ЗАЛІКОВИЙ МОДУЛЬ 2. АНАЛІЗ РИНКУ ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ
ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 5
«ЛЮДИНА НА РИНКУ ПРАЦІ І ЙОГО СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ»
Мета лекції: визначити роль і місце людини на ринку праці та його соціальний захист
Навчальні завдання лекції:
- ознайомитися та проаналізувати ситуацію на ринку праці;
- визначити принципи соціального захисту;
- розглянути основні напрямки й завдання соціального захисту.
Місце лекції в модулі і загальній структурі дисципліни: вихідна.
План лекції
5.1.Аналіз ситуації на ринку праці
5.2.Принципи соціального захисту
5.3. Основні напрямки й завдання соціального захисту
Основні поняття теми лекції
Ринок праці, місцевий ринок праці, регіональний ринок праці, соціальний захист, принципи соціального захисту,
5.1.Аналіз ситуації на ринку праці
Перш ніж вирішувати проблеми зайнятості й досліджувати можливі шляхи їхнього рішення, необхідно чітко представити ситуацію, що зложилася на ринку праці.
Ринок праці являє собою елемент ринкової економіки, економічну категорію, що характеризує систему соціально-трудових відносин із приводу задоволення потреби економіки в робочій силі й реалізації громадянами права на працю, здійснюваних на основі попиту на робочу силу й пропозиції робочих місць. У широкому змісті слова ринок праці можна визначити як специфічний вид ринку, що представляє собою форму прояву ринкових відносин у сфері обігу й функціонування робочої сили, як заснований на відносинах обміну й конкуренції механізм взаємозв'язку між роботодавцем і найманим робітником. У вузькому змісті під ринком праці розуміється сфера обігу робочої сили, розглянута як сукупність форм її руху, і фаза обміну у відтворювальному процесі, що представляє собою безліч актів купівлі-продажу здатності працівника до праці (тобто робочої сили).
На ринку праці оцінюється вартість робочої сили, визначаються умови її наймання, у тому числі величина заробітної плати, умови праці, можливості одержання утворення, професійного росту, гарантії зайнятості. Ринок праці виконує також функції механізму розподілу й перерозподіли трудових ресурсів по сферах і галузям суспільного виробництва. Особливість ринку праці в тому, що регуляторами тут крім звичайних макро- і мікроекономічних факторів виступають фактори соціальні й соціально-психологічні, фактори культури. Дана категорія відрізняється від всіх інших ринків тим, що як товар на цьому ринку виступають фізичні, інтелектуальні й емоційні здатності людей.
Ситуація на ринку праці. Термін "ситуація" означає обстановку, положення, систему зовнішніх стосовно суб'єкта умов і факторів, що спонукують й опосередковуючих його активність. Будь-яка конкретна ситуація виникає в результаті особливого сполучення обставин (факторів зовнішнього середовища) і власних можливостей суб'єкта діяльності.
Обстановка, що існує на ринку праці в даний конкретний момент часу, може бути описана за допомогою набору різноманітних показників (абсолютних розмірів і рівня зайнятості й безробіття, їхньої структури, рівня заробітної плати й т.д.).
Для визначення характеру ситуації на ринку праці в конкретний момент часу або за конкретний період необхідно кількісно визначити стан на ринку праці даної території за допомогою показників чисельності зареєстрованих службою зайнятості громадян, не зайнятих трудовою діяльністю; чисельності безробітних; тривалості безробіття; величини схованого безробіття; наявності вільних місць і вакантних посад.
Оцінка ситуації включає в 'собі аналіз сформованого положення справ, визначення цілей майбутнього розвитку й вибір шляхів досягнення цих цілей
Оцінка ситуації припускає розгорнуту характеристику поточного стану регіону, що дозволяє розробити програму дій відповідно до існуючими в регіоні можливостями й з урахуванням факторів, що перешкоджають його розвитку. Варто вивчити загальний контекст розвитку економічної ситуації, якість місцевої інфраструктури, «силу» місцевої економіки й ринку праці.
