- •1.Повноваження органів конституційного контролю.
- •2.Парламентський контроль за діяльністю уряду в зарубіжних країнах.
- •3.Повноваження органів місцевого самоврядування в зарубіжних країнах.
- •7.Індемнітет в зарубіжних країнах.
- •4.Мажоритарна виборча система в зарубіжних країнах.
- •6.Президентська республіка в зарубіжних країнах.
- •8.Відповідальність глави держави в зарубіжних країнах.
- •9.Пропорційна виборча система в зарубіжних країнах.
- •10.Інститут омбудсмана.
- •11.Правова природа контрасигнування.
- •12.Порядок зміщення глави держави в зк.
- •13.Глава уряду в зк.
- •14.Референдум і плебісцит.
- •15.Судові повноваження парламенту в зк.
- •16.Поняття кпзк.
- •Поняття і юридична природа органів мсв в зк.
- •Порядок формування і структура органів мсв.
- •19.Особисті права і свободи громадян (підданих) у зк.
- •20.Предмет кпзк.
- •21. Основні риси адміністративно-територіального устрою зарубіжних країн.
- •22. Поняття і суть правових гарантій конст. Прав громадян зарубіжних країн.
- •23. Характеристика інститутів кПзк.
- •24. Юридичні наслідки актів конституційного контролю.
- •25. Держава, як суб’єкт конст. Прав у зарубіжних країнах.
- •26. Конституційно-правові норми в заруб. Країнах.
- •27. Порядок формування і структура урядів у заруб. Країнах та їх компетенція.
- •28. Порядок набуття громадянства в заруб. Країнах.
- •29. Поняття і види джерел кПзк.
- •32. Конституційні закони, як джерела кпзк.
- •33.Парламентські комітети і комісії в зк та їх повноваження.
- •34.Соціально-економічні права і свободи громадян (підданих) в зк.
- •38. Судові прецеденти, як джерела кПзк.
- •50. Поняття суспільного ладу в зк.
- •61. Принципи виборчого права (вп) в зк.
- •62.Юридична інституціаналізація пп в зк.
- •63. Принципи правового статусу особи в зк.
- •64. Поняття і суть вп в зк.
- •65.Основні функції пп в зк.
- •66.Республіка, як форма правління в зк та її різновиди.
- •67.Поняття і суть Конституцій (“к”) зк.
- •68. Вплив змін у політичному режимі на форми д в зк.
- •69. Монархія, як форма правління та її різновиди.
- •70.Порядок внесення змін і доповнення до к в зк.
- •71. Основні риси і особливості к, прийнятих після дсв в зк.
- •72. Форма правління в зк та її різновиди.
- •73.Принципи федералізму в зк.
- •74.Порядок розробки і прийняття к в зк.
- •75.Принципи розподілу функцій влади в зк.
- •76. Федерація, як форма державного устрою зк та її ознаки.
- •77. Поняття і суть кп як галузі національного права зарубіжної країни.
- •78.Предмет і метод правового регулювання в кпзк.
- •79.Принципи кпзк.
- •80. Норми кп.
- •81.Конституційні правовідносини.
- •83. Організаційно оформлені і не формальні інститути.
- •84. Підстави виникнення, змін і припинення конст.- пр. Відносин.
- •85.Конституційна відповідальність в зк.
- •86. Доктрина – як джерело кп в зк.
- •87. Угоди, як джерело кп в зк.
- •88.Юридичні властивості конституцій зк.
- •91. Особливості набуття громадянства шляхом натуралізації.
- •95.Ознаки республіканської форми правління.
- •97.Правове положення суб’єктів федерації. 98.Сучасна теорія федералізму.
1.Повноваження органів конституційного контролю.
