17. Необхідна оборона (но)

Необхідною обороною (ч.1 ст.36 КК) визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння то му, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці до негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Умовами правомірності необхідної оборони, що відносяться до захисту, є:

- завдання шкоди інтересам особи, яка нападає;

- можливість захисту як своїх особистих, так і сторонніх (чужих), індивідуальних, колективних інтересів;

- співрозмірність (адекватність) між захистом та нападом;

- суспільна небезпечність діяння;

- наявність;

- дійсність.

Перевищення меж необхідної оборони (ч.3 ст.36 КК) - це умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.

Критерієм розмежування необхідної оборони та перевищення меж є ексцес оборони (співрозмірність інтенсивності захисту та посягання). Вирішення цього питання в науці кримінального права є проблемним, оскільки зміст терміну "інтенсивність" вчені тлумачать по-різному. Зокрема, під інтенсивністю розуміють:

1) засоби посягання та захисту;

2) спосіб застосування засобів нападу та захисту;

3) спосіб дії;

4)чисельність нападаючих, ступінь реальної небезпеки настання

шкідливого результату, співвідношення сил нападаючого та захисника

Ексцес оборони - це явна невідповідності між захистом та посяганням, означає, що невідповідність повинна бути різкою, очевидною. Вона має об'єктивні та суб'єктивні критерії перевищення необхід­ної оборони.

18. Уявна оборона (уо)

Уявна оборона (ст.37 КК) - це дії, пов’язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі до­статні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не ус­відомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення.

Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помил­ковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захист)', що дозволяються в умовах відповідного реального посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності як за перевищення меж необ­хідної оборони.

Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але мог­ла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного пося­гання, вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння шкоди через необережність.