8) Слов'янські обряди та ритуали.

Щодо обрядів стародавніх слов'ян, то практично всі з найвідоміших масових народних дійств дістали відображення пізніше й збереглися до сьогодні. Найвідоміші язичницькі обряди пов'язані з основними виробничими моментами землеробського року слов'ян. Ці аграрні свята супроводжувалися ігрищами, що мали магічний характер. Метою таких магічних дій було забезпечення добробуту роду, общини і, врешті-решт, полегшення повсякденного життя людини. Не всі обряди мали мирний характер. Наприклад, під час голоду через неврожай волхви вважали, що нещастя спіткало людей через «стару гадь» — тобто тих, хто ховав врожай та погано впливав на худобу. Таких людей зазвичай вбивали, приносячи в жертву богам, або виганяли з общини, спочатку розоривши їх.

Отже, на відміну від греків культ природи не звільнив давніх слов'ян від страху перед природою, перед її таємничими силами. Давній слов'янин не перейнявся вірою у неосяжні сили людини. Тому побут і мистецтво наших далеких предків відбивають водночас і любов до природи, відчуття краси навколишнього світу, і страх перед природою, силам якої протистояли не особисті сили людини, а магія. Тому слов'яни носили на собі велику кількість оберегів — дерев'яних, металевих або кістяних фігурок.

Отже, ми вже знаємо, що древні слов'яни - це язичники, що обожнювали сили природи. Їхніми основними богами були: Бог рот - бог неба і землі; Перун - бог грому і блискавки, а також війни і зброї; чи Волос Велес - бог багатства і скотарства; Дажь бог (чи Яріло) - сонячне божество світла, тепла і розквітаючої природи. Дуже важливі були божества, зв'язані з тими силами природи, що впливають на землеробство.

Так само древні слов'яни дуже почитали душі предків, думаючи що вони знаходяться десь у середнім небі "аере" - "Ирье" і очевидно, сприяють усім небесним операціям (дощ, туман, сніг) на благо нащадкам, що залишилися. Коли в дні поминовения предків їх запрошували на святкову трапезу, те "діди" представлялися літаючими по повітрю.

Готові ж продукти - каша і хліб испокон століть були ритуальною їжею й обов'язковою частиною жертвоприносини таким божествам родючості, як рожаницы. Існували спеціальні види каші, що мали тільки ритуальне призначення: "кутя", "коливо" (із пшеничних зерен). Варилася кутя в горщику й у горщику ж чи в мисці подавалася на святковий чи стіл відносилася на цвинтар у "домовину" при поминовении померлих. Малися будинку мертвих, як місце спілкування з доброзичливими предками.

У багатьох обрядах жителі селища залишали свої сімейні хоромини і брали участь в обще сільській ритуальній дії. Частина цих обрядів проводилася усередині селища, але більшість їх, цілком ймовірно , улаштовувалася за околицею на пагорбах, у "кладазей" многочестных чи між декількома селищами. Не можна виключити і тривалого побутування древніх, виниклих ще в скифо-сколотский час, загальплемінних святилищ на священних горах.

9) Міфологія давніх слов'ян та її характерні особливості.