Місцевий ринок праці - це ринок праці території, що є одиницею адміністративно-територіального подолу. Звичайно дана категорія є сферою діяльності місцевих служб зайнятості.
Регіональний ринок праці - це ринок праці, обмежений територією певного регіону - сукупність локальних (місцевих) ринків праці, що перебувають на території цього регіону (формально-адміністративний принцип виділення) або об'єднаних економічною спільністю (наявністю єдиного територіально-господарського комплексу й/або загальними або подібними тенденціями в русі робочої сили).
Для одержання повної картини, що характеризує ситуацію на ринку праці, варто виявити фактори, які роблять на неї вплив. Таких факторів багато, але їх можна об'єднати в укрупнені групи:
• економіка даного регіону;
• ресурси, зосереджені на території регіону;
• демографічна ситуація;
• якість життя;
• інфраструктура;
• значення регіону для більше великої території, країни, ближнього й далекого зарубіжжя;
• економіко-географічне положення регіону;
• унікальні особливості й культура даної місцевості.
Після оцінки стану ринку праці можна охарактеризувати ситуацію в такий спосіб:
• сприятлива,
• несприятлива,
• стабільна (у порівнянні з раніше проведеними дослідженнями),
• нестабільна, що змінюється,
• критична,
• напружена,
• мінлива до кращого.
По типах ринок праці може бути: сукупним і поточної; зовнішнім і внутрішнім; загальнонаціональним (державним), регіональним і локальним; первинним і вторинним; відкритим і схованим (офіційним і неофіційним); збалансованим, працедифіцитним і працедостатнім; сегментованим; гнучким. Подібне розрізнення понять відповідає факторному дослідженню категорії “ринок праці”. До таких факторів можна віднести: умови, рівень організації праці, суб'єкти, види зайнятості, обсяги охоплювання попиту та пропозиції й інших. Вивчення процесів формування й розвитку можливих типів ринку праці дозволить створити діючий механізм регулювання ринку з урахуванням всіх особливостей його прояву.
Виявлення об'єкта, суб'єктів, компонентів, структури, типів ринку праці й процесів їхньої взаємодії, які визначаються через комплекс функцій у ринковому механізмі, дозволяє визначити його соціально-економічну сутність.
Ринок праці впливає на розвиток народного господарства й залежить від нього. Ринок праці покликаний виконувати ряд функцій:
1. Функція розподільна – забезпечення розміщення робочої сили по принципах суспільної доцільності її використання – відповідно до професійним, кваліфікаційним, галузевим і регіональним можливостям застосування.
2. Функція посередницька – установлення зв'язку між роботодавцями й найманими робітниками, надання на умовах вільного вибору можливостей для задоволення взаємних потреб відносно процесу купівлі-продажу.
3. Функція ціноутворююча – формування ціни трудових послуг з позиції їхніх внесків у кінцевий результат виробництва й значення конкретного виду послуг праці для суспільства.
4. Функція стимулююча – полягає в тім, що ринок розвертає економіку особою до потреб людей, робить всіх учасників конкурентного процесу матеріально зацікавленими в задоволенні своїх потреб. Завдяки механізму конкуренції ринок праці створює таку мотивацію, що матеріально зацікавлює робітників поліпшувати якісні характеристики (ініціатива, компетентність, кваліфікованість) робочої сили й спонукує роботодавців розширювати парк робочих місць для забезпечення розвитку прибуткового виробництва.
5. Функція регулююча – покликана забезпечити координацію праці з метою досягнення максимальної ефективності кінцевих результатів.
Ринок праці сприяє оптимізації застосування робочої сили, розширенню різноманітних форм зайнятості, створює конкуренцію на робочі місця, забезпечує відповідність між попитом та пропозицією з узгодженням інтересів сторін для досягнення продуктивної зайнятості.
6. Функція інформаційна – надання об'єктивної, загальнодоступної інформації про робочі місця, робочу силу й потреби суспільства в них з перспективою прогресу економічного розвитку.
