6

Тема 3. Океанія

___________________________________________________________

Основні питання:

1. Загальний огляд.

2. Регіональний огляд.

2.1. Меланезія.

2.2. Мікронезія.

2.3. Полінезія.

2.4. Нова Зеландія.

Рекомендована література.

Основна:

1. Волошин І.І., Чирка В.Г. Географія Світового океану: Навч. посібник для вчителів серед. загальноосвіт. шк. – К.: Перун, 1996. – 224 с.

2. Физическая география материков и океанов: Учеб. для геогр. спец. ун-тов / Ю.Г.Ермаков, Г.М.Игнатьев, Л.И.Куракова и др.; Под общей ред. А.М.Рябчикова. – М.: Высш. шк., 1988. – 592 с.

Додаткова:

1. Барановська О.В. Фізична географія Світового океану: Навчальний посібник. – Ніжин: Вид-во НДПУ ім. М.Гоголя, 2003. – 82 с.

1. Загальний огляд

В Тихому океані між субтропічними широтами Північної півкулі і помірними широтами Південної півкулі існує багато великих і дрібних островів материкового, вулканічного і коралового походження, всю сукупність яких називають Океанією. Це найбільше на земній кулі скупчення островів (близько 10 тис), загальною площею 1,26 млн. км².

Розвиток Океанії відбувався в умовах тривалої ізоляції від материкового суходолу, що обумовило надзвичайну своєрідність її ландшафтів. Вона проявляється як в геологічній будові і рельєфі, так і в високому ендемізмі її флори и фауни, особливо на найбільш віддалених східних островах. Вказані причини дають підставу для виділення Океанії в особливу частину світу з пануванням океанічних ландшафтів, що не мають аналогів на материках.

Майже всі острови Океанії коралового або вулканічного походження. В центральній частині Океанії (в Полінезії і Східній Мікронезії), вони являють собою вершини підводних вулканів, які увінчають підводні хребти, споруджені потужними виливами базальтових лав наприкінці неогену і в четвертинному періоді. Горотворчі процеси не закінчились і дотепер, про що свідчать часті і сильні землетруси і активний вулканізм на островах.

Острови розкидані по всьому океану від субтропічних широт в північній півкулі до помірних в південній, але більша їх частина зосереджена в екваторіальному і субекваторіальних поясах, що визначає основні особливості хода температур і режиму опадів. Для них характерні високі температури і велика кількість опадів у зв’язку з пануванням морських повітряних мас. Середні температури самих теплих місяців змінюються від +25⁰ на півночі до +16⁰ на півдні, самих холодних – від +16 до +5⁰. Різки коливання сезонних і добових температур характерні лише для гористих островів, на яких проявляється висотна кліматична поясність. На Новій Зеландії і Новій Гвінеї висотні кліматичні пояси закінчуються нівальним поясом.

Середні річні норми опадів надзвичайно сильно варіюють в залежності від орографії. Вологі вітри, переважно пасати обох півкуль, вільно проносяться над низькими невеликими островами, але піднімаючись по навітряних схилах високих гористих островів, обумовлюють випадання рясних орографічних дощів (місцями до 9000 мм і більше). Це створює різки кліматичні і ландшафтні контрасти схилів різної експозиції. На навітряних схилах ростуть вічнозелені вологі ліси, розвивається густа сітка повноводних річок. На підвітряних схилах переважають мішані листопадно-вічнозелені ліси, ксерофітні рідколісся і своєрідні океанічні савани з гаями кокосових пальм.

Низькі коралові острови, де випадають головним чином циклонічні опади тропічних фронтів, вкриті океанічними саванами, лісами із кокосових пальм і панданусів, мангровими заростями і навіть напівпустельною рослинністю.

Склад фауни в Океанії характеризується значною бідністю і майже повною відсутністю ссавців.

Регіональні ландшафтні відмінності дозволяють виділити в Океанії чотири фізико-географічні країни: Меланезію, Мікронезію, Полінезію і Нову Зеландію.