20.Людина і журналістика
Наскільки важливо для людини за допомогою творчості здійснитися в цьому світі, свідчить досвід одного з провідних філософів ХХ століття Миколи Бердяєва (1874–1948), у головних працях якого «Філософія свободи» (1911), «Смисл творчості. Спроба виправдання людини» (1916) та «Філософія вільного духу» (ч. 1–2, 1927–1928) обґрунтовано ідею життєвої, іманентної необхідності для людини реалізувати себе у вільній творчості. Творчість виступає як головна умова опанування людиною свободи, разом з тим свобода є головною умовою здійснення особою творчої діяльності.
Іноді в працях з журналістикознавства можна зустріти дум-ку про те, що журналістика – це й зовсім не творчість, а ре-месло, що елемент власне творчості істотно девальвований в масово-інформаційній діяльності. З цим навряд чи варто по-годжуватися. Адже, зрештою, й ремесло – це специфічна, але все ж таки творчість. Крім того, журналістський твір так само, як і літературний, – наслідок духовної діяльності особи, спосіб оприявнення буття. До журналістської творчості мають засто-совуватися усі філософські положення й категорії, що викори-стовуються наукою для осягнення творчості як такої.
А відтак творчість є продовженням світотворення. І журналістика – у тому числі. Розповідаючи про світ навколо нас навіть за допомогою новинарних заміток і некоментованих повідомлень, журналістика, можливо, сама того не помічаючи, спричинює здійснення неявного, перетворює неіснуюче в ранг існуючого. Суспільство володіє природою (фізичною й суспільною) рівно настільки, наскільки знає її. Журналістика і є способом знання і щоденного пізнання довкілля, а відтак вона мусить розглядатися як повноцінна й повноправна твор-ча діяльність людини, за допомогою якої вона (людина) реалізує своє екзистенцційне, трансцендентне призначення в цьому світі.
У філософській автобіографії «Самопізнання» (посм. вид. 1949) М. Бердяєв так сформулював тему творчого покликання людини, яку вважав головною для свого життя. «Надзвичайно зухвала думка, – писав він, – що Бог потребує людини, відповіді люди-ни, творчості людини»
Професія журналіста приваблює можливістю доноси-ти до людей правду, примножувати в світі добро, боротися за справедливість. У здійсненні цих завдань полягає реалізація безпосередніх функцій журналістики. Людина не просто потребує знань про світ, а потребує їх з практичною метою: ство-рити цей світ зручним для свого життя, для співжиття в ньо-му осіб різної національності, відмінного соціального статусу, різного віросповідання. Людину не полишає мрія про досконале суспільство, а відтак і думка: чи можна від створення досконалих творів перейти до створення досконалого життя. Журналістська творчість має на меті поліпшення, вдосконалення суспільства. У цьому й полягає її прагматичний, ужитковий зміст.
Про професійну придатність людини до журналістики не можна судити без урахування його моральних якостей, які мають не менше значення, ніж кваліфікація. У силу професійного обов'язку журналісти вершать від імені суспільства публічний моральний суд над явищами, що привертають громадський інтерес. Сам процес журналістської праці, а головне, його результат, так чи інакше, зачіпає інтереси багатьох. Таким чином, моральні відносини вплетені у зміст роботи журналіста. ЗМІ орієнтують, або дезорієнтують читачів, глядачів, слухачів, в залежності від принципів, якими керуються працівники журналістського цеху. У той же час, професійна мораль, здатна регулювати процес розвитку моральної свідомості професіоналів, а також поведінкові реакції журналістів не існує сама по собі, поза загальною моральності. Вона представляє один з її зрізів і тому копіює її багатошарову структуру. Професійна мораль не повинна трактуватися як універсальний регулятор поведінки фахівця. Її сфера впливу спочатку обмежується трудовими відносинами, вимоги локальні. "Вона регулює поведінку журналіста виключно в процесі виконання ним виробничих завдань. Мотиви, цілі, прийоми і результати професійної праці мораль осягає теж тільки з однією, але дуже важливого боку - в їх ціннісних значеннях. Вона являє собою особливий оціночно-імперативний спосіб освоєння фахівцем цілей і змісту своєї професійної діяльності, розділяючи всі вчинки журналіста на правдиві і неправдиві, справедливі і несправедливі, добрі і злі ".