6.4 Моніторинг міських земель

6.4.1 Характеристика міських земель

Об'єктом моніторингу міських земель є міський земельний фонд, тобто всі землі, що складають територію міста.

Земельним фондом міста називається сумарна площа земель у межах міста. Усі території у межах міста є міськими землями. Це найважливіша частина міського середовища, що характеризується простором, рельєфом, кліматом, ґрунтами, рослинністю, надрами, водами, відмежована від інших земель і є базисом для життєдіяльності і відпочинку населення, для розміщення і функціонування виробничих підприємств, організацій і установ.

Цим визначаються основні функції міських земель. По-перше, земля в місті повинна забезпечувати розселення людей; по-друге, на землях міста повинні бути розміщені виробничі об'єкти; по-третє, міські землі повинні забезпечувати стійкість стану середовища, що оточує людину, і його відпочинок; і, по-четверте, вони є шляхами сполучення між окремими частинами міста. Функціональні особливості міських земель відбиваються в їхніх архітектурно-містобудівних класифікаціях, приклад однієї з який приведений нижче.

Міською межею називається зовнішня межа земель міста, яка відокремлює їх від земель іншого призначення. Ця межа охоплює не лише забудовані, але й не забудовані земельні ділянки, які призначені для містобудування, обслуговування потреб господарства і жителів населеного пункту. Міська межа не є незмінною. її, місце розташування змінюється у зв'язку з включенням до складу земель населеного пункту додаткових земельних ділянок, призначених для нового житлового, транспортного, комунального та іншого будівництва згідно з містобудівною документацією. Ця межа визначається проектом планування та забудови міста або техніко-економічним обґрунтуванням розвитку міста. Вона встановлюється і змінюється в установленому земельним законодавством порядку.

Землі за межами міста є резервом для розширення території міста, а також виконують захисну і санітарно-гігієнічну роль, часто використовуються і як місце відпочинку населення. Ці території можуть виділятися в приміську і зелену зони міста, що підлягають особливій охороні.

До складу міських земель згідно з відповідними правовими приписами можна віднести земельні ділянки, які використовуються для різних конкретних цілей.

Згідно наказу Мінбудархітектури та Держкомзему від 24 вересня 1993 року землі населеного пункту України поділяються на землі: житлової та громадської забудови; природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного й історико-культурного призначення; промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони й іншого призначення; об'єктів комунального господарства, водогосподарського

лісогосподарського, сільськогосподарського використання; загального використання, резервні землі.

Приміська зона - це територія, яка розташована за межами міста, яка є резервом для розвитку міста, місцем розташування і будівництва споруд, необхідних для нормального його функціонування, відпочинку населення, поліпшення якості довкілля відповідно до містобудівних та інших спеціальних вимог. Ці зони складають за змістом єдину соціальну, природну і господарську територію.

Приміську зону слід відрізняти від зеленої зони, до складу якої входять землі за межами міста, зайняті лісами, лісопарками та іншими зеленими насадженнями, які виконують захисні та санітарно-гігієнічні функції і є місцем відпочинку населення.

Приміські зони на відміну від зелених зон виконують в основному господарські функції: виступають резервом розширення території міста, місцем розміщення і будівництва необхідних споруд, пов'язаних з благоустроєм і нормальним функціонуванням міста.

Зелені зони з урахуванням їхніх природних якостей покликані виконувати переважно еколого-захисні, санітарно-гігієнічні та рекреаційні функції. Чинне законодавство не розглядає приміську зону і землі зелених зон як самостійну категорію земель. Фактично ж, наприклад, землі зелених зон виступають різновидами земель рекреаційного призначення.

У межах міста виділяють зони техногенно забруднених земель та деградованих і малопродуктивних земель.

Техногенно забруднені землі - це землі, забруднені внаслідок господарської діяльності людини, що призвела до деградації земель та її негативного впливу на довкілля і здоров'я людей. До таких земель відносяться землі радіаційно небезпечні та радіоактивно забруднені, землі, забруднені важкими металами, іншими хімічними елементами тощо. При використанні техногенно забруднених земель враховуються особливості режиму та порядку їхнього використання, які встановлюються законодавством України.

До деградованих земель відносяться:

• земельні ділянки, поверхня яких порушена внаслідок землетрусу, зсувів, карстоутворення, повеней, добування корисних копалин тощо;

• земельні ділянки з еродованими, перезволоженими, з підвищеною кислотністю або засоленістю, забруднені хімічними речовинами ґрунтами та інші.

До малопродуктивних земель відносяться сільськогосподарські угіддя, ґрунти яких характеризуються негативними природними властивостями, низькою родючістю, а їхнє господарське використання за призначенням є економічно неефективним.

Такі землі підлягають консервації шляхом припинення їхнього

господарського використання на визначений термін та залуження або заліснення з метою покращення їхнього стану та попередження, негативного впливу на здоров'я навколишнього середовища, людей та інших живих організмів.