Слов'янське язичництво було однією із складових комплексу поглядів, вірувань та обрядів первісної людини впродовж багатьох тисячоліть. Термін “язичництво” досить умовний, але загалом добре підходить для визначення того багатоманітного кола явищ (магія, анімізм, демонізм, дуалізм та ін.), яке означає поняття “первісна релігія”.Основою слов'янського язичництва є обожнювання сил природи, віра в духів, що населяли природу і життя людини і супроводжували її від народження до смерті. Дохристиянські вірування не були незмінними - на різних етапах історичного розвитку слов'яни поклонялися різним богам, які уособлювали найважливіші сили природи.Поняття слов'ян-язичників про земне влаштувння були дуже складні і заплутані. Вчені-слов'янознавці пишуть, що світ здавався їм схожим на велике яйце, в міфології деяких сусідніх і споріднених народів це яйце було знесено "космічної птахом". У слов'ян ж збереглися відгомони легенд про Велику Матері Землі і Неба, праматері Богів і людей. Ім'я її було Жива. Але про неї відомо не багато, тому що, судячи з легендою, вона відійшла після народження Землі і Неба. Посередині слов'янської Всесвіту, подібно жовтка, розташована сама Земля. Верхня частина "Жовтки" - наш живий світ, світ людей. Нижня "спіднє"сторона - Нижній Світ, Світ Мертвих, Нічний Країна. Коли там день, у наспанує ніч. Щоб потрапити туди, треба перетнути Океан-море, що оточило Землю. Або прорити колодязь наскрізь, і камінь буде падати в цей колодязь дванадцять днів і ночей. Як не дивно, але, випадковість це чи ні,давні слов'яни мали уявлення про форму Землі і зміні дня і ночі. Землю тримає Риба-Кит. Уявлення про воду як першооснову Сущого ми знайдемо також і в добре вивченій грецькій міфології.Океан тут є прабатьком богів і тітанів. Зображення тризуба знаходимо у трипільців і зараз він є державним символом України. Б. Рибаков висунув гіпотезу, що під образом Риби-Кита (Чуда-Юда у россіян) та самим образом гігантського змія глибин прадавні люди уявляли мамонта з великим хоботом, якого заганяли в яму (порівняйте: у індусів світ тримається на спинах у слонів). В Хаосі поняття життя та смерті нерозділені; вони взаємодіють та взаємопереходять. Це відчувається в корні "mor" ("смерть" та "море"). Можливо, одним з найдавніших способів поховання людини було її повернення у рідну стихію, тобто утоплення. Доречі, з кореня "mor" веде початок ім'я римського бога війни Марса, що був пов'язаний зі смертю.Навколо Землі, подібно яєчним жовтків і шкаралупі, розташовані дев'ять небес (дев'ять - тричі три - священне число у самих різних народів). Осьчому ми до цих пір говоримо не тільки "небо", а й "небеса". Кожне здев'яти небес слов'янської міфології має своє власне призначення:одне - для Сонця і зірок, інше - для Місяця, ще одне - для хмар і вітрів. Сьоме за рахунком наші предки вважали "твердю", прозорим дном небесного Океану. Слов'яни вважали, що на будь-яке небо можна потрапити, піднявшись по Світовому Древу, яка пов'язує між собою Нижній Світ, Землю і вседев'ять небес. На думку древніх слов'ян, Світ Древо схоже на величезнийрозлогий дуб. Однак на цьому дубі зріють насіння всіх дерев і трав.Крім віри у головних богів на різних етапах розвитку язичництва існувала віра в багатьох інших божеств, які населяли ліси, поля, води, були покровителями різних галузей господарства. Своїх богів мали племена, роди, сімї. Поступово у слов'ян сформувався великий пантеон язичницьких богів. На відміну від античної міфології, добре відомої у художній літературі та витворах мистецтва, а також міфологій країн Сходу, тексти міфів слов»ян не дійшли до наших часів, оскільки у ту далеку пору, коли створювались міфи, вони ще не знали писемності.У V-VII століттях після Великого переселення народів, слов»яни зайняли територію Центральної та Східної Європи від Ельби до Дніпра та Волги, від південних берегів Балтійського моря до півночі Балканського півострова. Йшли віки і слов»яни все більше відокремлювалися один від одного, утворювали три основні сучасні гілки найчисельнішої сім»ї народів Європи. Східні слов»яни - білоруси, росіяни та українці, західні - поляки, словаки та чехи та південні - болгари, македонці, серби, словенці, хорвати, боснійці. Не дивлячись на розділення слов»ян, їх міфології і понині зберегли багато спільних рис. Так, у всіх слов»ян відомий міф про двобій бога грози з його демонічним суперником та про перемогу громовержця, усім слов»янам традиційно знайомий старовинний звичай у кінці зими спалювати опудало - втілення злих сил чи ховати міфічне створіння Масляниці та Ярила.Слов»янська міфологія та релігія складалися із обоготворіння сил природи та культа предків. Єдиним вищим богом, «творцем блискавок», яким був у індусів Індра, у греків Зевс, у римлян Юпітер, у германців Тор, у литовців Перкунас - у слов»ян був Перун. Слов'янипредставляли його собі літньою розгніваним чоловіком з рудо-золотою бородою. Відразу відзначимо, що руда борода - неодмінна риса Бога Грози у самих різних народів. Зокрема, рудобородий вважали свого Громовержця (Тора) скандинави, сусіди і родичі слов'ян поіндоєвропейської сім'ї народів. Зброєю Перуна спочатку були камені, надалі - кам'янісокири і нарешті - золота сокира.Сокира - зброї Громовержця - з глибокої давнини приписувалася чудовасила. Сокирою били по лаві, на якій хто-небудь помер: вважали, щотим самим буде "підсікти" і вигнана Смерть. Сокира навхрестперекидали через худобу, щоб вона не хворіла і добре плодилась. Сокирою креслили над хворим Сонячний Хрест, закликаючи на допомогу відразу двохбратів-Богів. А на лезах сокир часто вибивали символічнізображення Сонця і Грома. Поняття про бога-громовика зливалось у слов»ян з поняттям неба, уособлення якого деякі вчені бачать у Сварозі. До вищого рівня слов'янської мифології відносилися два праславянских божества, чі імена вірогідно реконструюються як Перун і Велес, а також жіночий персонаж, праславянского ім'я якого залишається неясним. Ці божества втілюють військову і господарсько-природну функції. Вони зв'язані між собою як учасники грозового мифу: бог грози Перун, існуючий на небі, на вершині гор, переслідує свого зміеевидного ворога, проживаючого внизу, на землі. Причина распри - викрадення Велесом худоби, людей, а в деяких варіантах - дружини громовержца. Що переслідується Велес ховається послідовно під деревом, камнем, звертається в людину, коня, корову. Під Час двобою з Велесом Перун розщіплює дерево, розколює камень, мече стріли. Перемога завершується дощем, що приносять плодороддя. З громом небесним пов'язана й легенда про походження перлів. Слов'яни вважали, що вони зароджуються з відображення блискавки, відображеної в очах молюска-перлові скойки в момент, коли той злякано закриває стулкираковини при вигляді грози ..