72. Форма правління в зк та її різновиди.

Форма правління – це організація верховної ДВ, порядок утворення й діяльності, компетенція і взаємозв’язок її органів, а також взаємовідносини з населенням країни.

Є 2 форми правління: монархія і республіка.

Монархія – це така форма правління, за якої вища ДВ зосереджується (повністю або частково) в руках однієї особи – монарха, і передається як спадщина серед представників правлячої династії або формується якимось іншим чином.

Їй властиві юридичні ознаки:

1.безстроковість влади монарха;

2.володіння владою за спадком по праву крові;

3.представництво монарха від імені Д не за дорученням, а за власним правом;

4.не підпорядкованість влади монарха будь-яким іншим суб’єктам.

Необмежена монархія – це монархія, з якою влада монарха ніким і нічим необмежена:

• деспотична – влада монарха обожнюється, а він сам офіційно визнається божеством. Цей вид був поширений у державах рабовласницького типу ( Древній Схід);

• абсолютна – за монархом визнається необмежена влада, що обумовлює його належність до правлячої династії (Саудівська Аравія, Марокко, Арабські Емірати, Кувейт).

Обмежена – це монархія, де влада монарха тією чи іншою мірою обмежується повноваженнями певних органів:

• дуалістична – монарх вже не має законодавчої влади, яка перейшла до парламенту, але в нього в руках зосереджена ВВ і він по сої їй волі формує уряд, що відповідальний перед ним, а не перед парламентом.

• Парламентська (конституційна) – влада монарха суттєво обмежена в усіх сферах здійснення ДВ і за яким лише формально зберігається статус ГД, але виключно за представницькими повноваженнями. ВВ належить уряду, який формується парламентом і лише йому підзвітний. Більшість сучасних монархій – парламентські (Англія, Швеція, Японія, Іспанія).

Республіка – це така форма правління, за якої верховна влада в Д належить колегіальним виборним органам і здійснюється ними. Є аристократичні республіки (Стародавні Афіни, стародавній Рим) та демократичні( формальне право брати участь у виборах органів влади належить усьому населенню країни, тобто усім громадянам, які досягли певного віку, не визнані судом недієздатними або якщо їх право не обмежене на підставах, передбачених законом. Відомо 3 види демократичних республік: парламентські, президентські та змішані.

У парламентських республіках (Італія, Греція, Індія, ФРН):

• президент обирається парламентом;

- уряд формується з представників партій, що мають більшість у парламенті;

- уряд підзвітний парламентові;

• парламент може висловити урядові недовіру, що тягне за собою його відставку.

У президентських республіках (США, Франція, Аргентина, Мексика, Іран):

• президент обирається всенародно або за особливою процедурою;

• президент є главою Д і здійснює ВВ;

• законодавча влада належить представницькому органові (парламентові);

• президент має право вето та інші права (право розпустити парламент).

Змішана (напівпрезидентська) – це така республіка, коли президент (глава Д) обирається народом, так і парламентом. Уряд обирається парламентом за рекомендацією президента. Уряд підзвітний одночасно президенту і парламенту. Президент не очолює уряд і не несе юридичної відповідальності за його діяльність (Фінляндія, Російська федерація).

Монократична республіка – президентська посада тут заміщується шляхом загальних виборів. При цьому президент сам призначає віце-президента. Президент концентрує у своїх руках усю ВВ, а уряд вважається допоміжним органом. У ряді країн впроваджено посаду адміністративного прем’єр-міністра, який виступає в ролі не глави уряду, а помічника Президента. Цей прем’єр-міністр здійснює функції з координації діяльності міністерств і діє лише в межах повноважень, делегованих йому президентом. У більшості країн, що розвиваються, уряд формується президентом і несе відповідальність перед ним. У переважній більшості країн президент має право розпускати представницький орган. Ця республіка практично повністю відкидає принцип поділу влад. Тут відсутній функціональний розподіл між вищими органами Д та більш-менш збалансована система стримувань і противаг. Для цієї республіки характерно : відмова від багатьох засад парламентаризму, зокрема від участі парламенту у формуванні уряду та від інституту відповідальності уряду перед представницьким органом. Президент концентрує у себе в руках усі основні владні повноваження. Він як правило очолює правлячу партію, якає єдиною в країні.

Теократична (ісламська) республіка (Іран) – К цієї країни встановила засади побудови державного механізму, які за багатьма ознаками можна порівняти з тими, що узгоджуються з традиційними республіканськими формами. Поряд з президентом і парламентом існує ще так званий керівник. Він наділений верховною духовною і політичною владою і здійснює функції вождя нації, яка сприймається як громада мусульман .

Директоральна республіка (Швейцарія) – на рівні федерації органом ВВ є союзна рада (уряд), яка обирається строком на 4 роки на об’єднаному засіданні палат парламенту. Кожний з членів цієї ради очолює окремий департамент (міністерство). Зі складу союзної ради парламент щорічно обирає президента союзу і віце-президента. Вони на цих посадах здійснюють окремі представницькі й почесні функції, президент веде засідання союзної ради. Ще вони виконують функції керівників окремих департаментів, включених до стр-р уряду. За К цієї країни встановлена несумісність депутатського мандата і членства у складі союзної ради, хоч усі без винятку члени ради можуть брати участь у парламентських дебатах без права вирішального голосу. Члени союзної ради (міністри) не йдуть у відставку у випадку, коли їх пропозиції не знаходять підтримки депутатів представницького органу. Не існує ін-т політичної відповідальності уряду перед парламентом, хоча союзна рада повинна звітувати на кожній сесії представницького органу.. уряд функціонує протягом всього періоду парламентських повноважень. До складу союзної ради звичайно обираються представники всіх основних ПП. Ні союзна рада, ні президент не мають права вето на рішення парламенту. Не наділені вони і правом його розпуску.