- •1.Поняття світогляду і його структура. Міфол. Та релігійний
- •3Виникнення філософії .Філософський спосіб освоєння дійсності
- •6.Філософія Стародавньої Індії. Ведійський і класичний період
- •5.Філософія Стародавнього Китаю
- •7..Філософія давньої Еллади (до сократівська доба)
- •9.Антична філософія класичного періоду
- •10 Вчення Платона про ідеї та державу
- •8 Філософські ідеї і погляди Демокріта та Епікура
- •18. Натурфілософія Ренесансу і нове природознавство(Галілео Галілей
- •74.Філософські ідеї т.Г.Шевченка
- •13 Формування середньовічної філософської думки.Філософія і технологія Аврелія Августина.
- •28] Історіософська концепція м. Костомарова. «Книга буття українського народу»
- •[33] «Філософія життя» і її різновиди (а.Шопенгауер,ф.Ніцше,в.Дільтей)
- •[34] Предмет філософії і її функції
- •[35] Еволюція поняття «матерія”. Філософське і наукове значення
- •[36] Мораль і політика
- •44, Філософія як форма суспільної свідомості
- •48. Категорії філософії: їх методологічне значення
- •49.Сенс історії і проблеми виживання людства
- •51. Поняття цінностей типи ціннісних орієнтацій
- •53.Співвідношення понять картина світу і наукова Картина світу
- •54.Елітарна та масова культура
- •46. Сучасні релігійно-філософські вчення
- •52. Ієрархія цінностей
- •56.Сучасна науково-технічна революція: та соціальні наслідки
- •55 Марксизм
- •57. Неопозитивізм.
- •58. Філософія елеатів
- •59. Футурологія, її можливості і межі
- •60. Системи природи і суспільства
- •61. Техніка як продукт творчості людини. Технічний прогрес і духовність
- •62. Буття і існування. Поняття реальність
- •63. Буття світу і буття людини
- •64.Буття духовного.(сакральне, світське)
- •45 Проблема людини в історії філософії.
- •82. Поняття культури. Структура і функції культури.
- •83.Людина в світі культури. Моделі культури.
- •84.Світ повсякденності(науковий,художній,релігійний)
- •88.Поняття»цивілізація».Проблеми і перспективи сучасної цивілізації.
- •85.Суспільні форми духовного(мораль,мистецтво,релігія)
- •86.Поняття суспільства.Системна організація суспільства і джерела її саморозвитку.
- •89.Техніка.Технічний прогрес і духовність.
- •90.Світоглядна та наукова картина світуСуперечливість наукової картини світу.
52. Ієрархія цінностей
Ідеа́л — вища цінність; якнайкращий, завершений стан того або іншого явища; зразок особистих якостей, здібностей; вища норма етичної особи; вищий ступінь етичного уявлення про благо і належність; досконалість у відносинах між людьми; найбільш довершений пристрій суспільства.Творчість про ідеал, формування речовини природи на основі ідеалу є специфічно людською формою життєдіяльності, що відрізняє її від діяльності тварин. Як загальна форма діяльності, ідеал виступає у всіх областях суспільного життя:
Соціальній політичній етичній естетичній і ін.Категорія ідеалу володіє глибоким соціальним значенням. Впродовж століть прогресивні класи в боротьбі проти віджилих форм суспільних відносин черпали свій ентузиазм у високих ідеалах свободи, рівності, братерства.
Поняття ідеал застосовується однаково і до відвернутих і конкретних предметів:
ідеал добра ідеал жіночої краси ідеал чоловічої краси ідеал держави ідеал громадянина і ін.
Благо (в етиці і філософії), то, що містить у собі певний позитивний сенс. Питання про Благо ставилося у філософії в зв'язку з з'ясуванням сенсу буття та людського існування як питання про вищу Благо (термін введений Аристотелем, лат. summum bonum), залежно від якого визначалася співвідносна цінність усіх інших Благо Антична філософія вбачала вища Благо в блаженство - «евдемоніі», зміст якої трактувалося по-різному представниками різних напрямків:. Платон називає «благом» «єдине» як основу будь-якого буття. Арістотель розрізняє блага трьох родів: тілесні, зовнішні І душевні. У середньовічної схоластики, переробної ідеї античної філософії на основі принципів християнського теїзму, як вищий Благо виступає бог, який є джерелом всіх Благ і кінцевою метою людських прагнень. Новоєвропейська філософія підкреслює роль суб'єкта у визначенні чого-небудь як Благо. Іншим характерним явищем новоєвропейської етики є утилітаристського тлумачення Благо, зведення його до корисності (див. Утилітаризм). Кант розрізняє вища Благо і досконале Благо: перша - це добра воля, етична доброчесність, друга потребує з'єднання доброчесності з блаженством.Свобо́да — здатність людини чинити відповідно до своїх бажань, інтересів і цілей на основі знання об'єктивної дійсності. Свобода - в найбільш загальному значенні, наявність можливості вибору, варіантів витоку подій. Відсутність вибору, варіантів розходження події рівносильна відсутністю свободи. Свобода є одним з проявів випадковості, керованої свободою волі (навмисність волі, усвідомлена свобода) або стохастичним законом (непередбачуваність витоку події, неусвідомлена свобода). В цьому значенні, поняття "свобода" протилежно поняттю "необхідність".Види свободи можна розділити на три категорії:свобода волі людини — свідома свобода вибору у житті, приватних життєвих рішеннях, обранні життєвих пріоритетів, організації свого життя і т.п.
