19. Затримання особи, яка вчинила злочин

Затримання особи, яка вчинила злочин (ст. 38 КК) — дії потерпілого та інших осіб, безпосередньо після вчинення посягання, спрямова­ні на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповід­ним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи.

Умови правомірності затримання особи, яка вчинила злочин:

1) вчинення злочинцем очевидного злочинного посягання;

2) затримання проводиться після закінченого злочину чи замаху або готуванню до нього а не під час його вчинення;

3) застосування насильства виключно з метою затримання і доставлення особи, яка вчинила злочин відповідним органам влади;

4) затримання злочинця безпосередньо після вчинення злочину;

5) завдання шкоди злочинцю є засобом, що позбавляє його можливості уникнути відповідальності;

6) вимушеність завдання шкоди злочинцю;

7) обов'язкове урахування:

небезпечності вчиненого діяння злочинцем (крадіжка, замах нанесення тілесних ушкоджень, замах на зґвалтування, вбивство);

- особи винного (дорослий, малолітній, інвалід, неосудний - як це видно, п'яний);

- характеру застосовуваних засобів нападу; інтенсивності опору;

- поведінки злочинця в цілому;

місце та обстановка затримання (обмежена видимість, перешкоди місцевості, будівлі);

- сил затримуваних та затримуючих.

Підстави застосування вогнепальної зброї працівниками міліції (ст.15 Закону України "Про міліцію"):

Працівники міліції як крайній захід мають право застосовувати вогнепальну зброю у таких випадках:

1) для захисту громадян від нападу, що загрожує їх життю і здоров'ю, а також звільнення заложників;

2) для відбиття нападу на працівника міліції або членів його сімї якщо їх життю або здоровію загрожує небезпека;

3) для відбиття нападу на охоронювані об'єкти, конвої, жилі приміщення громадян, приміщення державних і громадських підприємств, установ і організацій, а також звільнення їх у разі захоплення;

4) для затримання особи, яку застали при вчинення тяжкого злочину ну і яка намагається втекти;

5) для затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї та інших предметів, що загрожує життю і здоров'ю працівника міліції;

6) для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, якщо водій своїми діями створює загрозу життю чи здоров'ю громадян або працівника міліції.

20. Крайня необхідність (кн)

Ч.1 ст.39 КК вказує, що не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку у даній ситуації не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Ознаки крайньої необхідності:

1) небезпека, яка загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави,

2) невідворотність цієї небезпеки іншими засобами, крім вчинення дії, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом.

Умови правомірності крайньої необхідності:

1 група - умови небезпеки:

- реальність небезпеки.

2 група - умови дій по усуненню небезпеки:

- захист індивідуальних, суспільних, державних інтересів (захищаються лише правомірні інтереси);

- джерело небезпеки;

- небезпека породжує безпосередню загрозу для особи, суспільних. державних інтересів (не у майбутньому чи в минулому, а зараз), небезпека наявна;

- шкода завдається інтересам третіх осіб, які не мають відношення до створення небезпеки;

- завдання шкоди - єдиний засіб врятування від небезпеки за даних обставин;

- не допущено перевищення меж крайньої необхідності — це озна­чає, що завдана шкода повинна бути більш значною, ніж усунута шкода.

Перевищення меж крайньої необхідності (ч.2 ст.39 КК) - це умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода. Така шкода тягне за собою цивільно-правову відповідальність.

СПІВВІДНОШЕННЯ НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ ТА КРАЙНЬОЇ НЕОБХІДНОСТІ

Спільні риси: 1) спрямовані на охорону індивідуа­льних, суспільних, державних інте­ресів у випадках, коли цим інтересам, загрожує небезпека 2) небезпека усувається шляхом завдання шкоди іншим правоохоронюваним інтересам 3) дії виключають суспільну небезпечність та протиправність діяння вже в момент їх вчинення, і тому не утворюють складу злочину

Відмінності:1) джерело небезпеки при необхідній обороні лише суспільно небезпечні дії людини, при крайній необхідності - також і різні сили природи, явища і процеси, дії машин і механізмів

2) шкода завдається при необхідній обороні нападаючій особі, при крайній необхідності і- інтересам осіб, не причетних до небезпеки 3) при необхідній обороні завдання шкоди нападаю чому - це один із способів захисту інтересів, а при крайній необхідності – єдиний 4) при крайній необхідності завдається менша шкода, ніж відвернута, а при необхідній обороні може бути рівноцінна, менша або більша, залежності від характеру та ступеня небезпеки посягання 5) при перевищенні меж необхідної оборони - на ступає кримінальна відповідальність, а при необхідній необхідності - цивільно-правова. 6) завдана правомірна шкода при необхідній обороні виключає будь-яку відповідальність, а при крайній необхідності -матеріальна