6)Поняття суверенітету, державний, народний, національний суверенітет

Сувереніте́т — виключне право здійснювати Верховну Владу у певній державі (рідше — на окремій території, над окремою групою осіб) незалежно від будь-кого (відповідно суверенітет частково тлумачиться як «повна незалежність»).

Державний суверенітет - верховенство державної влади у своїй країні і її незалежність в зовнішньополітичній сфері Національний суверенітет - повновладдя нації, її політична свобода, реальна можливість визначити характер свого національного життя

Народний суверенітет - повновладдя народу, володіння ним соціально-економічними і політичними засобами, які забезпечують участь громадян в управлінні суспільством і державою

7)Характеристика політичної системи суспільства, місце і роль держави в ній

Політична система суспільства — інтегрована сукупність відносин влади, суб´єктів політики, державних та недержавних соціальних інститутів, покликаних виконувати політичні функції щодо захисту, гармонізації інтересів соціальних угруповань, спільнот, суспільних груп, забезпечувати стабільність і соціальний порядок у життєдіяльності суспільства. До неї належать законодавча, судова, виконавча системи, центральні, проміжні і місцеві системи управління (самоуправління), які базуються на принципах представництва та організації Політична система виникла з поділом суспільства на класи та появою держави. Від інших систем політичну систему відрізняють: забезпечення неперервності, зв´язаності, ієрархічної координації діяльності різних політичних суб´єктів для досягнення визначених цілей; віднайдення механізму вирішення соціальних конфліктів і суперечностей, гармонізація суспільних відносин; сприяння досягненню консенсусу різних суспільних сил щодо основних цінностей, цілей та напрямів суспільного розвитку. Аналіз політичної системи надзвичайно важливий для з´ясування політичного життя суспільства, частиною якого вона є.

Держава посідає особливе місце у політичній системі, надаючи їй цілісності і стійкості, зорієнтованості на важливі суспільні справи. Вона виконує особливий обсяг діяльності по управлінню, розпоряджається ресурсами суспільства і регулює його життєдіяльність.

Держава володіє багатьма ознаками, властивими всім інститутам політичної системи. Одночасно вона виступає базовим елементом, визначає її функціонування.

8)Обєктивне і суб’єктивне право, їх співвідношення, суб’єктивне право і його зміст

Суб'єктивне право — це передбачена нормами права міра можливої поведінки учасника правовідносин. Іншими словами, це міра поведінки, що належить уповноваженій особі для задоволення її інтересів та потреб і яка забезпечується відповідними юридичними обов'язками інших (зобов'язаних) осіб.Ознаки суб'єктивного права:

• можливість певної поведінки;• можливість, яка належить лише уповноваженому суб'єкту, яка надається для задоволення інтересів уповноваженої особи;• наявне у правовідносинах; • є мірою можливої поведінки, порушення якої вважається зловживанням правом; • існує лише відповідно до юридичних обов'язків;• встановлюється нормами права; • забезпечується (гарантується) державою. Елементами суб'єктивного права є: 1) право на здійснення певних дій (право на власні дії);

2) право вимоги від зобов'язаної особи здійснити певні дії (право на чужі дії);

3) право звертатися до держави за захистом порушеного права (право на дії держави).

Об'єктивне право — це система загальнообов'язкових норм, що мають формальний вираз, встановлюються та гарантуються державою з метою впорядкування суспільних відносин.

Спільні риси:

1. Об'єктивне та суб'єктивне право мають юридичний характер.2. Вони є засобами регулювання суспільних відносин.3. Вони встановлюються державою.4. Мають документальну форму закріплення.5. Охороняються державою.6. Мають визначений зміст та нормативний характер.

7. Мають юридичну силу, тобто породжують правові наслідки.