суспільна свобода громадянина — права людини в суспільстві та державі, регульована законами.духовна свобода особистості — християнське розуміння свободи духа від рабства гріху та гріховним страстям.Правда — відповідність між розумом та річчю, фактом чи реальністю. Стан чи характер бути правдивим у стосунку до буття, знання чи мовлення. Відповідність з правилом, стандартом, моделю, зразком чи ідеалом.
47. Філософія екзистенціалізму (Е) – історія та проблеми.
Хоч історичні корені екзистенціалізму сягають Давньої Греції, як філософське вчення він був уголос артикульований починаючи з епохи Просвітництва. Викінчена філософія залежала від морального ставлення до певного методу.Уперше моральне ставлення було розглянуто в працях Серена К’єркегора (1813–1855). Цей данський філософ, певною мірою відповідаючи і Гегелю, рішуче відкинув універсальні й об’єктивні закони – і наукові, і моральні, обґрунтовуючи це тим, що вони перешкоджають індивідууму визнавати набагато глибшу реальність – реальність своїх суб’єктивних почуттів. Відмову приділяти увагу якимось почуттям К’єркегор затаврував як «неуважність». Він написав приголомшливі трактати про страх, вину й занепокоєння, намагаючись пояснити, чому і як це може відчуватися. К’єркегор стимулював розвиток індивідуальної суб’єктивності, турбуючись більше з приводу того, яким чином проявляється віра індивідуумів, аніж з приводу того, у що вони вірять. Однак своєї власної позитивної теорії він так ніколи і не розробив.Екзистенціалізм грунтується на етиці, а отже, веде своє походження з давніших філософських систем. Великими екзистенціалістами були Мартін Гайдеггер (1889–1976) і Жан-Поль Сартр (1905–1980). На основі їхніх славетних ключових праць «Буття і час» (1927) та «Буття і ніщо» (1943) можна вивести головні принципи екзистенціалізму. Існування не має форм і суті, тож індивідуум опиняється посеред хаосу випадковостей. Немає об’єктивних моральних правил, які б направляли індивідуума, як немає і наперед-існуючої суті людської, яка б указувала напрям життя. Завдання філософії в цій ситуації – вказати спосіб сприйняття світу. Найбільша глибочінь для екзистенціалістської думки міститься в аналізі почуттів жаху, власної нікчемності, страху перед іншими людьми та в усвідомленні своєї смертності. Можливо, головний парадокс екзистенціалізму полягає в тім, що екзистенціалісти відчувають себе здатними виробляти в рамках цього досить-таки похмурого погляду на умови людського буття більш позитивні настанови. Усе залежить від індивідуума – завжди вільного, дієздатного і змушеного робити вибір, а отже, ставати кимсь іншим, ніж тим, ким він був іще так нещодавно. У зв’язку з цим моральні настанови дуже сильно різняться. Гайдеггер висуває більш пасивну точку зору: прийняття конечності людського життя дозволить мовчки узгодити будь-яке життя із світом. Натомість Сартр дедалі настійніше відстоює активну політичну діяльність.Зв’язок екзистенціалізму з політикою дуже складний. На перший погляд, пошук справжнього морального життя, здавалося б, ставить екзистенціалізм поміж лівими політичними течіями, прибічники яких виступають за свободу людини і її визволення. Є дуже багато висловлювань екзистенціалістів, які відповідають цьому, та й Сартр колись проголошував, що екзистенціалізм має бути гуманізмом. Але все набагато складніше. Час від часу екзистенціалістів приваблювали активні і вольові люди, оскільки вони намагаються по-справжньому діяти. Однак етика звершення не спричиняється автоматично до раціональності, вона оминає лівих політиків. Якщо ж говорити серйозно, то не існує і гарантій того, що екзистенціалізм долучиться до платформ політиків-демократів. Можливо, екзистенціалізм розповідає нам переважно про відчуження в сучасних умовах інтелектуалів, а не звичайних людей. Ця точка зору підтверджується згадкою про те, що найбільшої популярності ця філософія набула після поразки в війні, тобто в часи, коли всі були охоплені почуттям відчаю. У філософському плані екзистенціалізм має два значних недолікиДоказом того, що ми вільні, може бути просто те, що ми відчуваємо себе вільними. Особисто я не відчуваю такої свободи, і це все, що має бути сказане.