Тема 6. Філософська думка в україні

1. Джерела української філософської культури.

2. Г.Сковорода - родоначальник української класичної філософії.

3. Українська філософія ХІХ - початку ХХ ст.

Опорний конспект джерела української філософської культури

Основні особливості українського національного характеру:

емоційність,

естетизм,

сентиментальність,

психічна рухливість,

 шанування індивідуальної свободи,

релігійність,

своєрідний культ Землі,

відчуття близькості із природою

З давніх-давен український народ був високорозвиненим етносом, про що свідчать висока трипільська культура. (Середина 4 – 3-го тисячоліття до н.е.), а також видатна пам’ятка українського народу V – ІХ ст. – "Велесова Книга". В якій показано, що початки української філософії зумовлені духом віри, любові і надії, в основі яких є свобода та непохитна віра у свої власні сили та здібності. "Ми відважні, коли боремося за життя..."

ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ

 постає переважно внутрішнім явищем української культури;

 українська філософія ніколи не виявляла схильностей до абстрактно-раціональних системних побудов;

вона завжди проявляла схильність до моральних настанов та життєвого повчання;

 переважно позитивно ставилася до релігії;

 до шанування вищих духовних цінностей;

 досить сильно була обернена у бік історичних та історіософських осмислень особливостей долі українського народу, так і слов’янства в цілому;

 досить сильно інтегрована у літературу, громадсько-політичну думку, культурно-історичні проекти та міркування

Філософія Київської Русі

Особливості функціонування філософських ідей

в Київській Русі

 від самого початку християнства мудрість в Київській Русі постала у поєднанні із давньогрецькою філософією; зокрема, тут були знаними Піфагор, Геракліт, Сократ, Платон, Аристотель, Сенека;

 філософія і мудрість сприймалися переважно як найперші настанови для індивідуального самозаглиблення, самовдосконалення та пошуків святості, вищої істини; таке сприйняття філософії сприяло появі її особливого типу, характерного для давньоруської культури - «філософствування у Хресті»; вищі духовні цінності поставали невід’ємними від життя, так. що життя повинно було давати найперші смислові засади життя;

 на першому плані давньоруської філософії не знаходилися питання абстрактно-теоретичного системотворення; будь-які теоретичні розбудови повинні були слугувати творенню життя, а тому уся ця філософія була схильною для морального повчання та життєвої настанови.

Культурно-історичні джерела української філософії:

- «Повість минулих літ» містять як історичні відомості так і опис звичаїв та світоглядні людські уявлення; знаходимо терміни «філософ», «філософствувати» (мається на увазі «промова філософа перед князем Володимиром»);

- "Ізборник Святослава" (1073 р.) - дається визначення філософії: "Філософія є пізнанням речей божественних і людських, тобто видимих і невидимих. Філософія є мистецтвом мистецтв і наукою наук; вона є любов’ю до мудрості, істинною ж мудрістю є бог".

У подальшому становленні філософії Київської Русі стає платонівський мотив філософії як "любомудрія";

-"Слово про закон і благодать" Іларіона.

Основою проблемою філософії цього періоду була людина, сенс її буття, розуміння людського щастя та шляхів його досягнення, співвідношення Бога і людини, тобто морально-етична проблематика.

Климент Смолятич (серед. ХІІ ст.)

- істина вже закладена у Біблії, тому завданням розуму і філософії полягає в тому, щоб вірно зрозуміти цю божественну істину;

- справедливого життєвого шляху людини є осягнення нею заповідей, які дані людині Богом, та неухильне їх виконання;

- найбільше перешкоджають людині йти праведним шляхом дві її вади - марнославство і славолюбство.

Кирило Туровський (нар.1130 р.)

- у вченні про буття виходить з протиставлення двох світів – земного і небесного, видимого й невидимого;

- аналіз протилежностей "внутрішнього" і "зовнішнього"; висновок – зовнішнє є темрявою, внутрішнє – світлом;

- Бог є творчою силою, творцем всього сутнього; людина ж перебуває у стані підкорення Богові;

- Бог відкриває істину людині, вказує їй шлях до обожнення, не позбавляючи свободи волі людини у виборі між добром і злом;

- обґрунтовує позицію християнського антропогентризму - кожна людина є предметом Божої уваги.

“Києво-Печерський патерик - проблема добра і зла поєднується з проблемою святості і гріховності людини, з поняттям плоті і душі, тіла і духу.