4, Трипільська культура іv-ііі тис. До н.Е.

Трипільська культура датується IV —III тис. до н.е. її характерними особливості такі: поселення зводилися на відкритих місцях без оборонних споруд; житло споруджувалося по колу, одне біля одного, середина залишалася порожньою; Житло ділилося на кімнати, в яких, напевно, жили окремі члени родини. Помешкання опалювалося піччю, складеною з глиняних вальківБільшість статуеток, знайдених в ареалі цього періоду, присвячено жінці. Центр селища використовувався як загін для громадської худоби. Це були скотарсько-хліборобські громадизколективною власністю на худобу. На середньому етапі історичного розвитку племен трипільської культури розміри поселень значно побільшали. Активне формування трипільської спільності відбувалося на сучасній території України на основі синтезу місцевих і прийшлих елементів. Уже в IV тис. до н.е. осілі трипільці населяли Середнє Подністров'я і басейн Південного Бугу; впродовж другої половини IV—III тис. до н.е. вони просунулися на Верхнє Подністров'я, Волинь, у басейн Середнього Дніпра і частину території Лівобережжя. Провідними галузями господарства трипільців були орне землеробство, скотарство. Вимощували пшеницю, ячмінь, просо, бобові, льон. Рало із застосуванням тяглової сили великої рогатої худоби різко підвищило загальну культуру землеробства.Поряд із високою культурою землеробства спостерігався великий потяг до мистецьких студій, що засвідчують численні статуетки, виконані в реалістичній манері. Художній рівень їх достатньо високий, за ними певною мірою можна простежити етнічний етап. Дуже поширювалось виготовлення керамічних виробів побутового призначення: мисок, горщиків, макітр, глечиків, декоративної кераміки та модельок жител. Характерна їх ознака — яскравий декоративний розпис, що вигідно вирізняв ці вироби з-поміж інших виробів сусідніх народів. Є підстави вважати, що трипільська культура виникла в умовах матріархального суспільства, оскільки під час розкопок археологи виявили чималу кількість глиняних фігурок людей, серед яких переважають жіночі зображення на зразок "венер" палеоліту. Вони, радше, уособлювали вірування в духів предків і, передусім, у материнських богів. Однак серед цих фігурок є зображення тварин, що можуть бути свідченням про залишки тотемічних вірувань і про естетичні уподобання трипільців, безпосередньо пов'язані з їх повсякденним побутом. Подібно до багатьох народів, що вірили в духів предків, трипільці робили поховання померлих родичів під підлогою власних будинків. Вважалося, що так можна забезпечити присутність духів та їх допомогу в повсякденних справах родини.

4. Культури кочового світу

Кімерійсько-скіфсько-сарматський культурний симбіоз як автохтонне джерело української культури.

На кінець бронзового віку на Україні припадає поява у Північному Причорномор'ї кіммерійців — першого народу на українському терені, ім'я якого зберегла історія. Хроно¬логічно культура кіммерійців охоплює період з 1500 по 700 рр. до н. е. Вони м'али укріплені городища. У кімме¬рійців були складні ритуальні обряди: вони ховали не-•біжчиків і мали некрополі. Кіммерійці характеризуються табунним скотарством, високою культурою бронзи та кера¬міки з кольоровими інкрустаціями, їх культуру слід вва¬жати продовженням трипільської. Треба зазначити, що в період кіммерійської культури на.Україні у вжиток входить залізо, яке витісняє дорожчу бронзу (залізний БІК на Україні датується XII ст. до н. е.— IV ст. н. е.). Спостерігається подальше вдосконалення за¬собів виробництва. Тоді ж постають численні городища, окопані ровами й обнесені валами. З іранських племен, що побували в Україні у VIII— II ст. до н. е., найбільше культурних пам'яток залишили після себе скіфи. У південній право- і лівобережній Украї¬ні знайдені величезні кургани, де хоронили скіфських ца¬рів. Скіфське мистецтво було своєрідним і відіграло важ¬ливу роль у формуванні слов'янської культури і житлового будівництва. Тут слід згадати і скіфську кераміку, прикра¬шену заглибленим геометричним узором, і скіфське деко¬ративне мистецтво, основою якого є зображення тварин. Скіфи користувалися всіма формами посуду, виробле¬ного трипільцями. Гребінцевий орнамент був провідною формою в трипільській, кіммерійській і анто-слов'янській культурі. Він зберігся майже незмінним до наших днів і є національною формою виробів української кераміки. З початком грецької колонізації Причорномор'я (VII ст. до н. е.) на скіфів усе більшою мірою впливає антична культура. Традиції скіфського мистецтва продовжували сарматй, які витіснили скіфів з південних степів України. Міжріччя Дніпра і Дунаю сарматські племінні союзи захопили трьома хвилями: у III ст. до н. е. - на чолі з так званими царськими сарматами, у II ст. до н. е. - на чолі з роксоланами, у II ст. н е. - на чолі з аланами. Сарматське суспільство переживало перехідний етап від родоплемінних відносин до ранньокласових. Однак, на відміну від скіфів, сармати пік і не змогли створити власної повноцінної держави, залишаючись своєрідною конфедерацією племінних союзів.Матеріальна культура сарматів, яка генетично була близька скіфській, не могла перевершити досягнень останньої. Однак сармати перевершили скіфів у військовій справі, застосувавши нову для того часу клинову атаку важко озброєної кінноти з довгими списами, проти якої не могли встояти навіть римські легіони. У 372 р. н. е., домінуючи у сарматській племінній конфедерації, алани були розбиті гунами, що призвело до втрати сарматами пануючого становища в Північному Причорномор'ї. Частина аланів відійшла в передгір'я Кавказу, зберігшись до наших днів у складі осетинського етносу.Сармати справили значний вплив на побут, мову й культуру місцевого населення, а також сусідніх слов'янських племен, на економіку й життя міст Північного мор'я.