2. Перший журнал сатири і гумору “Харковский Демокрит”.

Першим російським літературним журналом не тільки у Харкові, але й на Україні в цілому був сатирично-гумористичний журнал “Харьковский демокрит”, який видавався з січня по червень 1816 р. Засновником і видавцем його був місцевий літератор, журналіст, що закінчував курс навчання у Харківському університеті, – В.Г. Маслович (1793–1841). У різних джерелах можна натрапити на свідчення, що на час заснування журналу В.Г. Маслович мав ступінь доктора наук Харківського університету. Та слід зауважити, що, навчаючись в університеті, студенти могли здобути звання кандидата, а закінчити університет, здобувши докторський ступінь. Журнал дістав свою назву під впливом петербурзького “Демокрита” (1815 р.). Проте був першим часописом, який друкував українські літературні твори, започаткувавши тим самим традицію, підхоплену пізніше й “Украинским вестником” і “Вестником Европы” та іншими журналами. Авторами журналу були місцеві літератори, серед яких – Г.Ф. Квітка-Основ`яненко, О.О. Палицин, О.Сомов, І.І. Срезнєвський, Р.Т. Гонорський. Цілком можливо, що В.Маслович мав змогу залучити до участі в часописі авторів з інших міст, у тому числі й столичних, але він прагнув реалізувати журнал силами харківських авторів. Головною метою видавця було розбудити внутрішній потенціал Слобожанщини, про що він пише в першому номері часопису в замітці “Від видавця”: “За обов`язок особливий уважаю згадати про те, що цей журнал буде наповнюватися лише творами нашого краю. Видавець дозволяє собі поміщати й надруковані п`єси, але тільки ті, автори яких належать нашому краю. По-перше, для того, щоб познайомити віддалених читачів цього журналу (видавець тішить себе сподіваннями, що такі знайдуться) з творами нашими; а по-друге, аби цілком дотриматися назви “Харьковского Демокрита” [12, 3]. Свідченням цього були численні матеріали журналу, які демонстрували українську орієнтацію часопису. Журнал мав три відділи: “Поезія”, “Проза”, “Суміш”, але величезну перевагу надавав поетичним жанрам. Аналізуючи літературний зміст журналу, О.І. Борзенко зазначає, що журнал є яскравим свідченням слобожанського патріотизму та відображає важливі риси просвітницького світобачення: раціоналізм, філософський оптимізм. Головна ідея опублікованих у ньому творів полягала в утвердженні природності людської моралі, запровадженні в читацьку свідомість просвітницького варіанту народності, самоцінності простонародності як незіпсутої цивілізацією, ідилічної основи суспільного та індивідуального буття. Утвердження цієї загальної філософської просвітницької концепції здійснювалося в розробці конкретних тем: у викритті хабарництва й продажності суду, духовної обмеженості панівних соціальних станів населення, пристосовництва, кар`єризму. Однак гумористична спрямованість журналу рідко мала виразну суспільну адресу, найчастіше зачіпаючи загальну морально-етичну проблематику.

3. “Зоря Галицька” – преший український політичний часопис.

Події 1848 р. передусім оживили і до того порівняно численну польську журналістику. У 1848 р. у Галичині на­лічувалось 15' польських періодичних видань. Ця преса розходилась певною мірою і серед українських читачів, але з появою першої української газети «Зоря галицька», а потім інших газет вплив польської преси та її роль у формуванні громадської думки в Галичині дуже послаби­лися.

Під назвою «Зоря галицька. Письмо часове» 15 травня 1848 р. у Львові вийшов перший номер тижневика. Газе­та відразу заявила про себе як про політичний орган «Го­ловної руської ради» і водночас як орган національний, про що свідчила народна мова, якою вона видавалася.

Протягом майже десятирічного існування газета не раз змінювала свій напрям, що значною мірою залежало від видавців та редакторів. У 1848—1849 рр. видавцем і відповідальним редактором був Антін Павенцький. Оскіль­ки в перші роки газета мала характер політичного орга­ну, то нею керував ще й редакційний комітет.

Газета одразу ж набрала значної популярності, про що свідчить досить великий тираж — 4000 примірників. Періодичність — один раз, з 1849 р. — два рази на тиж­день. З 1851 р. «Зоря галицька» втратила свій «народний напрям» у формі і змісті, скотилася до церковщини і ре­акційного москвофільства. У 1854 р. знову помічається по­ворот газети до народної мови (під впливом редактора М. Савчинського), але вже в 1856 р. вона остаточно повер­тає на клерикально-реакційні шляхи, втрачає своїх перед­платників і на № 13 за 1857 р. припиняється як безпер­спективне, малоцікаве видання.

В історії «Зорі галицької» особливо виділяється ранній період, зокрема перший рік видання. Політичне обличчя газети найкраще розкривається в головному програмному матеріалі, опублікованому в першому номері — «Відозві до руського народу», наскрізь пройнятій вірнопідданським почуттям і безмежною вдячністю австрійському монарху за надані можливості національного розвитку.

Вказуючи на політичну платформу, провідну мету і напрям газети, редакція особливо наголошувала на своїй поміркованості і лояльності, на прагненні домагатися «спокою, згоди і порядку в краю». Отже, реакційність газети як політичного органу очевидна.

«Зоря галицька» систематично інформувала читачів про політичне життя Австро-Угорщини, зокрема про ре­волюційні події у Відні і Львові та про придушення пов­стання. Інформаційні матеріали в газеті подавалися в світлі політичних засад «Головної руської ради».

На початку другого року видання в газеті була прове­дена деяка реорганізація з метою поліпшення її полігра­фічного оформлення, зміни періодичності, формату, ціни. Про це писалося в матеріалі «Редакція до почтенних перед­платників». У ряді матеріалів (наприклад, у «Відозві до молоді» та ін.) редакція почала висувати як найголовнішу проблему політичної діяльності — питання мови. Рівно­правність народів розглядалася нею не в соціальному, а в мовному плані як рівноправність української мови в уря­довому житті. В такому дусі написана стаття «О язиці руськім».

У 1849 р. в газеті були введені нові рубрики — «Спра­ви краєві», «Справи загранич'ні», «Всячина», «Умістки» (останній розділ — це повідомлення про вихід нових га­зет і журналів за кордоном, переважно німецьких). Здебільшого ці рубрики були заповнені місцевою інформацією зрідка вміщувалися й проблемні матеріали. Одним із принципових питань, якого не раз торкалася газета, бу­ло вирішення українсько-польських взаємин (стаття «Як тепер гстоїть справа наша галицько-руська?»).

У наступні роки політична активність «Зорі галицької» послабилася, а згодом, у 50-ті роки, майже згасла.