4

Тема 4. Атлантичний океан

____________________________________________________

Основні питання:

1. Географічне положення і розміри.

2. Історія вивчення.

3. Геологічна будова і рельєф дна.

4. Клімат.

5. Води.

Питання для самоопрацювання:

1. Донні відклади і мінеральні ресурси.

2. Органічний світ.

3. Природні ресурси.

4. Екологічні проблеми.

5. Фізико-географічне районування.

Рекомендована література.

Основна:

1. Волошин І.І., Чирка В.Г. Географія Світового океану: Навч. посібник для вчителів серед. загальноосвіт. шк. – К.: Перун, 1996. – 224 с.

2. Физическая география материков и океанов: Учеб. для геогр. спец. ун-тов / Ю.Г.Ермаков, Г.М.Игнатьев, Л.И.Куракова и др.; Под общей ред. А.М.Рябчикова. – М.: Высш. шк., 1988. – 592 с.

1. Географічне положення і розміри

Атлантичний океан розміщений між Північною і Південною Америками на заході та Євразією і Африкою на сході. На півночі Атлантичний океан межує з Північним Льодовитим океаном по лінії: півострів Лабрадор – острів Баффінова Земля – острів Гренландія – острів Ісландія – Фарерські острови – Шетландські острови – Скандинавський півострів. Межа з Індійським океаном проходить по меридіану від мису Доброї Надії до Антарктиди. Межа з Тихим океаном проходить по меридіану від мису Горн до Антарктичного півострова. На півдні води Атлантичного океану омивають береги Антарктиди.

Атлантичний океан другий за величиною океан нашої планети. Його площа – 91,7 млн. км², середня глибина – 3597 м, максимальна глибина – 8742 м (жолоб Пуерто-Рико). Океан має витягнуту в меридіональному напрямку форму і простягається з півночі на південь на 16000 км. Максимальна ширина океану сягає 13000 км разом з Мексиканською затокою і Чорним морем.

2. Історія вивчення

Назву океанові дали стародавні греки за ім’ям міфічного Атланта, який стояв на краю Землі і тримав на плечах небесне склепіння. Але перші відомості про узбережні води біля берегів Європи і Північної Африки зібрали фінікійці ще за 1200 років до н. е. Кращі на той час фінікійські кораблі виходили через Гібралтарську протоку в Атлантичний океан. На півночі вони досягали Британських островів, на півдні гирла р. Нігер. Потім східне узбережжя океану досліджували Карфагені (V ст.. до н. е.), греки (IV-II ст.. до н. е.), римляни (III-I ст.. до н. е.).

У XV ст. н. е. іспанці на чолі з Христофором Колумбом досягли берегів Центральної Америки (1492-1503 рр.), а португальці на чолі з Бартоломеу Діашем (1488 р.) досягли південноафриканського берега і вперше побачили миси Доброї Надії і Голковий. На початку XVI ст. перша навколосвітня експедиція Фернана Магеллана дослідила східне узбережжя Південної Америки і відкрила Магелланову протоку, яка зв’язує Атлантичний океан з Тихим (1519-1521 рр.). У XVIII ст. кругосвітня експедиція Джеймса Кука обігнула Південну Америку з півдня (1768-1771 рр.) і завершила відкриття американських берегів Атлантичного океану.

На початку ХІХ ст., в 1819-1821 рр. перша російська антарктична експедиція під керівництвом Ф. Беллінсгаузена і М. Лазарева відкрила південні межі Атлантичного океану – Антарктиду. В 1866 році був установлений регулярний телеграфний зв’язок між Європою та Америкою через кабель, укладений на дні Атлантичного океану. Оскільки для прокладки кабелю потрібно було знати особливості дна, це стало поштовхом до вивчення океанічних глибин. З цього часу почалися комплексні океанографічні дослідження на спеціально обладнаних експедиційних кораблях.