Автономія – самоврядування певної частини держави, що здійснюється в

межах, передбачених загальнодержавним законом (Конституцію).

Анархізм – ідейно-теоретична і суспільно-політична течія, згідно з якою

суспільство здатне самоорганізовуватися без участі державного апарату

примусу.

Археологічна культура – сукупність археологічних пам’ятників, які

відносяться до одного часу, відрізняються місцевими особливостями і

зосереджені на певній території.

Бояри – збірна назва представників правлячого стану у Київській Русі, які

займали друге, після князів, панівне становище в управлінні державою.

Бунчукові товариші – помічники бунчужного, почесна генеральна старшина

без посад, які утворювали гетьманське оточення (бунчукове товариство).

Посада була введена за гетьмана І. Самойловича і проіснувала до 1764 р.

Запровадження звання Б. т. пов’язане з процесом згортання демократії в

Гетьманщині й перетворенням козацької старшини у відірваний від народу

закритий стан.

Валуєвський циркуляр – таємний циркуляр міністра внутрішніх справ

Російської імперії Петра Валуєва від 18 липня 1863 року, в якому наказувалося

призупинити видання всіх книг “малоросійською” мовою, тобто українською

мовою, окрім творів красного письменства.

“Весна народів” – в 1848 р. національно-визвольні рухи поневолених народів

Східної і Центральної Європи.

Війт – керівник місцевого (міського чи сільського) управління або

самоврядування в середньовічній Україні.

Віче – загальні збори громадян міст Київської Русі для розгляду громадських

справ, що були вищим органом влади в деяких містах; віче відоме вже в добу

племінного устрою й було характерне для всіх східних слов'ян як вияв

народоправного ладу.

“Вічний мир” – договір, укладений 6 травня 1686 р. між Московською

державою і Річчю Посполитою. Підтверджував умови Андрусівського

перемир’я 1667 р. Обидві держави зобов’язувалися не підписувати сепаратного

миру з Османською імперією. Остаточний поділ Української держави на дві

частини: Правобережжя залишалося у складі Польщі, Лівобережжя – Росії.

Вотчина – феодальна земельна власність, яку можна було заповідати,

продавати тощо.

Гадяцький трактат – угода, укладена 6 (16) вересня 1658 р. між гетьманом

І. Виговським та польським урядом. Козацька держава під назвою Велике

князівство Руське мала увійти до складу Речі Посполитої як рівноправний член

польсько-литовсько-руської федерації. Справжнім автором угоди вважають

Ю. Немирича. Варшавський сейм при ратифікації угоди істотно обмежив

автономні права України. Вона не була реалізована внаслідок опору частини

козацтва, московської інтервенції та поразки І. Виговського 1659 р.

Генерал-губернаторство – у 1775–1917 рр. адміністративно-територіальна

одиниця, до складу якої входила одна або кілька губерній. В 1764 р. після

ліквідації гетьманства на Лівобережній Україні було створено Малоросійське

генерал-губернаторство, яке протягом 1764–82 рр. очолював Петро Румянцев. В

Україні у різний час існували: Харківське (1775–96) з Харківською і

Воронезькою губерніями; Київське (1832–1914) з Київською, Волинською і

Подільською губерніями; Новоросійське з Катеринославською, Таврійською і

Херсонською губерніями; Одеське (1905–1908 р).

Генеральна військова канцелярія – найвища адміністративна установа

Гетьманщини в XVIІ – XVIІІ ст.; здійснювала все військове, адміністративне,

судове і фінансове управління.

Генеральна старшина – вище військове і цивільне керівництво Війська

Запорозького, державна адміністрація Гетьманщини.

Гетьман – у XVI ст. виборний ватажок козацького війська Запорізької Січі, від

XVII ст. До 1764 р. – начальник козацького війська та верховний правитель

Гетьманщини.

Гетьманщина – Українська держава на території центральної і північно-

східної України, яка утворилася внаслідок Зборівського договору 1648 року;

офіційна назва держави – Військо Запорізьке.