7. Функція соціальна – матеріальна підтримка соціально незахищених верств населення (молодь, багатодітні, інваліди й інші), які по об'єктивних причинах не в змозі конкурувати на рівні з іншими групами; організація профпідготовки й перепідготовки кадрів; формування системи підтримки підприємництва, самозайнятості, ініціативи й інших заходів соціального захисту.
8. Функція санаційна [санація (панцира. «лікування, видужання») заходу держави, фінансово-кредитних інститутів, спрямовані на запобігання банкрутства підприємств, фірм, компаній, поліпшення їхнього фінансового стану, за допомогою організації, кредитування, відновлення асортиментів] - у ринкових умовах конкуренції суспільне виробництво звільняється від економічно слабких, нежиттєздатних підприємств, підтримується рентабельність економіки в цілому й дозволяє одержувати перевагу в конкурентній боротьбі працівникам з більше високими якісними характеристиками робочої сили, виштовхує малокваліфікованих робітників на низькооплачувану роботу або змушує їх поповнювати ряди безробітних.
Ринок праці виконує найбільш складні функції виробничих, економічних, соціальних і політичних відносин. Від рішення проблем управління ринком праці залежить ефективність функціонування загальної ринкової системи. Тому, механізм державного регулювання їм повинен бути еластичним, здатним швидко й чітко реагувати на зміну ситуацій у суспільстві, де живуть і працюють люди, різні по своєму рівні розвитку, утворення, свідомості, інтересами, культурою, активністю й т.д.
Обравши статус соціальної держави наша країна тим самим визначила для себе не тільки проголошення основних соціально-економічних прав і воль громадян, але й взяла зобов'язання забезпечити їхнє здійснення й реалізацію в умовах ринкової економіки. Для цього держава як гарант соціальних прав і воль своїх громадян проводить відповідну соціальну політику, що являє собою систему адміністративно-правових заходів, спрямованих на забезпечення гарантій здійснення громадянами проголошених прав і воль. Основна суть цієї соціальної політики полягає в тім, що держава за допомогою спеціальних правових механізмів, які звичайно базуються на відповідній економічній основі, бере на себе додаткові обов'язки для забезпечення соціального захисту тих громадян, які в силу об'єктивних обставин нездатні самостійно або без підтримки держави здійснювати свої конституційні права. Наприклад, держава захищає найманих робітників, гарантуючи їм 40-годинний робочий тиждень і мінімальний розмір оплати праці. Особам, які втратили роботу й не можуть самостійно працевлаштуватися, сприяє в пошуку підходящої роботи й на період безробіття гарантує виплату допомоги по безробіттю. Тим громадянам, які досягли похилого років або з інших причин (хвороба, каліцтво) втратили працездатність, держава зобов'язується забезпечувати виплату пенсій і надання інших соціальних пільг для незаможних і непрацездатних. За рахунок держави громадяни вправі реалізувати свої соціальні права на утворення, охорону здоров'я, житло. Отже, здійснюючи властиву їй соціальну функцію, державу тим самим забезпечує соціальний захист своїх громадян у сфері суспільних відносин.
Соціальний захист - це система законодавчих, економічних, соціальних і соціально-психологічних гарантій, що надає працездатним громадянам рівні умови для підвищення свого добробуту за рахунок особистого трудового внеску, економічний самостійності й підприємництва, а непрацездатним і соціально уразливим верствам населення переваги у використанні суспільними фондами споживання, у прямій матеріальній підтримці у вигляді посібників, стипендій й інших виплат.
Суб'єктами соціального захисту виступають всі громадяни, а не тільки ті, що в силу об'єктивних обставин втратили роботу (безробітні), пенсіонери, хворі, інваліди й т.д. Проголошуючи, наприклад, право громадян на безпечне й здорове навколишнє середовище (ст. 50 Конституції України), держава тим самим гарантує соціальний захист кожному громадянинові, а не тільки тим, що постраждали в результаті техногенних катастроф. Або ж, створюючи можливості одержання утворення своїм громадянам, держава піклується про кожне з них, забезпечуючи гарантії соціального захисту права на утворення (ст. 53 Конституції України).
