Висновки

Дослідивши процес визволення міста Миколаєва від німецько-румунських окупантів, загалом, та військові дії десанту К. Ольшанського, зокрема, нам вдалося відповісти на суперечливі питання, які постали в ході дослідження та розкрити маловідомі факти, які торкаються батальйону морської піхоти.

У березні-квітні 1944 року Червона армія почали другий етап Дніпровсько-Карпатської стратегічної наступальної. Складовою частиною цього наступу стали Березнегувато-Снігурівська (6 – 18 березня 1944 р.), Одеська (26 березня – 14 квіт­ня 1944р.) фронтові наступальні операції 3-го Українського фронту (командуючий генерал армії Р. Я. Малиновський) та Умансько-Ботошанська (5 березня – 17 квіт­ня 1944 р.) фронтова операція 2-го Українського фронту під командуванням маршала І. С. Конєва. У ході цих операцій Миколаївщина була повністю звільнена від німецьких і румунських військ.

Наступати нашим воїнам довелось у неймовірно важких кліматичних умовах відлиги, бездоріжжя, весняної повені. За таких несприятливих погодних умов значно погіршилося постачання наступаючих частин боєприпасами, різко зменшилися мобільність і маневр діючої армії. Керівництво вермахту вважало, що радянський весняний наступ неодмінно закінчиться катастрофою. Відступаючи в безсилій злобі, фашисти застосували тактику «випаленої землі», тотально спустошуючи колись квітучу землю України, перетворюючи її на суцільні згарища і руїни. Тому діяти потрібно було не тільки на фронті, але й в тилу. Для відвернення руйнації країни використовувались десанти, які неочікувано висаджувалися в тилу ворога, ламаючи його плани, заважаючи втекти.

Для сприяння військам у звільненні міст 31 травня 1943 року був сформований 384-й окремий батальйон морської піхоти (ОБМП). Батальйон з 877 людей підсилили 76-мм і 45-мм артилерійськими батареями, 50-мм і 82-мм мінометами. У нього ввійшли люди, загартовані в боях під Одесою й Севастополем, під Новоросійськом і Туапсе, на Малій землі й інших ділянках фронту.

Федора Євгеновича Котанова 4 квітня 1943 року призначили командиром батальйону. Капітан уже мав суворий досвід війни. Він командував батальйоном під Севастополем, був поранений, і його евакуювали в тил. Після госпіталю Котанов брав участь в обороні Новоросійська, а потім його направили начальником штабу в легендарний батальйон Цезаря Кунікова. Після смерті майора Кунікова командування загоном доручили капітанові Котанову. Батальйон формувався в м. Поті. В основному сюди направляли колишніх моряків-десантників. Вони пройшли школу війни під Одесою, Севастополем, Керчю, Теодозією, Новоросійськом.

Батальйон прибув у м. Єйськ 5 травня 1943 року, де розгорнулося військове навчання. Крім навчань батальйон охороняв узбережжя Азовського моря від коси Довгої до устя р. Дону. Розпочавши свій бойовий шлях на Азовському морі 384-й окремий батальйон морської піхоти впевнено просувався на захід.

Операції десанту принесли визволення великій кількості населених пунктів: від невеличких селищ до великих міст. Завдяки діям батальйону з серпня 1943 року по березень 1944 року були звільнені: с. Безіменівка, м. Таганрог (30 серпня 1943 року), с. Мелекине, с. Піщане, с. Ялти, м. Маріуполь (11 вересня 1943 року), м. Осипенко (нині Бердянськ), (17 вересня 1943 року), м. Скадовськ, Кінбурнську косу, с. Покровка, с. Василівка, с. Широка Балка, с. Станіслав, с. Шаби. Таким чином, моряки здійснювали величезну допомогу Червоній армії, просуваючись завжди попереду неї, з лівого її флангу. На початок березня 1944 року батальйон увійшов до складу 1-го гвардійського укріп району, разом з яким підійшов до навколишніх сіл Миколаєва.

Опорним вузлом усієї німецької оборони було місто Миколаїв. Німці заздалегідь перетворили всі підступи до міста в надпотужну оборонну смугу. Тут були викопані суцільні траншеї глибиною 1,5-2 м з виносними стрілецькими нішами. Уздовж усього переднього краю було 3-4 ряди дротяних загороджень і спіраль «бруно» на низьких металевих кілках. Уся місцевість від вулиці 6-ої Слобідської (нині вулиця Комсомольська) і далі на схід па відстані 25-30 км була перетворена в суцільну зону добре прикритих потужними мінними полями й дротяними загородженнями інженерних споруд - траншей, окопів, протитанкових ровів, ескарпів, дотів і дзотів. Смуга оборони в Миколаєві та навкруги була складовою частиною так званого «Бузького валу», який, на думку німецьких військових стратегів, мав остаточно зупинити радянський наступ. Гарнізон Миколаєва мав обороняти місто включно до вуличних боїв за кожний будинок, за кожне перехрестя вулиць, навіть перебуваючи у цілковитому оточенні. Однак командуючий групою армій «Південь» генерал-фельдмаршал Еріх фон Манштейн не поділяв цієї думки і намагався виграти час і по можливості зберегти боєздатність своїх військ, навіть ціною залишення нових територій, тобто відступу. Насправді ніяких вуличних боїв у місті Миколаєві не було, ворог поспіхом відступав. Запеклі бої відбулися на підступах до міста, зокрема, біля с. Богоявленське, с. Широка Балка, станції Кульбакіне.

