуху, хоча раніше її знайти не могли. Було отрима¬но рентгенівське зображення струменя з ядра далекого квазара та зображення гарячої корони однієї із зірок. Рентге¬нівська обсерваторія вивчає нейтронні зірки, чорні діри, темну матерію. Спільний проект «Чандри» та Хаббловського телескопа досліджує формування та ево¬люцію галактик. «Чандра» вже допомогла астрономам зробити відкриття світово¬го значення. Подальші спостереження дадуть безліч цікавих результатів, деякі з них, можливо, змінять наші уявлення про Всесвіт. Ведучий. Ми вже достатньо багато поговорили про дослідження космосу. Який внесок у дослідження космосу внесла Україна доповість нам _________________________________ Доповідач 1. За роки незалежності Україна впевнено посіла своє місце серед провідних космічних держав світу. Сьогодні ми випускаємо найрізноманітніші ракетоносії. Від “космічної малолітражки” – типу “Ци-клон-3” (супутники до 600 кг), до важкої “космічної фури” “Зеніт-2 SLВ”, здатної вивести на орбіту до 14 тонн. На базі балістичної ракети SS-18 “Сатана” створено мирні космічні носії серії “Дніпро”. Усього на трьох закордонних космодромах – Байконур, Плесецьк і “Сі Ленч” – експлуатуються п’ять українських ракетно-космічних комплексів: “Циклон-2”, “Циклон-3”, “Зеніт-2”, “Зеніт-3SL”, “Дніпро”, якими, з 1991 року здійснено майже вісім десятків пусків, та виведено на орбіту понад півтори сотні супутників. На сьогодні Україна контролює 10% ринку космічних послуг. Останнім часом з’явилася інформація про те, що НКАУ планує разом з НАСА розпочати нову спільну Місячну програму... Дай Боже! Адже сьогодні космічні дослідження – це не лише престиж держави, але й надзвичайно прибутковий та перспективний бізнес. Потенціал поки що є. Україна і космос – нероздільні. Зв’язок цей міцно встановився на зорі космонавтики, і розірвати його зараз просто неможливо. Українське походження мали такі творці теорії польотів у світовому просторі, як Костянтин Ціолковський (до речі, повне прізвище Ціолковський-Наливайко), Микола Кибальчич, Юрій Кондратюк. У Київському політехнічному свого часу вчилися Сергій Корольов і Володимир Челомей (конструктор відомої ракети-носія "Протон"). Ракетна техніка взагалі пішла, до речі кажучи, із просторів "неньки": перші у світі бойові ракети (після китайських дослідів, що канули в Лєту, до н.е.) створив нащадок українських козаків генерал-лейтенант Олександр Засядько, він же організував у російській армії першу ракетну роту. В останні роки діяльність у цій галузі дещо уповільнилась, але, як вважають у Національному космічному агентстві України (НКАУ), зараз Україна виходить на новий виток в освоєнні космосу. Сьогодні НКАУ координує роботу більш ніж 40 підприємств – у тому числі таких гігантів, як "Південмаш", де виробляються ракети-носії, КБ "Південне" ім. М.Янгеля, де вони проектуються, підприємства "Комунар", "Хартрон", "Укркосмос", "Обрій", "Київський радіозавод", мережа науково-дослідних центрів і інститутів. Всі вони зосереджені в шести географічних пунктах: Києві, Дніпропетровську, Харкові, Львові, Чернігові і Криму. Для керування супутниками в Україні також створений єдиний наземний автоматизований комплекс керування (НАКК), що включає центри керування польотами космічних апаратів, прийому наукової інформації, її опрацювання, контролю навігаційного поля і космічного простору. Основна продукція, якою можуть похвалитися українські виробники - це в першу чергу ракети-носії, що доставляють супутники на орбіту. Їхній спектр широкий - від "космічного пікапа" типу "Циклон-3", що бере на борт 600 кг вантажу, до "ваговика" "Зеніт-3SL", що витягає за межі планети добрих шість тонн. Зараз йдуть роботи над створенням потужної ракети-носія "Циклон-4" із високоточною системою керування і збільшеного запасу палива. Новий напрямок – використання переустаткованих міжконтинентальних балістичних ракет РС-20 (більше відомих під натовсь-кою класифікацією як SS-18 "Сатана"). У цьому проекті, що одержав назву "Дніпро", Україна тісно співробітничає з Росією. Спочатку фігурував у цій програмі і