Глухівські статті 1669 р. – договір, укладений 16 березня 1669 р. у м. Глухові

гетьманом Лівобережної України Д. Многогрішним і представниками

московського уряду.

Головна Руська Рада – перша легальна політична організація українців

Галичини (1848–1851). Заснована у Львові під час революції в Австрії

представниками світської інтелігенції та духовенства. Складалася з 30

постійних членів. Голова – єпископ Г. Яхимович.

Гродський суд – державний королівський суд для розгляду кримінальних

справ.

Громади – організації української інтелігенції другої половини XIX – початку

XX ст., які займались національно-культурною та громадсько-політичною

діяльністю, організовували та брали участь у роботі недільних шкіл, видавали

українську наукову та популярну літературу, збирали фольклорний та

етнографічний матеріал.

Губернія – адміністративно-територіальна одиниця, введена в Україні з 1765 р.

Данина – назва натурального або грошового податку, що сплачувався

підкореними племенами на користь переможця, первісна форма данини –

полюддя. З ІХ ст. – державний податок.

Етнос – історична спільність людей, яку об’єднує територія розселення,

спільність мови, матеріальної і духовної культури, етнічне походження

(етногенез) та етнічна самосвідомість, норми поведінки та звичаї.

Закупи – люди, що через різні причини втрачали власне господарство і

змушені були йти в кабалу до феодала за купу (грошову позичку).

Земський суд – становий суд, розглядав цивільні справи шляхтичів.

Земства – органи місцевого самоврядування, створені згідно з земською

реформою 1864 р. у більшості губерній Європейської Росії, в тому числі

України, а в 1911 р. і в трьох правобережних губерніях.

Ізгої – люди, які втратили зв’язок зі своїм родом-племенем, втратили зв’язок зі

своїм соціальним середовищем.

Історія – наука про розвиток людського суспільства.

Київська держава – ранньо-феодальна східнослов’янська держава IX–XII ст. з

центром у Києві. З середини XII ст. в результаті феодальної роздробленості

розпадається на декілька самостійних князівств.

Кіш (Кош) – центральний орган управління Запорозькою Січчю.

Клейноди – відзнаки та атрибути влади козацької старшини.

Князь – голова роду, племені або союзу племен, що стояв на чолі військової

дружини, а з розвитком феодалізму – вождь війська та правитель князівства.

Козак – вільна людина, воїн-промисловик, представник козацтва – одного із

станів українського суспільства.

Копа – у XV – XVIII ст. – збори сільської громади для розв’язування судових

або громадських справ.

Копний суд – суд сільської громади.

Королівство Галичини і Лодомерії (Королівство Галіції та Володимирії з

великим герцогством Краківським і герцогствами Освенцима і Затору) –

складова частина Австро-Угорщини з 1772 до 1918 р. Воно постало в результаті

анексії австрійцями Галичини після першого поділу Речі Посполитої. 1775 р. до

королівства була приєднана Буковина, відвойована у Османської Порти.

1795 р., завдяки ліквідації Речі Посполитої, Австрія приєднала до себе Краків,

Холмщину, Південне Підляшшя та значну частину східних етнічнопольських

територій. 1809 р. вони всі, за винятком Кракова і Люблінської землі, увійшли

до складу королівства Галичини та Володимирії під назвою земель Нової

Галичини. 1815 р. воно поповнилось Тернопольским краєм, яким поступилася

Російська імперія. 1846 р. королівство поповнилось вільним містом Краків, але

1849 р. позбулося Буковини, що була виділена у окрему адміністративну

одиницю. Львів – столиця Королівства.

Курінь – 1. Одиниця адміністративно-територіального поділу на Січі в межах

паланки. 2. Житло козаків.

Лава – колегія магістрату, відала судовими справами.

Литовські статути (1529, 1566, 1586 рр.) – юридичні кодекси, що унормували

засади державного устрою, цивільного і карного права.