Однією з особливостей державного ладу є наявність конституційного контролю. Конституційний контроль – це оцінка судами загальної або спеціальної юрисдикції нормативно-правових актів на предмет їхньої відповідності конституції. У багатьох країнах поняття конституційного контролю позначає не тільки функцію загального або спеціального суду, а й окремий інститут, який ототожнюється з відповідними органами і з сукупністю правових норм, що регламентують їхню організацію та діяльність. Головним повноваженням органів, що здійснюють конституційний контроль, є оцінка конституційності законодавчих актів. Порядок здійснення цього повноваження залежить від прийнятих у тій чи іншій країні форм конституційного контролю. Існує 2 основні форми конституційного контролю – попередній та наступний. Попередній контроль має місце на стадіях парламентського розгляду законопроектів до промульгації їх главою держави. У разі визнання їх неконституційними такі законопроекти не можуть стати законами )Румунія, Польща, Угорщина). Своєрідним різновидом попереднього контролю можна вважати надання судами консультаційної оцінки конституційності законопроектів у процесі проходження їх через парламент. Подібна практика прийнята в Австралії, Канаді тощо. Наступний контроль здійснюється щодо законів, які прийняті парламентом, промульговані главою держави і набули чинності. Існує 2 процедури такого контролю – шляхом дії та шляхом заперечення. Відомі й інші класифікації форм конст. контролю – обов’язковий та факультативний контроль. Обов’язковий: здійснюється уповноваженими органами на основі приписів конституції й законодавства і незалежно від волевиявлення будь-якого іншого органу чи посадової особи (Франція). Факультативний: здійснюється з ініціативи тих, хто наділений відповідним правом. Ця форма контролю є домінуючою. У цілому ряді країн органи конституційного контролю наділені повноваженнями оцінювати відповідність основному закону укладених державою міжнародних договорів, встановлюють конституційність актів виконавчої влади, дають тлумачення конституції тощо. У федеративних державах конституційні суди розглядають справи про розмежування компетенції між федерацією та її суб’єктами, між самими суб’єктами. Конституційний контроль, як правило, здійснюється конституційними судами (зустрічаються й інші назви), проте в деяких країнах він може здійснюватися загальними судами.
2.Парламентський контроль за діяльністю уряду в зарубіжних країнах.
Головною формою парламентського контролю нерідко називають постановку питання у представницькому органі про довіру уряду. Результатом постановки питання про довіру уряду може бути його відставка. Тому в такому випадку слід говорити не про парламентський контроль за урядом, а взагалі про відповідальність уряду. Най поширенішою формою контролю в країнах з парламентарними та змішаною республіканською формами правління є запитання депутатів, звернені до глави уряду або окремих міністрів. Запитання можуть бути усні й письмові. Для оголошення усних запитань у парламентах звичайно встановлюється спеціальний час. Для відповіді на письмові запитання члени уряду завжди мають певний час, наприклад, відповідь надати на пізніше, ніж через 30 днів (Бельгія, Франція). Ще одним способом впливу парламенту на уряд є інтерпеляція і наближені до неї процедури. Інтерпеляція – це сформульована одним або групою депутатів і подана в письмовій формі вимога до окремого міністра чи глави уряду дати пояснення з приводу конкретних дій або з питань загальної політики. На відміну від звичайних депутатських запитань, які можуть бути поставлені в процесі роботи обох палат, інтерпеляції, за деякими винятками, вносяться тільки в нижні палати, перед якими уряди несуть відповідальність. Парламентська практика Великобританії та інших англомовних країн не знає процедури інтерпеляції. Своєрідним замінником тут є пропозиція – це проект резолюції, в якій визначається позиція нижньої палати з певного питання. Ще однією формою контролю є робота омбудсмана – спеціальної посадової особи, до компетенції якої входить розгляд скарг громадян на діяльність органів влади та посадових осіб. Серед форм парламентського контролю за урядами можна віднести регулярні обговорення їхніх звітів (Швейцарія). До традиційних форм парламентського контролю за діяльністю органів ВВ звичайно відносять роботу постійних, спеціальних та слідчих комісій (комітетів) парламенту. При цьому такий контроль тією чи іншою мірою притаманний практиці всіх розвинутих країн, незалежно від форми державного правління. Прийняті й інші форми парламентського контролю за діяльністю уряду. Так, в деяких країнах встановлено порядок, за яким уряд щороку повинен звітувати перед парламентом про загальний фінансовий стан та реалізацію урядом державного бюджету. Однак більш прийнятим є інший порядок, за яким відповідна інф-я передається урядом постійній комісії з фінансово-бюджетних питань.