Тема № 12. Ігротерапія.

Ігротерапія – метод терапевтичного впливу на дітей і дорослих з використанням гри. Гра сприяє встановленню емоційно близьких стосунків, знімає напругу, страх перед оточуючими, позаяк актуалізує дитячий аспект поведінки, думки.

Унікальність ігротерапії полягає в тому, що ми можемо досягти того рівня психологічної регресії, коли людина здатна долати свої проблеми у тому віці, в якому їх набула.

Характерна особливість гри – її двоплановість, яка притаманна також драматичному мистецтву, елементи якого зберігаються в будь-якій колективній грі:

1) Гравець виконує реальну діяльність, здійснення якої потребує дії, які пов’язані з вирішенням конкретних, часто нестандартних завдань;

2) Ряд моментів цієї діяльності носить умовний характер, що дозволяє відволіктися від реаль­ної ситуації з її відповідальністю і багаточисленними обставинами.

В психоконсультативній роботі гра може використовуватися як засіб наочного показу клієнту шляхів розв’язання тієї чи іншої проблеми. При цьому вона не використовується для зміни його психологічних, особистісних характеристик. В психокорекційній роботі гра, навпаки, виступає активним знаряддям корекції (зміни) психологічних рис особистості, її поведінки, відношень до оточуючих людей та до самої себе.

Структура гри:

1. Роль.

2. Ігрові дії, де роль презентується.

3. Ігрове використання предметів як заміщення реальних предметів.

4. Реальні стосунки між гравцями.

Гра ніби моделює дійсність, репетирує її, дозволяє переробити себе в ситуації, яка відбулася давно чи ще не сталася. У грі людина може самопрезентуватися символічно, тобто із задіянням несвідомих аспектів психіки.

Гра може використовуватись у груповій терапії, у соціально-психологічному тренінгу.

Гра спрямована на подолання соціального інфантилізму, замкненості, фобії, конформності, шкідливих звичок, неадекватної статевою ідентифікації.

У грі діти навчаються партнерству, екстраполюють навички на реальний грунт, відбувається навчання правилам.

Принципи ігротерапії:

1. Безумовне прийняття (дитина пропонує все).

2. Недирективність (не прискорюємо процес гри, терапії).

3. Встановлення фокусу корекційного впливу на почуттях і переживаннях дитини.

Діти часто у грі компенсують свої психологічні труднощі.

Види та форми ігротерапії:

Теоретичний підхід:

• в психоаналізі;

• центрована на клієнтові;

• ігротерапія реагування;

• побудова стосунків;

• у вітчизняній практиці;

За функціями: - директивна і недирективна.

За формою: - індивідуальна і групова.

За структурою: - структурована і неструктурована.

Основні психологічні механізми коректувальної дії гри:

1. Моделювання системи соціальних відносин в наочно-дієвій формі в особливих ігрових умовах;

2. Зміна позиції, усвідомлення власного "Я";

3. Формування (разом з ігровими) реальних відносин як рівноправних партнерських відносин співпраці і кооперації;

4. Організація поетапного створення в грі нових, більш адекватних, способів орієнтування в проблемних ситуаціях, їх інтеріоризація і засвоєння.

5. Формування здатності до довільної регуляції діяльності на основі підпорядкування поведінки системі правил.

У психокорекції часто використовується рольова гра. Її сюжет соціально спрямований. Проте вона розгортається в дії, без належних попередніх сюжетних відпрацювань. Мінімізація того, що треба робити, дає змогу учасникам гри набувати творчої самодіяльності, управління якою відбувається внутрішніми програмами їхньої психіки. Гра проходить спонтанно. Інколи розігрування рольових ситуацій відбувається в умовах штучного створення труднощів.

Метод розігрування рольових ситуацій дає можливість побачити членів групи не лише в між особистісних взаєминах, а й у процесі виконання певної соціальної ролі. Матеріал про поведінку суб’єкта в рольовій ситуації є надійною основою перевірки гіпотез стосовно його особистісної проблеми. Поведінка в рольовій грі дає можливість уточнити психодіагностичні передбачення і з’ясувати, як особистісна проблема деструктує службові стосунки, робить їх неефективними.

Ігровий спеціаліст – це унікальний дорослий в житті дитини. Звертаючись до особистості дитини, він не вмішується, не вчить, а замість цього реагує таким чином, щоб звільнити істотний потяг дитини до управління власною діяльністю.

Проведення методу ігротерапії накладає на терапевта і виконання відповідних функцій:

• створення довірливої атмосфери у дитини;

• емоційне співпереживання разом із дитиною;

• відображення і вербалізація її почуттів і переживання в максимально точній і зрозумілій для дитини формі ;

• забезпечення в процесі ігрових занять умов, актуалізуючих переживання дитини та почуттів досягнення власної гідності і самоповаги.

Основними вимогами до особистості ігрового терапевта є наступні :

• об’єктивізм у роботі з дитиною, щоб дозволити дитині бути самостійною особистістю;

• гнучкість для прийняти будь-яких несподіванок, які виникають під час гри і адаптуватися до них;

• орієнтація спеціаліста на новизну;

• визнання особистості дитини, її досвід - безумовною цінністю;

• не оцінювати дитину, бути відкритим, а не замкненим;

• вміння відключатися від світу власної реальності і входити в реальність дитини;

• ніколи не згадувати про минулі сеанси, оскільки дитина знаходиться вже на іншій часовій точці.

Ігротерапевту потірбні такі якості, як: звичайність, теплі відносини, турбота, прийняття і розуміння дитини, відповідальність.