У соціальному захисті бідують особи, які працюють, займаються підприємницькою діяльністю, служать у військових, правоохоронних органах і так далі. У випадку порушення законних прав і воль людини держава гарантує їм соціальний захист своїх прав шляхом звернення до суду, до Вповноваженого Верховної Ради України по правах людини й навіть у відповідні міжнародні судові установи або в інші органи міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (ст. 55 Конституції України).
Потреба в соціальному захисті виникає при наявності факторів ризику (небезпеки), що мають різний характер виникнення (соціальний, правовий, економічний, екологічний, виробничий й ін.).
Соціальний захист покликаний виявляти причини, що викликають соціальний ризик, оцінювати можливості впливу на них на різних етапах виникнення й розвитку й забезпечувати формування й реалізацію системи соціальних гарантій на рівні прийнятного ризику для даних економічних умов суспільного розвитку.
В Україні формування концепції соціального захисту населення активізувалося органами виконавчої влади в 1992-1993 р. і завершилося прийняттям Концепції соціального забезпечення населення України.
Проголошуючи соціальний захист населення Концепція містить в основному положення, що стосуються слабозахищених верств населення. Соціальний захист працівників віддається на відкуп підприємствам, організаціям, установам й іншим структурам, які в умовах переходу до ринку, займаючись власним виживанням, не будуть прагнути до збільшення соціальних гарантій. Державне регулювання соціальних питань на рівні підприємства зводиться лише до встановлення законодавчо закріпленого мінімуму. Таке положення не можна визнати нормальним, тому що саме від ступеня соціального захисту працівників залежить рівень соціального захисту непрацездатних і слабозахищених верств населення, і, підриваючи цим джерела безпеки, суспільство прирікає себе на повну незахищеність.
Для працюючого всі частіше виникають обставини, що загрожують його можливості трудитися, стає реальним ризик втратити роботу. Це сполучено з погіршенням умов існування працівника і його родин. Погроза втрати роботи викликає, у свою чергу, нові фактори ризику - надмірну експлуатацію, що проявляється в Несправедливій оцінці й оплаті праці, у відсутності здорових і безпечних умов праці, у недостатньому часі для відпочинку, що відновлює працездатність, відсутності можливості, участі в керуванні виробництвом, підвищення кваліфікації й ін.
Для суспільства формування ринку праці поряд з позитивними моментами, пов'язаними з підвищенням цінності робочого місця й ефективності праці, також має негативні сторони. Суспільство не має можливості містити армію безробітних. Але, не допускаючи працездатного до роботи, суспільство ще в більшій мері губить джерело змісту непрацездатних і слабозахищених своїх співгромадян.
Соціальний ризик для непрацездатних проявляється в різкому зниженні можливостей задоволення потреб за рахунок випереджального росту вартості життя в порівнянні з ростом пенсій, посібників, стипендій.
Таким чином, фактори соціального ризику для працездатних і слабозахищених верств населення визначаються перешкодами, що виникають на шляху задоволення їхніх потреб і реалізації інтересів. Диференціація факторів соціального ризику для цих верств населення вкрай необхідна, тому що заходу для його попередження носять різноплновий характер і відрізняються цілями й засобами їхнього досягнення. Це, у свою чергу, дозволяє розмежувати поняття соціального захисту для непрацездатних і слабозахищених верств населення й для працюючих.
Соціальний захист непрацездатного населення являє собою систему мер по формуванню й реалізації соціально-економічних й, правових гарантій, що забезпечують певен економічними можливостями держави рівень життєзабезпечення цих категорій громадян.
Соціальний захист працюючих - це система соціально-економічних і правових мір і засобів умови, що забезпечує, і можливості реалізації інтересів працівників за рахунок трудового внеску, економічної самостійності й підприємництва й зм'якшуюча (попереджуюча) фактори соціального ризику.