Навколо об'єктів, де є підземні та відкриті джерела водопостачання, водозабірні та водоочисні споруди, водоводи, об'єкти оздоровчого призначення та ін., створюються зони санітарної охорони. Навколо об'єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищення рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо створюються санітарно-захисні зони.

Одним з важливих понять є поняття земельної ділянки.

Під земельною ділянкою розуміють частину поверхні земної кори, яка має фіксовані межі, площу, місце розташування і правовий статус. Під земельною ділянкою міста варто розглядати частину земель міста, яка мас строго визначені межі, правовий статус і цільове призначення, і яка повинна використовуватися в інтересах міста.

Земельна ділянка в міському середовищі - поняття тривимірне, об'ємне, яке включає наземні, надземні і підземної території.

Розмір земельної ділянки характеризується фізичною і геодезичною площами.

Фізична площа земельної ділянки - це площа земної поверхні в межах ділянки з урахуванням нерівностей фізичної поверхні землі (схилів, ярів, обривів), тобто те, що можна обмірити в натурі, її також можна обчислити за допомогою математичної моделі місцевості.

Геодезична площа земельної ділянки визначається за координатами кутів поворотів межі. Геодезична площа ділянки - це площа проекції межі ділянки на площину проекції, в якій установлена геодезична система координат. Земельний кадастр складається і моніторинг земель ведеться в міській системі координат, тому що в цій системі мінімальні поправки за перехід на площину в довжини ліній, які обміряні.

До важливих характеристик земельної ділянки відносяться її межі. Зовнішня межа ділянки відокремлює її територію від сусідніх ділянок або від міської території, яка не виділена як самостійні ділянки.

Внутрішня межа ділянки виникає у випадку, коли на ній є сторонні користувачі.

Основними забруднювачами міських земель є: забруднюючі речовини, що осідають з повітря (тобто первинним є атмосферне повітря); надлишкова кількість мінеральних та органічних добрив, пестицидів та інших хімічних; речовин (наприклад, дефоліантів), що вносяться для обробки грунтів; речовини, які вміщуються у воді для поливу; речовини, що поступають у процесі діяльності транспортних засобів (паливно-мастильні матеріали, не передбачувані проливи, розлиття або втрати матеріалів у результаті роботи машин, транспортних засобів, а також втрати через неправильне збереження на складах та сховищах, у тому числі в результаті аварій); виробничі та побутові відходи.

Забруднення грунтів змінює перебіг процесу ґрунтоутворення (гальмує його), різко знижує продуктивність ґрунтів, викликає накопичення забруднювачів у рослинах, з яких вони частіше надходять в організм людини прямо або посередньо (через рослинні та тваринні продукти). Ще одним наслідком забруднення ґрунтів є послаблення процесів самоочищення ґрунтів від хвороботворних організмів, які є джерелами небезпечних хвороб.

На території міст грунти зазнають механічне, хімічне та біологічне забруднення.

Механічне забруднення - це засмічення земель будівельним сміттям, битим склом, керамікою та іншими інертними відходами. Це негативно впливає на механічні властивості грунтів.

Хімічне забруднення земель пов'язане з проникненням у них речовин, які змінюють природну концентрацію хімічних елементів до рівня, який перевищує гранично допустиму норму (ГДК - гранично допустима концентрація), наслідком цього є зміна фізико-хімічних властивостей грунтів. Цей вид їхнього забруднення є найбільш розповсюдженим, довготривалим та небезпечним.

Біологічне забруднення пов'язане з внесенням у ґрунтове середовище та розмноженням у ньому небезпечних для людини організмів. Бактеріологічні, гельмінтологічні та ентомологічні показники стану Грунтів міських територій визначають рівень їхньої епідеміологічної небезпеки. Ці види забруднення підлягають контролю перш за все на території селітебних та рекреаційних зон.

Екологічний і санітарно-гігієнічний стан міських земель показує ступінь змін, урбанізованості навколишнього природного середовища і його придатності для людської життєдіяльності. Оцінка цих аспектів стану земель характеризує його відповідність вимогам, які висуваються до нормально функціонуючого навколишнього природного середовища, яке не впливає негативно на здоров'я людини. Як критерії оцінки екологічного і санітарно-гігієнічного стану міських земель приймаються різноманітні нормативи (ГДК - гранично допустима концентрація, ОДК - орієнтовно допустима концентрація, ОБРВ - орієнтовно безпечний рівень впливу, ДР - допустимий рівень вмісту токсиканта). Можлива і бальна оцінка для окремих аспектів.

На екологічний і санітарно-гігієнічний стан земель у місті впливають у різному ступені практично всі види людської діяльності. До екологічно небезпечних видів господарської діяльності в місті, у першу чергу, відносять:

• атомну промисловість;

• енергетику;

• чорну і кольорову металургію.