33.Методика розрахунків персоналу за різними категоріями.

Розрахунки чисельності спираються не лише на кількісну та якісну оцінку самих трудових ресурсів, а й на можливий рівень їхнього використання та на аналіз факторів, які впливають на цей рівень, — технічних, організаційних, соціально-економічних.Об'єктами аналізу в такому разі стають:— номенклатура продукції, що виготовляється, та послуг, що надаються;— утрати робочого часу та причини таких;— характер та порівняльний рівень технологічних процесів і устаткування;— прогресивність та відповідність сучасним вимогам органі­зації праці та виробництва;— рівень мотивації трудової діяльності;— норми обслуговування та виробітку, рівень фактичного вико­нання норм тощо.Визначення планової чисельності персоналу залежить від спе­цифіки підприємства, особливостей його функціонування.

За умови значних організаційних змін (наприклад створення нового підприємства) оцінка майбутніх потреб у трудових ресур­сах є досить складним завданням. У цьому разі використовують типові структури, моделі, аналоги.

За визначення чисельності на перспективний період необхідно враховувати фактори зовнішнього середовища, а саме:

— ринкову кон'юнктуру, зв'язану з тим чи тим видом діяльності;

— циклічність розвитку економіки, передбачення можливого за­гального економічного спаду;

— регіональні особливості ринку праці (переміщення виробни­чих потужностей в регіони з нижчою вартістю праці);

Техніка розрахунків планової чисельності окремих категорій працівників визначається конкретною специфікою їхньої профе­сійної діяльності та галузевими особливостями функціонування того чи того підприємства.

Передовсім для виявлення загальної чисельності промислово-виробничого персоналу на плановий період викорис­товується метод коректування базової чисельності:

Точнішим є метод розрахунку планової чисельності на підставі повної трудомісткості виготовлення продукції:

34.Методика розрахунків плану підвищення продуктивності праці під дією основних техніко-економічних чинників.

Основною проблемою економічної теорії і господарської практики є аналіз співвідношення результатів і витрат, що в загальному розумінні називається ефективністю.

Витрати визначаються обсягом використаних економічних ресурсів. Як відомо, економічні ресурси поділяють на три груп:1) робоча сила (трудовий потенціал, людський капітал);2) компоненти природних ресурсів (земля та сировина);3) компоненти засобів виробництва.

Результати характеризуються обсягами та вартістю виробленої та реалізованої продукції, показниками конкурентоспроможності, розмірами прибутку.Якщо у розрахунку ефективності результати визначаються обсягом продукції, то одержаний показник називається продуктивністю.Розвиток економіки, підвищення національного добробуту залежить від подальшого підвищення продуктивності.

Національний дохід або валовий національний продукт, у разі підвищення продуктивності збільшується швидше, ніж показники витрат. Зниження ж продуктивності призводить до інфляції, пасив-ного торговельного балансу, повільних темпів зростання або спа-ду виробництва і до безробіття.

Підвищення продуктивності є вираженням загального економіч-ного закону, економічною необхідністю розвитку суспільства і має такі цілі:

* стратегічну -- підвищення життєвого рівня населення.

* найближчу -- підвищення ефективності діяльності галузей і підприємства і також реальне зростання особистих доходів працівників.

Продуктивність -- це ефективність використання ресурсів -- праці капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації -- під час ви-робництва різних товарів і надання послуг. Вона відбиває взаємозв'язок між кількістю і якістю вироблених товарів або наданих послуг і ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. 

Більш висока продуктивність означає збільшення обсягу продукції за тих самих витрат, при цьому необхідно враховувати потреби цієї чи іншої продукції на ринку, в суспільстві.Продуктивність праці відбиває ступінь ефективності процесу праці. У її визначенні вихідною категорією є праця.Праця -- це доцільна, свідома, організована діяльність людей, спрямована на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення суспільних і особистих потреб людей.

Вимірювання продуктивності праці має грунтуватися на розумінні її економічного змісту, визначенні показників, які можуть характеризувати рівень продуктивності праці у часі і просторі.

Методи обліку продуктивності праці мають відповідати таким вимогам:

* одиниця виміру не може викривляти показники продуктивності праці;

* повністю враховувати фактичний обсяг робіт і затрати робочого часу;

* забезпечувати єдність методів вимірювання продуктивності праці;

* показники продуктивності праці мають бути наскрізними, зве-деними, порівняльними, мати високий ступінь узагальнення, бути універсальними у застосуванні.

Розрізняють продуктивність у масштабі суспільства, регіону, га-лузі, підприємства, організації, цеху, виробничої дільниці, бригади й окремого працівника.

На підприємствах виробіток може визначатися різними способами залежно від того, якими одиницями вимірюється обсяг продукції і затрати праці. Це такі способи:

1.Натуральний - ділення обсягу виробленої продукції у фізичних одиницях на кількість затраченого часу в нормо-годинах.

2.Вартісний - ділення обсягу виробленої продукції у гривнях на затрати часу, що виражені в середньо- списковій чисельності робітників або відпрацьованих ними кількості людино-днів;-годин.

3.Трудовий - ділення обсягу виробленої продукції, представленої в затратах робочого часу в нормо-годинах на кількість працівників.