2.2.Принципи функціонування міжнародних організацій

Важливу роль в правовому регулюванні діяльності міжнародних організацій відіграють принципи міжнародного права - норми обов’язкового характеру для всіх учасників організацій. Вони поділяються на загальні та спеціальні.

Загальні принципи – втілюють найпоширеніші норми поведінки і охоплюють широкий спектр МЕВ. Загальні принципи будуються на природних законах поведінки,які склалися в суспільних відносинах протягом століть.

Найбільш чітко загальні принципи сформульовані в Заключному акті Наради з безпеки й співробітництва в Європі (підписано 35 європейськими та північноамериканськими державами а Гельсінкі в 1975р.) і вони відомі як «Десять принципів»:

1) суверенна рівність, поважання прав, притаманних суверенітету (ООН);

2) незастосування сили, або погрози силою (ООН);

3) непорушність кордонів;

4) територіальна цілісність держав;

5) мирне урегулювання спорів (ООН);

6) невтручання у внутрішні справи інших держав;

7) поважання прав людини і основних свобод, включаючи свободу думки, совісті, релігії, переконань;

8) рівноправність і право народів на само визнання;

9) співробітництво між державами;

10) сумлінне виконання міжнародно-правових обов’язків(ООН).

Всі ці принципи використовуються в діяльності багатьох держав, наприклад у статуті СНД записані всі десять принців як основа діяльності організації.

Спеціальні принципи – охоплюють дещо вужчу сферу між суб’єктами міжнародного права і мають конкретний характер (притаманні тільки конкретній організації). Вони можуть використовуватися регіональними інтеграційними угрупованнями для підкреслення специфічності регіону.

СОТ декларує такі принципи:

- торгівля без дискримінації (принцип найбільшого сприяння);

- розширений доступ до ринків;

- сприяння справедливій конкуренції;

- захист через тарифи;

- заохочення розвитку і економічних реформ.

Перший і останній з них використовують інші організації.

Спираючись в своїй діяльності на принципи і норми міжнародного права міжнародні організації набувають певної правоздатності і дієздатності, беруть участь у створенні і застосуванні міжнародних норм. МО має юридичний статус, може брати участь у дипломатичних відносинах.

Міжнародна організація має певні привілеї та імунітети. Їі посадові особи можуть використовувати,свої прямі обов’язки на території будь-якої держави-члена. Керівні особи і службовців в своїх несуть відповідальність тільки перед організацією. Їх діяльність скерована насамперед на користь організації і вони повинні ігнорувати втручання уряду своєї країни, якщо воно суперечить інтересам організації.

Термін "імунітет" у перекладі з латинської мови означає звільнення від чогось. Імунітет держави у широкому застосуванні - це принцип, згідно з яким до держави або її органів і представників не може бути заявлений позов в іноземному суді без її згоди. У міжнародному приватному праві під імунітетом розуміють непідлеглість однієї держави законодавству та юрисдикції іншої. Імунітет ґрунтується на суверенітеті держав, їх рівності. Це означає, що жодна з них не може здійснювати свою владу над іншою державою, її органами, майном. Такий статус характеризується як par in parem non habet im-perium - рівний над рівним не має влади.

У теорії та практиці держав розрізняють декілька видів імунітету: 1) судовий; 2) від попереднього забезпечення позову; 3) від примусового виконання судового рішення; 4) майновий (власності).

Судовий імунітет полягає в непідсудності держави без її згоди судам іншої (par in parem non habet jurisdic-tionem - рівний над рівним не має юрисдикції). Причини притягнення до відповідальності значення не мають. До держав, як правило, не можуть бути пред'явлені позови у іноземних судах, якщо тільки ці держави з власної волі не підпорядкували себе юрисдикції іноземних судів. Вказане торкається позовів, які порушуються безпосередньо проти іноземних держав, та "непрямих" позовів, як наприклад, позовів in rem (речових) про судно, що знаходиться у володінні іноземної держави.

Імунітет від попереднього забезпечення позову полягає в тому, що не можна без згоди держави застосувати будь-які примусові заходи до її майна. Імунітет від примусового виконання рішення означає, що без згоди держави не можна здійснити примусове виконання судового рішення, винесеного проти неї судом іншої держави. Поряд із зазначеним вживають більш загальне поняття - майновий імунітет. Майно організації на може бути націоналізоване, конфісковане урядом країни, в який воно знаходиться. Питання про цей вид імунітету може виникнути, наприклад, у зв'язку з розглядом певної справи в суді.

Застосування імунітету не означає відмови у правосудді. Позов до держави може бути заявлено у судах цієї ж держави. А в судах іншої держави - тільки з її явно вираженої або мовчазної згоди. Способи виразу згоди різні. По-перше, через уповноважених на це осіб. По-друге, така згода може бути виражена державами на взаємних та добровільних засадах у звичаєвій чи конвенційній нормі публічного міжнародного права, зокрема, у багатосторонньому чи двосторонньому договорі з торговельних відносин тощо. Прикладом конвенційних норм з питань імунітету від юрисдикції є Європейська (Базельська) конвенція про імунітет держав від 16 травня 1972 p., чинна з 11 червня 1976 p. (учасники - Австрія, Бельгія, ФРН, Великобританія).

Привілеї та імунітети організації затверджені низкою міжнародних рішень і постанов, наприклад Конвенцією про привілеї та імунітети ООН 1946 р. Положення про імунітет означає,що організація не підлягає оподаткуванню з боку уряду країни, де розташовані її офіси. Уряд не має права вимагати документацію організації для перегляду та її вилучення.

Набуваючи певних прав МО несе відповідальність за свої дії в цілому, а також за дії своїх окремих працівників. Якщо, виконуючи свої функції вона завдає шкоди якійсь країні, вона мусить компенсувати збитки (НАТО – наносить матеріальні збитки мирному населенню і її дії супроводжуються екологічними негараздами, тому він виділяє кошти на відшкодування витрат).

У зв’язку з порушенням норм поведінки окремими членами організації (невиконання постанов, відхилення в своїх діях від принципів, невиконання фінансових обов’язків, агресія проти іншої держави) міжнародне право передбачає застосування санкцій проти порушників: припинення права голосування в органах організації (Росія була позбавлена права голосу в Парламентській Асамблеї Ради Європи у зв’язку з подіями в Чечні); позбавлення технічної та фінансової допомоги; тимчасове припинення членства в організації; виключення з організації; застосування збройних сил проти порушника.