До ранку 19 березня батальйон вийшов на околиці с. Балабанівка, зайнявши рубіж для наступу. Важка артилерія, встановлена на західному березі лиману, періодично обстрілювала бойові позиції морських десантників. Ворог тримався за Широку Балку, яка була останнім потужним вузлом опору перед Миколаєвом. Навіть після звільнення Богоявленське постійно обстрілювалось артилерією, неможливо було вільно пересуватися вулицями села. 21 березня без артилерії батальйон Ф. Котанова визволив Богоявленське (нині Корабельний район м. Миколаєва), а увечері захопив вже й Широку Балку (що між Богоявленськом та містом Миколаїв).

Щоб забезпечити успішне просування військ, командуючий 28-ої армії прийняв рішення висадити десант за укріпленою лінією ворога. Коменданту 1-го укріп району було дане завдання 25 березня висадити десант у кількості 150 чоловік у районі маяка, північно-східніше Широкої Балки, заволодіти Широкою Балкою, розгорнути наступ вздовж східного берега Південного Бугу на Миколаїв. Для виконання цього завдання десанту необхідні були плавзасоби, але їх не надали. Поки силами батальйону вирішувалось це питання, пройшло не мало часу. Стало зрозумілим, що десант у Широку балку не відбудеться. Операція була скасована.

Коли плавзасоби були знайдені було розроблено план проведення операції. Головним завданням десанту в бойовому наказі було одночасно з 28-ю армією, котра наступає з фронту, вдарити з тилу, тим самим спричинити паніку серед німців. Щоб дезорганізувати оборону ворога було прийнято рішення висадити десант безпосередньо в районі міста, поблизу нового елеватора. У планах операції було раптовим ударом захопити й утримати порт до підходу головних сил, відтягнути на себе части­ну сил противника для того, щоб полегшити штурм гітлерівських укріплень. Не дати їм можливості вивести порт з ладу, зберегти причали, елеватор, портові споруди, зірвати евакуацію німецьких військ та не допустити вивезення місцевого населення – головні цілі операції.

Сенс діяльності будь-якого радянського десанту наступний: червоноармійці наступають з фронту, а десантників висаджують в тилу. Тоді у німців складається враження, що вони оточені, і ворог відступає. Причому, десантники опиняються саме на шляху відступу, що змушує німців обирати більш довгий шлях, а це означає, що вони не зможуть вивезти місцеве населення і матеріальні цінності. Всі десанти були організовані таким чином, окрім миколаївського. Висадка десанту в порту не мала сенсу. Доцільно було висадити їх на протилежному боці річки, таким чином забезпечивши перешкоду відступу німецьких військ до Одеси.

Можна сказати, що даний план операції залишається незрозумілим, адже такі дії були малоефективними. Ми вважаємо, що це великий прорахунок командування 28-ї армії, який призвів до загибелі великої кількості бійців.

Командиром десанту загону призначили лейтенанта К. Ольшанського. Десантний загін був сформований з 55 моряків 384-го ОБМП та 12 армійців. Це були зв’язківці зі штабу 28-ї армії, чотири сапери з 1-і роти 57-го окремого інженерно-саперного батальйону і п’ять з 1-го гвардійського укріп району. Інші підрозділи батальйону повинні були бути готовими до висадки наступними ешелонами. Десант мав на озброєнні ручні кулемети, автомати, протитанкові рушниці та гранатомети, також мали можливість викликати артилерійську підтримку.

В ніч на 26 березня сім човнів вирушило з с. Богоявленського. Перед світанком десантники минули вхід у порт і непомітно висадились у районі елеватора. Загін розділився та зайняв три розташованих на пагорбі портових споруди. Вранці біля цієї позиції зав’язалися запеклі бої. Моряки чекали наступу 28-ї армії.

Нажаль, нам не вдалося з’ясувати скільки насправді було кинуто ворожих сил на подолання загону Ольшанського. Але, можемо сказати, що ця цифра менша за офіційну версію, тому що в Миколаєві знаходились залишки розбитої у ході Березнегувато-Снігурівської операції 6-ї німецької армії.

О першій годині ночі 28 березня 1944 року після 15-хвилинної артилерійської підготовки з’єднання другого гвардійського корпусу перейшли у наступ. Німці, не витримавши потужного удару, почали квапливо відходити до переправ через річку Південний Буг. Із 68 десантників живих залишилось дванадцять. Через декілька днів троє померли у шпиталі.

Дві доби безперервного бою вилилися в єдиний подвиг десантного загону. План знищення верфі, міста та вивезення миколаївців до Німеччини був зірваний. За мужність, відвагу та героїзм у боях проти німецько-румунських окупантів весь загін моряків, чого не траплялося ніколи до цього, було нагороджено званням Героя Радянського Союзу.

Всього у роки Великої Вітчизняної війни 139 морським піхотинцям було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. З них, 89 Героїв дав Чорноморський флот. А в одному 384-ому окремому Миколаївському батальйоні морської піхоти Чорноморського флоту цієї високої нагороди були удостоєні 58 осіб.

Подвиг ольшанців ми не забудемо ніколи. Завдяки цім хоробрим бійцям місто вистояло, місто продовжує жити, свято оберігаючи пам'ять про своїх героїв для майбутніх поколінь.

Тож досліджувана тема є досить актуальною та цікавою. В наш час відкриваються все нові і нові документи по справі загону, які розкривають нові данні. Тому необхідно продовжити роботу над історією діяльності загону.