Лексичні особливості ділових паперів план.

1. Загальні вимоги до вибору слів у документах

2. Уживання слів іншомовного походження в

ділових текстах

3. Уживання урочистих, універсальних і

застарілих слів

4. Уживання синонімів та паронімів в офіційно-

діловому стилі

5. Терміни та професіоналізми в діловому

мовленні

6. Вживання складноскорочених слів в діловому

мовленні

1. Загальні вимоги до вибору слів у документах

Слово є однією з основних одиниць мови. Воно дає найменування для всіх предметів і явищ природи, почуттів, емоційних реакцій. Фактично слово бере на себе номінативну організацію мови. Наукка, яка вивчає слово називається лексикологією.

Слово називає предмет і це його лексичне значення. Тобто, лексичне значення – це співвіднесенність слова з предметами, явищами, процесами, відношеннями, закономірностіми реальної дійсності та поняттям про них.

Але слово узагальнює ще й основні ознаки цілого класу предметів і формує поняття про них. Поняття – це узагальнене відображення у свідомості властивостей предметів та явищ дійсності. Поняття виражається словом.

До слова в діловому документі ставляться насамперед такі дві обв′язкові вимоги: воно повинно бути

• вмотивованим

• відповідати нормам української літературної мови.

Норми української літературної мови фіксуються в словниках, довідниках, підручниках, посібниказ. Зафіксоване в словнику значення слова і є нормою (вона може з часом змінитися, але це тривалий процес).

Проте однієї нормативності при оцінці слова буває замало. Адже тільки продумате, вмотивоване вживання слова в тексті документа виправдовує його появу в цьому тексті, незалежно від походження слова, частотності його вживання в мові. Перевіряється вмотивованість вживання слова в тексті звичайно таким чином: якщо вся увага одержувача документа зосереджується на його змісті, а сама форма документа, його словесне вираження сприймається читачем як щось органічно злите зі змістом, невіддільне від нього – значить, вибір слів тут умотивований, доцільний.

Якщо ж увага читача раз у раз переключається зі змісту документа на його форму, якщо окремі слова викликають у читача недовіру, здивування або обурення – це означає, що укладач документа не знайшов доречніших у цій ситуації слів, не продумав текст.

2. Уживання слів іншомовного походження у ділових паперах

Українська лексика за своїм походженням неоднорідна.

Лексика сучасної української мови складається з питомих слів та запозичених з інших мов. Питомими є слова, спільні для всіх слов′янських мов та власне українські слова.

Іншомовними називають слова, що увійшли в українську мову з інших мов. Запозичення іншомовної лексики відбувається у результаті розвитку політичних, економічних, культурних зв′язків між народами і є неминучим явищем будь-якої мови. У процесі вживання іншомовна лексика засвоюється українською мовою, пристосовується до її фонетичних, граматичних, орфографічних законів.

Найбільши джерелом, з якого вливалась до країнського словника іншомовна лексика, була російська літературна мова. Тому у складі української лексики є багато слів, утворених за зразками морфологічної структури відповідних слів у російській мові. Наприклад: укр. втілення відповідає рос. воплощение; укр. відродження – рос. возрождение.

У словниковому складі української мови особливе місце займають запозичення грецького походження. Вони означають:

• назви побутових предметів – миска, ванна, баня;

• терміни науки, культури, мистецтва – апостроф, логіка, математика, кафедра, театр, музей, бібліотека, комедія, хор, сцена.

В українській мові багато слів латинського походження. Це переважно:

• поняття науки, техніки, мистецтва – індустрія, аргумент, префікс, гумор, цирк, екскурсія;

• поняття політичних і суспільних відносин – депутат, консул, секретар, адміністрація, республіка, конституція;

• медична та юридична термінологія – ангіна, операція, ординатор, консиліум, юрист, прокурор, нотаріус.

Із французької мови запозичено слова, що стосуються:

• побуту – люстра, абажур, маскарад, одеколон, пудра, портьєра;

• назв одягу – костюм, пальто, блуза;

• понять науки, мистецтва – сюжет, афіша, суфлер, партер, актор;

• суспільно-політичних, технічних понять – комюніке, дебати, кур′єр, департамент, парламент;

• військових понять – фронт, атака, кавалерія, маршал, сержант, атака.

З німецької мови в українську прийшли:

• адміністративні, технічні терміни – штат, шахта, штукатур, цех, бухгалтер, майстер, штраф;

• медичні і військові терміни – бинт, фельдшер, офіцер, орден, мундир;

• назви побуту – кухня, бутерброд, паштет, вафлі, фартук, танці.

Англійські запозичення вживаються в українські лексиці, що стосується:

• техніки, політики – лідер, мітинг, бюджет;

• спорту – фініш, аут, бокс, спорт, футбол, баскетбол;

• мореплавства, транспорту – тролейбус, комбайн, вокзал, яхта, мічман;

• назв побуту – піжама, кекс, пунш, біфштекс, ром.

Дуже багато запозичень включає термінологія різних галузей.

Розрізняють кілька причин засвоєння іншомовних слів:

По-перше, часто вони запозичуються разом із поняттям. Такі слова звичайно не мають українських відповідників, наприклад, політика, спортсмен, футбол, тунель, університет, курорт, пальто.

По-друге, прагнення деталізувати уявлення про предмет, назва якого вже існує в мові. Наприклад, бар - невеликий ресторан або закусочна, госпіталь - медичний заклад для лікування військово-службовців, лайнер - велике швидкохідне судно.

По-третє, прагнення замінити описовий вираз, словосполучення одним словом: транспорт – замість „засоби пересування”, мотель – замість „готель для автотуристів”, круїз – замість „подорож на пароплаві”.