Змістовий модуль 2. Механізм функціонування міжнародних організацій
2.1. Нормативно – правове забезпечення механізму функціонування міжнародних організацій.
2.2. Принципи функціонування міжнародних організацій.
2.3. Організаційно-функціональна структура міжнародних організацій.
2.4. Прийняття рішень в міжнародних організаціях.
2.1. Нормативно – правове забезпечення механізму функціонування міжнародних організацій
Міжнародні організації є суб’єктами міжнародного права. Міжурядові організації впливають на розвиток міжнародно-правових систем через участь у процесі правотворення, який включає два види діяльності — правотворчість і правовикористання.
Система норм і принципів, які визначають правовий статус міжнародних організацій, їх органів, називається правом міжнародних організацій. Ця система права складається із двох підсистем, так званого первинного і вторинного права. Установчі договори міжнародних організацій (здебільшого це статути) є правовим фундаментом їхньої діяльності і становлять сутність первинного права. Щодо вторинного права, то його системою є правові норми, які віддзеркалюють зміст правових актів, що приймаються міжнародними організаціями та їхніми структурами в межах компетенції, закріпленої в міжнародних договорах.
Правові норми (своєрідні правила поведінки МО), пов'язані з діяльністю міжнародних організацій, умовно можна поділити на три групи:
1. «Внутрішнє право» («власне право») — норми, які регламентують діяльність самих міжнародних організацій, визначають характер функцій та правовий стан різних категорій персоналу, регулюють порядок вирішення майнових, фінансових та інших питань (рис.2).
Рисунок 2 – Складові нормативно-правового забезпечення міжнародних організацій
Правила процедури регулюють: умови та порядок вступу й виходу з організації; організаційну структуру; функції, права та обов'язки органів різного рівня; порядок, методи та технічні прийоми прийняття рішень; документообіг та ін. З поняттям статусу персоналу пов'язані такі питання: правовий стан персоналу, трудові відносини, умови життя, гарантії, привілеї та імунітети. Угоди з урядом країни перебування в частині внутрішнього режиму організації стосуються умов акредитації та статусу персоналу.
Джерела формування бюджету, методологія розрахунку розмірів внесків членів організації, напрями використання бюджету, порядок прийняття рішень з фінансових питань тощо — фінансова частина «внутрішнього права».
2. «Зовнішнє право» — норми, які фіксують місце міжнародної організації в загальній системі міжнародних відносин: правовий інструмент, за допомогою якого міжнародна організація забезпечує свій статус у конкретних умовах її місцеперебування, зв'язки з державами та іншими міжнародними і національними організаціями.
Відносини з іншими міжнародними інститутами стосуються найрізноманітніших організаційних, фінансових, політичних, правових питань, передбачених статутами міжнародних організацій та пізнішими угодами й домовленостями. Відносини з країною перебування (в частині зовнішнього права) стосуються режиму перебування, діяльності штаб-квартири, привілеїв та імунітетів організації в цілому. І нарешті, питання міжнародного приватного права: придбання нерухомості (в тому числі землі) та рухомого майна, отримання власності і матеріальних цінностей від інших міжнародних організацій; укладання контрактів на здійснення робіт, оренду транспортних засобів тощо; відкриття та використання рахунків у банках, отримання позичок; участь у судових справах, інші аспекти.
3. Частиною правових норм, що становлять правову основу діяльності міжнародної організації, можуть бути норми, які забезпечують участь деяких організацій у процесі міжнародної нормотворчості (це стосується передусім недержавних організацій та ООН).
Міжнародні правові норми утворюються на основі узгоджень між учасниками міжнародних відносин. Якщо угода офіційно декларується суб’єктами, то вона зветься договірною; якщо ж норму не декларують, але мають на увазі і не заперечують, то вона зветься міжнародним звичаєм (норма, що складається внаслідок довгострокової практики міжнародних відносин).
У міжнародних договорах (угодах) закріплюються норми і принципи, що регулюють міжнародні відносини. Угоди бувають двосторонніми та багатосторонніми, загальними (в яких втілюються універсальні норми і вони розраховані на тривалий час), конкретними – укладаються між двома державами і мають короткостроковий характер.
Звичаї можуть встановлюватися на підставі постанов міжнародних судових організацій (наприклад, Міжнародного суду ООН), офіційних заяв голів держав або урядів, національного законодавства держав.
Також міжнародні правові норми можуть складатися внаслідок рішень міжнародних організацій або конференцій. Вони можуть мати обов’язковий або рекомендаційний характер. Залежно від характеру рішень визначають «м’яке право» - рішення-рекомендація (приймаються вищими органами організацій і адресуються державам членам) та «тверде право» - обов’язкові рішення (спрямовані на виконання внутрішніми органами організації: затвердження бюджету, фінансова політика). Слід зазначити, що не дивлячись на те, що рішення МВФ мають переважно рекомендаційний характер, вони сприймаються до виконання беззаперечно.
Інколи рекомендації являють собою ціле зведення, систему норм, що визначають дії суб’єктів МЕВ в тій чи іншій сфері і такі норми називаються міжнародними кодексами поведінки (кодекс поведінки ТНК, кодекси поведінки держав при передачі високих технологій).
Таким чином, джерелами формування нормативної основи діяльності міжнародних організацій є: міжнародні угоди, рішення міжнародних організацій та конференцій, міжнародні звичаї, міжнародні кодекси поведінки.