2.Докласична антична давньогрецька філософія:

а) натурфілософія Мілетської школи.

Визначальна тенденція цієї школи — намагання знайти невидиму простим оком єдність у видимій багатоманітності речей. Ця єдність може бути опанована тільки розумом. Причому вона розглядається як завжди існуюча в безмежному Космосі.

б) філософія піфагорійців

Вчення філософської школи, заснованої Піфагором в Кротоні (Південна Італія), зосереджує увагу на числах.

в) Емпедокл

Емпедокл – філософ, що не належав до конкретної школи, (Сицилія, м. Акрагант) за основу всього сущого вважав 4 елементи, які називав коренями усіх речей: вода, земля, вогонь, повітря. Вони приводяться до руху силами любові та ненависті. В абсолютній любові вони утворюють гомогенну єдність, а завдяки ненависті роз’єднуються. В боротьбі цих конкретних сил, шляхом змішування елементів виникають усі речі.

У вченні про сприйняття Емпедокл висловлює погляд, що з речей виходять виливи і проникають у отвори органів відчуття, якщо ті спів мірні з ними. Отже, подібне пізнається подібним.

г) Анаксагор

Вважав, що існує безмежна кількість якісно відмінних вихідних елементів (сім’я речей). "Сім'я" Анаксагора само по собі незмінне і непорушне, але, постійно змішуючись відповідно до законів буття, воно роз'єднується і з'єднується, утворюючи розмаїття навколишнього світу. Елементи приводяться до руху та планомірно впорядковуються розумом.

д) Левкіппа і Демокріт

Левкіпп вважається засновником атомістики, яку переказав і розвинув далі його учень Демокріт. Усе складається з неподільних часток (а-томос), які однакові за речовиною, з якої складаються, але відрізняються формою, розташуванням у просторі та відносно одне одного. Атоми споконвічно рухаються, механічно тиснучи та штовхаючи один одного. Між ними є тільки порожній простір. Різноманітні речі виникають завдяки групуванню атомів.

е) елейська школа

Виникла в м. Елеї на півдні Італії у VI-V ст. до н.е. Головними її представниками були Ксенофан, Парменід, Зенон Елейський. . Елеати обґрунтовують поняття про незмінну сутність істинного буття, позірність усіх помітних змін та відношень між речами, бо в іншому випадку будь-яке вчення про ту чи іншу річ стає простою марою, жодне знання не е опорою ані в теорії, ані в практичному житті. Елеати змогли сформулювати поняття єдності, єдиного буття як неперервного, незмінного, неподільного цілого, однаково присутнього в усіх елементах чуттєво даної дійсності. Поняття "буття" стало одним з головних для класифікації відомої дійсності, для побудови перших логічно обґрунтованих систем знання за принципом поєднання відомих уявлень у висловлювання, які не суперечать одне одному.

є) Геракліт

На протилежній до елеатів позиції стоїть Геракліт. Для нього головне безупинне становлення і зникнення, через які проходять усі речі. Відомий його вислів: Не можна двічі увійти у ту саму річку, адже, все тече, і ніщо не залишається незмінним.

е) Софісти

У Греції періоду після перських воєн із зростанням добробуту посилюється потреба в освіті. Демократія вимагала від громадян грамотно висловлювати свої думки. Тому у 5 ст. до н.е. виникла потреба у людях, які б навчали красномовства і наук за плату. Їх назвали загальним ім’ям – софісти.

Основною рисою софістів був релятивізм.

Значення софістів:

На противагу традиціям грецької натурфілософії людина стає центром філософських пошуків;

Мислення стає темою філософських роздумів;

Піднімаються проблеми мови;

Критика традиційних моральних цінностей готує шлях для автономної, заснованої на авторитеті розуму, етики.