44. Концепція мондіалізму та її варіанти.

Мондіалізм (від фр. Monde – світ) – це рух за об'єднання світу та його окремих регіонів на федеральній основі із всесвітнім урядом. Він постулює невідворотність планетарної інтеграції, перехід від множинності держав, народів, націй, цивілізацій та культур до єдиного світу. Ідейною предтечею мондіалізму були деякі утопічні та містичні рухи, починаючи зі стародавніх часів та Середньовіччя. В їх основі було уявлення про те, що колись відбудеться об'єднання всіх народів в єдиному царстві, яке не знатиме протиріч, конфліктів та війн.

Мондіалізм як феномен - це свідоме перетворення світового співтовариства у відкриту цілісну систему, основою якого є інтернаціоналізація капіталізму і технологічна революція, що виражається в посиленні транспарентності національних кордонів, взаємозалежності окремих людських співтовариств у планетарному масштабі… і породжує відповідні ідеологію та стратегію.

Iдеться про ідеологію та стратегію зденаціоналізованих глобальних еліт, які транснаціоналізуються за спинами своїх народів і зраджують їх. Нинішня мондіалізація є паразитарною: еліти здобувають увесь світ, звільняючись від національної прив'язки та відповідних зобов'язань, пориваючи з традиціями і нормами своєї держави шляхом послідовного руйнування національних суверенітетів. З цього погляду мондіалізація - це політико-управлінська сутність глобалізації, що полягає в цілеспрямованій стратегії зміни основ життя світового суспільства в напрямі перетворення його в об'єкт глобального управління.

Силовий глобалізм став реальною стратегією провідних країн-глобалізаторів, особливо в економічній, політичній, інформаційній сферах. Безсумнівними лідерами тут є США. Формована ними система глобалізму відбиває якісно нову стадію технотронної цивілізації, інтернаціоналізації економіки, політики і культури, коли на перший план висувається створення мондіалістських (усесвітніх) механізмів глобального управління. Об'єктивною основою системи глобального менеджменту є глобальний корпоративно-державний симбіоз.

Останнім часом у цій царині борються дві основні тенденції. Перша - формування багатосторонньої системи управління глобальними процесами; друга - монополізація глобального менеджменту з боку декількох провідних держав-глобалізаторів у напрямі однополюсної гегемонії США. Ця гегемонія починається зі сфери економіки. Під проводом Сполучених Штатів відбувається процес витіснення багатьох національних держав глобальними корпораціями. Очевидно, слід очікувати, що вже в найближчі 10-15 років з'являться глобальні корпорації, які матимуть ознаки суверенних держав: екстериторіальність, власні збройні сили, конституції, членство в міжнародних організаціях. Економічна глобалізація та її управлінська складова - мондіалізація є локомотивами процесу корпоратизації націй-держав, які, згідно з прогнозами багатьох дослідників, зникнуть за 200-250 років.

Найвиразнішим проявом мондіалізації вважається формування глобальної економічної та технотронної еліти як носія інтересів світової економіки і політики. Iдеться насамперед про керівників ТНК, держав, відповідних міжнародних організацій. Сполучення, зрощування фінансово-економічних інтересів цих глобалістів дає їм змогу ефективно взаємодіяти і досягати особливо великого ефекту від кооперації та синергії. Відтак крок за кроком формуються нові суб'єкти світових відносин, що спираються на сформовану ними систему мондіалізму в загальній будові глобалізму. Гегемонія і домінування глобальної еліти базується на монопольній світовій конкурентоспроможності ТНК та інших структур, а також їх особливій владі, що має фінансову основу і глобальний кредит взаємодовіри. Тут виникає феномен своєрідної глобальної мафії [11], що стає суттю міжнародно-політичної організації глобалізованого світу, розвивається й набуває незворотного характеру. При цьому такі інститути, як "ліберальна демократія", "вільний ринок", "глобальна інтеграція", перетворюються у формальні декорації.

Економічна мондіалізація через своїх носіїв-глобалізаторів проявляється як сукупність процесів мондіалізації капіталу, трудових ресурсів, ринку, товарів, а також пошук її економічних та управлінських форм (від архаїчних структур малого і середнього бізнесу до глобальних суперкорпорацій). Комп'ютеризація, інформатизація та глобальна комунікація сприяють формуванню і функціонуванню такого нового інституту, як "глобальні віртуальні ринки" - фінансовий, валютний, фондовий, страховий. А це вже безпосередньо призводить до виникнення "глобальної віртуальної економіки", яка є лише образами реальних економічних процесів, "що все менше залежать від об'єктивних економічних законів і все більше залежать від людей, що створюють та підтримують ці образи" [12].

Сучасні стратегії економічного глобалізму і політичного мондіалізму базуються на ідеології неолібералізму, згідно з якою держава в сучасних умовах стала непридатною виконувати свої функції, а відтак повинна бути заміщена владою глобальних корпорацій. "Неоліберальний глобалізм" висуває перед державами-націями дуже жорсткі вимоги стосовно дерегулювання економік, десуверенізації і деетатизації управління, аби "демонтувати засоби самозахисту слабких, одночасно зміцнюючи самозахист сильних" [13]. Сьогодні в глобальних масштабах відбувається підпорядкування держави і влади могутнім корпораціям та їх власникам.

23