- •1.Предмет , структура і основні функції філософії. Значення філософії в житті людини.
- •2.Основне коло філосовчьких питань.Основне питання філософії.
- •3.Поняття світогляду, його складові та значення в житті людини. Історичні тити світогляду.
- •4.Типологія світогляду. Світогляд і філософія.
- •5. Фундаментальне значення проблеми буття у філософії.
- •6.Канонічні джерела, світоглядні ідеї та філософські ідеї школи Стародавньої Індії.
- •7.Перші ідеї про єдність речей, цілісність світу у Стародавньому Китаї.
- •8. Особливості, умови виникнення та етапи розвитку античної філософії.
- •9.Філософія стародавнього Риму.
- •10.Теорія ідей Платона; її прояви у вченні Платона про людину та державу.
- •11. Вихідні ідеї філософії Арістотеля.
- •12.Стиль мислення й особливості середньовічної філософії. Релігійний характер філософських пошуків.
- •13. Гуманізм та натурфілософія епохи Відродження.
- •14. Європа Нового часу: загальна характеристика епохи та особливості розвитку філософії.
- •15. Класична німецька філософія.
- •16. Вихідні ідеї філософії і.Канта. Етапи його філософської діяльності.
- •17. Філософія Гегеля як основне досягнення німецької класичної школи.
- •18.Розвиток філософської думки в Україні в хііі-хуіі ст.
- •19.Києво-Могилянська академія як осередок розвитку філософії в Україні.
- •20.Проблема людини у філософських роздумах Сковороди.
- •21.Проблема звільнення людини і нації у філософії Кирило-Мефодійського братсва.
- •22.Філосовські ідеї Шевченка.
- •23.Розробка антропологічного процесу та ідеї суспільного процесу у творчості Франка,Драгоманова,Українки та Грушевського.
- •24. Проблема відчуження та його подолання у філософії марксизму.
- •25.Західноєвропевська філософія кінця 19-20 століття.
- •26.Практика як спосіб існування людини. Загальна структура практичної діяльності .
- •27.Філосовське поняття матерії та руху.
- •28.Простір і час як форми існування матерії.
- •29.Діалектика як загальна теорія розвитку всього сущого.
- •30.Принципи діалектики.
- •31.Категорії діалектики.
- •32.Закони діалектики.
- •33.Сутність альтернативних концепцій діалектики.
- •34.Сутність і структура пізнавального процесу.
- •35.Матеріалістичне та ідеалістичне розуміння суб’єкта та об’єкта пізнання.
- •36.Особливість та роль чуттєвого пізнання у формуванні знань.
- •37.Раціональне пізнання його форми та евристична роль.
- •38.Форми чуттєвого та раціонального пізнання.
- •39.Проблеми істини у філософії.
1.Предмет , структура і основні функції філософії. Значення філософії в житті людини.
На відміну від окремих наук, що вивчають лише деякі області дійсності, предмет філософії охоплює найзагальніші риси дійсності, основи буття і пізнання, що вивчаються не безпосередньо, а через узагальнення даних інших наук та осмислення всієї існуючої культури, її світоглядних структур. Таким чином філософія — раціональна самосвідомість людства, наслідок його прагнення збагнути глибинні основи буття і місце людини в світі.
Серед основних функцій філософії, що мають як індивідуально-особисте, так і суспільне значення, традиційно виділяють:
світоглядна — філософія допомагає людині знайти й обґрунтувати свої життєві орієнтири, з'ясувати зміст і значення життєвих пріоритетів та цінностей;
пізнавальна — завдяки дослідженню загальних проблем пізнання філософія озброює людину орієнтирами в пізнавальній діяльності, критеріями та ознаками правильного руху на шляху до надійних, достовірних знань;
логічна — філософія сприяє формуванню культури людського мислення, виробленню критичної неупередженої позиції у міжіндивідуальних та соціально-культурних діалогах;
соціально-адаптивна — філософія допомагає зорієнтуватися у складних, строкатих, розмаїтих проявах суспільного життя і виробити власну соціальну позицію;
критична — проявляється в опозиції філософії до емпіричної дійсності, до світу повсякденної реальності, руйнуванні звичних стереотипів та забобонів, пошуку шляхів до більш вдосконаленого, людяного світу;
виховна — філософія прищеплює інтерес і смак до самовиховання, сприяє посиленню потягу людини до самовдосконалення, творчого підходу до життя, пошуку життєвих сенсів.
Нині, коли інтереси людства потребують планетарного підходу до розв'язання світових проблем, філософія має інтегрувати основні досягнення й цінності людської культури. Це може здійснюватися лише на основі універсального мислення, на яке спроможна тільки філософія. Ось чому без філософії не обійтись людині, яка мислить, творить, відповідає за майбутнє нашої планети.
2.Основне коло філосовчьких питань.Основне питання філософії.
Основне́ пита́ння філосо́фії — термін марксизму; питання про первинність ідеї або матерії. На відміну від філософського знання, наукове спрямоване на відповідь. У науці питання розглядається як засіб і втрачає актуальність, коли знаходить відповідь.
Основне питання філософії має різне вирішення: матеріалістичне, ідеалістичне, моністичне, дуалістичне, плюралістичне. Потрібно зазначити, що в рамках основного питання філософії по-різному вирішується і питання, що саме розуміти під матеріалістичним, а що під ідеалістичним. Саме цим пояснюється те, що існують різні форми матеріалізму (наприклад, вульгарний, споглядальний, метафізичний тощо) та ідеалізму (об'єктивний, суб'єктивний).Основне питання філософії дає можливість правильно орієнтуватись в історико-філософському процесі, визначати сутність будь-якої філософської системи. Основне питання філософії підкреслює, що всі явища світу умовно поділяються на дві основні сфери — матеріальну і духовну. Вони утворюють єдність — дихотомію, якою характеризується все, що існує в світі. Ці сфери нерозривні, але, кожна має свою специфіку і займає своє місце, відіграє свою роль. Матеріальній сфері належить вирішальна роль лише в кінцевому розумінні, в гносеологічному плані. Значення основного питання філософії і в тому, що, поширюючи його на розуміння суспільного життя, воно дає основу для матеріалістичного розуміння історії.
Якщо матеріалізм та ідеалізм виражають два протилежні підходи до розуміння природи світу і людської сутності, то не менш важливим питанням філософського світогляду є питання про те, в якому стані знаходиться світ, чи розвивається він і людська сутність, чи вони незмінні. Це питання про рух і розвиток. В залежності від вирішення цього питання теж виникають дві протилежні концепції — діалектика як вчення про розвиток, і метафізика, яка заперечує або спотворює розвиток. Був час, коли деякі філософи (наприклад, Парменід) вважали буття абсолютно нерухомим. Проте пізніше, з розвитком науки і практики, коли рух і розвиток стало неможливо заперечувати, поширення набули метафізичні підходи, які спрощено, однобічно їх тлумачили. Тому звичайно говорять про дві концепції розвитку — діалектичну та метафізичну.Коли поставлене питання про пізнання світу, його сутність, то при цьому не менш важливим є питання про вибір правильного методу пізнання як способу вивчення, явищ світу, як набір засобів, прийомів, що роблять пізнання успішним. Кожна наука має свої методи. Філософія озброює всі науки знанням найбільш загального методу пізнання: метафізичного та діалектичного. Вище було визначено про діалектику як теорію розвитку, а тут йдеться про діалектику як про метод пізнання. Протиріччя тут немає. Теорія стає методом тоді, коли вона спрямовується на пояснення практики, на здобуття нового знання, необхідного для теоретичного освоєння світу.