Магдебурзьке право – скодифіковані у ХІІІ ст. норми звичаєвого права

німецького міста Магдебурга, яке пізніше запозичили інші міста Німеччини, а

згодом Польщі, Чехії, Угорщини, України. Згідно з магдебурзьким правом

міста звільнялися від управління і суду великих землевласників і одержували

право самоврядування.

Магнати – великі землевласники, аристократична верхівка феодального класу.

Місячина – форма експлуатації кріпаків, позбавлених поміщиками земельних

наділів і примушених щоденно відпрацьовувати панщину за місячну норму

харчів.

Міщани – соціальна група людей, що складалася з дрібних торгівців,

ремісників, нижчих службовців і т. ін.

Москвофільство – суспільно політична течія в Галичині, на Буковині та

Закарпатті у другій половині XIX – на початку XX ст., що ставила метою

приєднання Західної України до Росії.

Московські статті 1665 р. – договір, підписаний у Москві 11 жовтня 1665 р.

гетьманом Лівобережної України І. Брюховецьким і московським урядом.

Намісництво – найвища адміністративно-територіальна одиниця місцевого

управління в Російській імперії у 1775–1796 роках; найвищий виконавчий орган

місцевого самоврядування в деяких коронних краях Австро-Угорської імперії з

1849 року.

Народовці – суспільно-політична течія серед молодої західноукраїнської

інтелігенції ліберального напрямку, що виникла в 60-х рр. ХІХ ст. у Галичині.

Виходячи з того, що українці – це окрема нація, яка проживала на території від

Кавказу до Карпат, виступали за єдність всіх українських земель та розвиток

єдиної української мови на основі народної говірки.

Народництво – ідеологія та рух різночинної інтелігенції Росії другої половини

XIX ст., що захищав інтереси селян, виступав за ліквідацію кріпосницьких

пережитків та повалення самодержавства.

Національне відродження – процес в українській історії XIX ст., у ході якого

формувалась національна свідомість українців, зростав їх інтерес до рідної

мови, культури, зміцнювалися зв’язки між західною і східною українською

інтелігенцією.

Національно-визвольний рух – будь-який суспільно-політичний рух,

учасниками якого є представники певної етнічної спільноти, що ставить за мету

визволення своєї країни від чужоземного панування.

Нація – історична спільнота людей, що складається в процесі формування

спільності території, економічних зв’язків, літературної мови, етнічних

особливостей, культури.

Норманська теорія походження Русі – наукова концепція, що стверджує

скандинавське (норманське, варязьке) походження Русі, сформульована у XVIII

ст. німецькими істориками, які жили і працювали в Російській імперії, –

Г.З. Баєром, Г.Ф. Міллером, А.Л. Шльоцером. Розвинута М. Погодіним,

А. Куніком. Антинорманісти (М. Ломоносов, М. Грушевський,

М. Брайчевський та інші) заперечували істотну роль норманів в утворенні

Київської Русі. Дискусія триває і донині.

Опозиційний рух – 1) морально-етична, ціннісна, світоглядна незгода окремих

осіб, груп людей чи організацій з певною політичною лінією, системою влади,

критика ними окремих сфер суспільного життя, процес наростання

нонконформізму; 2) політичні (напр., антикомуністичні, антитоталітарні)

виступи з чітко визначеною політичною програмою, організаційною

структурою та ін. атрибутами.

Панщина – одна з форм докапіталістичної земельної ренти, найпоширеніша за

феодалізму.

Патримонія – устрій, за якого влада панівного роду та підпорядкована їй

територія вважалися нерозривно поєднаними і право на владу мав кожний член

роду, а після смерті чергового правителя територія розподілялася між його

синами як співучасниками володарювання.

Підкоморський суд – становий шляхетський суд для розгляду межових

земельних справ.

Повіт – адміністративно-територіальна одиниця, складова частина губернії.

Переяславські статті 1659 р. – договір, укладений в Переяславі 17 жовтня