Казахстан, але лише на правах власника космодрому Байконур, що нині орендують усе ті ж росіяни. Перша модель - "Дніпро-1" (маса корисного навантаження 3,5 тонн) - вже здійснила два виводи на орбіту супутників, а також запуск "Дніпро-М" із вантажопідйомністю 5 тонн. Цікавий той факт, що українська космічна галузь спроможна виготовляти далеко не лише транспорт – ракети-носії. Якщо авіаційне бортове устаткування вітчизняного виробництва не завжди відповідає міжнародним нормам, то в космосі – інша картина, і досвід у наших виробників уже є. Україна спроможна виготовляти устаткування для потреб космосу. Так, покладене на нас завдання по розробці і виробництву систем керування космічними апаратами "Компарус" для МКС (міжнародна космічна станція) "Альфа" виконали на сто відсотків. Апаратура радіоуправління (вона являє собою чотирьохконтейнерний варіант, два з яких – наші, а два контейнери - російські) зараз відмінно діє в службових модулях МКС "Зоря" і "Зірка" безпосередньо на орбіті. Українські підприємства мають потужний потенціал у розробці і виробництві найсучаснішої продукції для космосу, і готові виконувати подібні замовлення, але усе впирається в кошти. При належному фінансуванні українці спроможні забезпечити космічну галузь високоякісними бортовими і наземними системами керування, апаратурою командних радіоліній і радіотехнічних систем для супутників. Загалом, Україна може бути супердержавою, принаймні в космосі. Тільки їй потрібні для цього гроші та підтримку суспільства . Те, що космічний простір набуває для землян не тільки нав’язливий відтінок комерції, але і щосили політизується, Україна відчуває на собі як ніхто. Запуск супутників під американським та іншими прапорами українськими ракетами - стовідсотковий бізнес, не більш. "Дешева доставка вашого вантажу на орбіту, точно й у зазначений термін!" - от гасло цієї спільної діяльності, ні про яку науку, зрозуміло, не йдеться. Запускаючи іноземні супутники, українські спеціалісти навіть докладно не знають, що там за начинка, для яких цілей. Та це і не повинно хвилювати - проїзд оплачений! Говорячи про міжнародне співробітництво, НКАУ згадує насамперед свої проекти "Морський старт" і "Старт із пустелі". Обидва, що зрозуміло з назви, належать до сфери так званих "пускових послуг", і до освоєння космічного простору і наукових досліджень відношення не мають, хоча і дуже цікаві з технічної точки зору. В період з 19 листопада по 5 грудня 1997 року Леонід Каденюк виконав космічний політ на американському БТКК «Коламбія» місії STS-87. Під час польоту виконував біологічні експерименти спільного українсько-американського досліду з трьома видами рослин: Брасіка Рапа, соя і мох. Основна мета проведення експериментів — вивчення впливу стану невагомості на фотосинтетичний апарат рослин, на запліднення та розвиток зародка, на експресію генів у тканинах сої і рапи, на вміст фітогормонів у рослинах рапи, на вуглеводний метаболізм та ультраструктуру клітин проростків сої, на процес ураження проростків сої патогенним грибом фітофтори. Ведуча. Дійсно ж серйозний шлях України в космос очевидний. Крім виконання замовлень вітчизняних і іноземних клієнтів, підприємства космічної галузі мають сьогодні стратегічне завдання – максимальне використання своїх суперсучасних технологій для більш "приземлених" сфер: виробництва товарів і послуг для пересічного споживача. Виставки "Космічні технології – на службу суспільству", які проводились в Києві, що дають надію не тільки на військове, чи політичне значення розвитку космічної галузі, а й на її корисності людям. Тобто виведення на орбіту нових апаратів, які могли б попереджувати про загрозу природних катаклізмів, дослідження і виготовлення в космосі нових медичних препаратів і т.д. Ведучий. Варто додати, що "приземленням космосу" убивається, за задумом, відразу декілька зайців: зберігається потенціал підприємств, останні заробляють собі кошти самі, створюються нові робочі місця, плюс державі приємно – створюється конкуренція імпортним товарам. То ж хочеться, щоб космос слугував Україн