- •1.Предмет , структура і основні функції філософії. Значення філософії в житті людини.
- •2.Основне коло філосовчьких питань.Основне питання філософії.
- •3.Поняття світогляду, його складові та значення в житті людини. Історичні тити світогляду.
- •4.Типологія світогляду. Світогляд і філософія.
- •5. Фундаментальне значення проблеми буття у філософії.
- •6.Канонічні джерела, світоглядні ідеї та філософські ідеї школи Стародавньої Індії.
- •7.Перші ідеї про єдність речей, цілісність світу у Стародавньому Китаї.
- •8. Особливості, умови виникнення та етапи розвитку античної філософії.
- •9.Філософія стародавнього Риму.
- •10.Теорія ідей Платона; її прояви у вченні Платона про людину та державу.
- •11. Вихідні ідеї філософії Арістотеля.
- •12.Стиль мислення й особливості середньовічної філософії. Релігійний характер філософських пошуків.
- •13. Гуманізм та натурфілософія епохи Відродження.
- •14. Європа Нового часу: загальна характеристика епохи та особливості розвитку філософії.
- •15. Класична німецька філософія.
- •16. Вихідні ідеї філософії і.Канта. Етапи його філософської діяльності.
- •17. Філософія Гегеля як основне досягнення німецької класичної школи.
- •18.Розвиток філософської думки в Україні в хііі-хуіі ст.
- •19.Києво-Могилянська академія як осередок розвитку філософії в Україні.
- •20.Проблема людини у філософських роздумах Сковороди.
- •21.Проблема звільнення людини і нації у філософії Кирило-Мефодійського братсва.
- •22.Філосовські ідеї Шевченка.
- •23.Розробка антропологічного процесу та ідеї суспільного процесу у творчості Франка,Драгоманова,Українки та Грушевського.
- •24. Проблема відчуження та його подолання у філософії марксизму.
- •25.Західноєвропевська філософія кінця 19-20 століття.
- •26.Практика як спосіб існування людини. Загальна структура практичної діяльності .
- •27.Філосовське поняття матерії та руху.
- •28.Простір і час як форми існування матерії.
- •29.Діалектика як загальна теорія розвитку всього сущого.
- •30.Принципи діалектики.
- •31.Категорії діалектики.
- •32.Закони діалектики.
- •33.Сутність альтернативних концепцій діалектики.
- •34.Сутність і структура пізнавального процесу.
- •35.Матеріалістичне та ідеалістичне розуміння суб’єкта та об’єкта пізнання.
- •36.Особливість та роль чуттєвого пізнання у формуванні знань.
- •37.Раціональне пізнання його форми та евристична роль.
- •38.Форми чуттєвого та раціонального пізнання.
- •39.Проблеми істини у філософії.
27.Філосовське поняття матерії та руху.
Філософський зміст поняття "дух" по-різному тлумачиться філософами, зокрема, як притаманна людині здатність мислити, відчувати, виявляти вольові зусилля, цілепокладати та творчо діяти. Часто термін дух вживають для характеристики суспільних явищ: дух народу, нації, дух солідарності тощо. Гегель у праці "Філософія духу" зауважує, що "пізнання духу є найбільш конкретним і тому найбільш високим і складним". Він грунтовно аналізує суб'єктивний, об'єктивний і абсолютний дух. До форм існування абсолютного духу Гегель відносить мистецтво, релігію і філософію. Початкове поняття "матерія" ототожнювалось із конкретним матеріалом, з якого складаються тіла і предмети (камінь, вода, земля, дерево, глина тощо). Подібне розуміння матерії зустрічаємо у філософії стародавнього світу, наприклад, у представників давньоіндійської школи локаяти або давньокитайських матеріалістів. Перші філософські визначення матерії даються, власне, через узагальнення її побутового розуміння. Представники давньогрецької філософії в більшості випадків під матерією розуміли найдрібніші частинки — атоми, або корпускули, з яких складаються тіла і які є першоосновами буття. кщо для філософів стародавнього світу матерія — це матеріал, з якого складаються тіла, предмети, а кожен предмет (тіло) складається з матерії та форми як духовного першопочатку, то для Р.Декарта (XVII ст.) матерія — це складова частинка предмета (тіла), а саме: тіло разом з формою.
28.Простір і час як форми існування матерії.
Простір і час — це філософські категорії, які відображають основні форми існування матерії. Просторово-часові характеристики
має будь-яке явище буття світу. Якщо простір є найзагальнішою формою сталості, збереження змісту об'єктивної реальності, то час — це форма його розвитку, внутрішня міра його існування та самознищення. Поняття «простір» схоплює дві фундаментальні риси матеріального сущого — його протяжність і місце серед інших сущих. Протяжність є продовженням одного і того ж сущого. Кожне тіло має три виміри протяжності — довжина, широта і висота. Вони визначають величину, розмір предмета. Час також відображає дві фундаментальні риси процесів, які відбуваються з матеріальними тілами, а саме тривалість і черговість подій. Тривалість аналогічна протилежності. Вона схоплює продовження одного і того ж. Тривалість — це фази одного і того ж (тривалість дня, існування дерева, землі). Взаємодоповненість простору і часу стала очевидною в теорії відносності. Тут визначення часу події (раніше, пізніше, одночасно) пов'язується з місцезнаходженням спостерігача. Розрізняють дві основні концепції простору і часу — субстанційну і реляційну.
29.Діалектика як загальна теорія розвитку всього сущого.
Діалектика - це спосіб філософствування, оснований на всезагальних принципах зв'язку та розвитку, теорія і метод філософської рефлексії, які дають змогу суб'єкту філософії розглядати і пояснювати універсальні зв'язки світу, людського мислення.Діалектика, перш за все, є теорією, тобто формою наукової діяльності суспільно-розвинутої людини, яка спрямована на отримання знань про природну та соціальну дійсність і разом з практикою складає сукупну діяльність суспільства. Діалектичному розвиткові притаманні такі ознаки, що відрізняють його від руху взагалі.По-перше, діалектичний розвиток являє собою не просто зміну одних станів матеріальної системи на інші, не просто зміни їх кількісних характеристик, а якісні зміни, структурну перебудову системи, що розвивається.По-друге, діалектичний розвиток є спрямованим процесом, змін, що передбачає певну послідовність проходження системою специфічних для неї ступенів.По-третє, діалектичний розвиток є не тільки спрямованим, але й незворотним процесом, тобто реальні предмети, явища, що змінюються у просторі і часі, виявляються неповторними у своїх індивідуальних рисах.По-четверте, важливим моментом розвитку є й те, що він являє собою внутрішню за своїм джерелом зміну матеріальних об'єктів, тобто діалектика тлумачить розвиток як саморозвиток, що здійснюється з причин, закладених у самих матеріальних об'єктах.