10 Вчення Платона про ідеї та державу

Платон(428/7 р. дон.е. – 347 р. дон.е.)Давньогрецький філософ, класик філософської традиції. Вчення Платона є набутком не лише світової філософії, але й світової культури. Твори Платона мають форму діалогів або листів. Більшу частину в його діалогах охоплює міф, або міфічна розповідь. Філософія для Платона – це не лише пізнавальний процес, але й прагнення душі до надчуттєвого світу ідей, і тому вона тісно пов’язана з Любов’ю. На думку Платона, не займаються філософією лише Боги або цілком неосвічені люди, які самовпевнено вважають, що знають все. І, навпаки, філософією займаються лише ті, хто відчуває потребу в знанні й охоплений бажанням пізнати мудрість. Цю напругу, породжену нестачею знання й величезним бажанням його, Платон визначає як Ерос, Любов, прагнення Краси, яку він розумів як порядок і гармонію. Вчення про ідеї – центральний елемент філософії Платона. Він трактував ідеї як певні божественні сутності. Ідеї мають своє власне існування в особливому світі, і речі існують лише остільки, оскільки вони відображують ту чи іншу ідею, поскільки та чи інша ідея в них присутня. По відношенню до чуттєвих речей, ідеї є одночасно й їхніми причинами, й метою, якої прагнуть істоти чуттєвого світу. При цьому між ідеями існують відношення координації й підпорядкування. Вища ідея – це ідея абсолютного Блага, джерело істини, краси й гармонії. Теорія ідеальної держави найповніше викладена в “Державі” й розвинута в “Законах”. Істинне політичне мистецтво є мистецтво спасіння й виховання душі, а тому Платон висуває тезу про співпадіння істинної філософії з істинною політикою. Тільки якщо політик стає філософом (або навпаки), можна побудувати справжню державу, що ґрунтується на вищій цінності Правди й Блага. Побудувати Місто-Державу означає пізнати до кінця людину й її місце в універсумі.Держава, за Платоном, як і душа, має трійчасту структуру. Відповідно до основних функцій населення поділяється на три стани: землеробці-ремісники, стражники й правителі. До першого стану належать люди, в яких переважає пожадливий початок. Другий стан складають люди, в яких переважає вольовий початок, обов’язок стражника – мужність по відношенню як до внутрішньої, так і до зовнішньої небезпеки. Згідно з ПлатономПравителями мають бути ті, хто вміє любити своє Місто більше за інших, хто здатний виконати свій обов’язок з більшою старанністю. Отже, досконала держава – це така держава, в першому стані якої переважає самовладання, у другому – мужність і сила, у третьому – мудрість.Концепція справедливості полягає в тому, що кожен робить те, що йому належить робити; це стосується громадян у державі й частин душі. Справедливість у зовнішньому світі є лише тоді, коли вона є в душі. Велике значення надає Платон вихованню стражів як активної частини населення, з якої виходять правителі. Виховання гідне правителів мало сполучати практичні навички з опануванням філософії. Мета виховання – через пізнання Блага дати приклад, який має наслідувати правитель в своєму прагненні втілювати Благо в своїй державі.В фіналі IX книги “Держави” говориться, що “не так важливо, як має чи як може бути” в ідеальній державі, досить вже, якщо хтось один живе за законами цієї держави, тобто за законом Блага, Добра й Справедливості. Адже перш, ніж виникнути в реальності ззовні, тобто в історії, платонівська держава народжується всередині людини.