1. Етнополітологія як наука

Виходячи з усього вищенавєденого, автор визначає нову науку наступним чином: етнополітологія - це наука про місце і роль етнонаціональних спільнот (етносів, націй, етнічних та національних груп) в історії людської цивілізації та політичному житті суспільства, про їх взаємовідносини між собою, а також: з державою та її органів, про закономірності етнополітичних процесів, про рушійні сили етнічних і національних рухів та їх ідеології (етніцизм і націоналізм), про засади й принципи етнонаціональної політики, шляхи імеїподи врегулювання етнополітичних конфліктів та забезпечення епгно-політичної стабільності в окремій дерусаві та в світі в цілому. Коротко говорячи, етпополітологія - це наука про закономірності взаємодії етнонаціональної та політичної сфер або просто про етнопо-літичну царину людського буття. Говорячи про етнополітологію, слід мати на увазі, що її становлення не відміняє і не замінює інші етнонауки та етнонапрямки. Навпаки, етнополітологія потребує їх подальшого розвитку, бо вона живиться їх доробком, збагачуючи, в свою чергу, їх своїми теоретичними узагальненнями, дослідницькими принципами та термінологічним інструментарієм. При чому для України однаково важливий розвиток всіх етнона-ук і етнонапрямків. Адже тут відбуваються щонайменше кілька різних, вкрай суперечливих і певною мірою протидіючих етнополітичних процесів, зокрема: 1) етнічного ренесансу, політизації етнічності та зростання етніцизму; 2) поширення національної ідеї і піднесення націоналізму; 3) національно-державне будівництво; 4) становлення правового, демократичного суспільства тощо. І етнополітологія зовсім не претендує на монополію у їх вивченні та/чи тлумаченні. Отже, етнополітологія - це нова, самостійна, фундаментальна, теоретична, аналітично-синтетична наука і нова дослідницька концепція. Народження і розвиток етнополітології, як на автора, - це своєрідна теоретична революція в суспільствознавстві. І викликана вона тими революційними потрясіннями і епохальними змінами, які відбулись протягом XX ст. і відбуваються сьогодні в житті окремих етнонаціональних спільнот та людства в цілому. До цих потрясінь і змін слід віднести зникнення імперій, обвальне скорочення кількості багатонаціональних держав, вибух націоналізму, багаторазове збільшення кількості національних держав, етнічний ренесанс, політизацію етнічності, піднесення етніцизму, загострення етнополітичних конфліктів тощо. Етнополітологія - це наука, затребувана самим життям і покликана, нарешті, зайнятись всебічним, ґрунтовним дослідженням однієї з найбільш важливих і суперечливих, але найдовше ігнорованих, найбільш занедбаних і знехтуваних сфер людського буття.

+ Антонюк стр. 10 – 11

2. Об’єкт, предмет та структура етнополітології.

Тут же відзначимо, що і серед прихильників етнополітологи як окремої самостійної науки немає єдності поглядів щодо предмету її дослідження, функцій, цілей тощо. На нашу думку, можна виділити чотири основних точки зору. Прихильники першої з них вважають, що об'єктом етнополітологи, за їх термінологією - "етнополітики", мають бути етнічності, а її головним завданням - вивчення їх місця і ролі в політичному житті суспільства.' Досить цікавою, на наш погляд, є точка зору, висловлена одним з найбільш відомих західних етнополітологів, професором Колумбійського університету Джозефом Ротшильдом. В своїй оригінальній і фундаментальній монографії "Етнополітика: концептуальні рамки", яка за одностайною оцінкою фахівців (надзвичайно рідкісний випадок), вважається етапною роботою в розвитку етнополітики, він зазначив, що її об'єктом, цілями і завданням є аналіз процесів етнополітичного ренесансу та ролі політизованих етнічностей в політичному житті як окремих держав, так і в світі в цілому. Заслуговує також на увагу точка зору професора етносоціології та антропології Вашінгтонського університету П.Ван Ден Берга, який вважає, що осн завданням етнополітики є вивчення взаємовідносин між державою та етнічними меншинами. Для прихильників другої точки зору, об'єктом вивчення етнополітики стали виключно нації, їх взаємовідносини між собою та з державою. Найбільш відомими серед них є К.Дойч, Г.Сетон-Уотсон та багато інших. Третя група вчених вважала і вважає, що головним об'єктом всіх етнополітичних досліджень має бути націоналізм, зокрема, причини його вибуху та ролі в усіх політичних перетвореннях, які відбулись як в окремих країнах, так і в цілому світі протягом XIX та XX ст. Серед прибічників цієї точки зору варті згадки Е.Сміт, Л.Снайдер, Б.Шейфер та інші. Нарешті, ще одна група науковців, чисельність яких дедалі зростає, переконані, що етнополітологія має займатись всіма вище названими об'єктами і проблемами в їх єдності і сукупності, зокрема, етнічнос-тями, націями, націоналізмом та всім, що з ним пов'язано, тобто всією цариною етнополітичного буття.Особливо поширеною ця точка зору, яку повністю поділяє автор, стала в 90-х роках, що свідчить про розвиток якісно нової тенденції в західній науці.

Етнополітологія як наука і навчальна дисципліна має власну структуру, її основними елементами є: 1. Історія етнополітичної думки, де вивчаються основні етапи зародження і розвитку етнополітичної думки з часів Стародавньої Греції і Риму та Київської Русі до сучасних зарубіжних і вітчизняних етнополітичних концепцій і теорій. 2. Теоретико-методологічні засади, де висвітлюються теоретико-концептуальні та методологічні основи аналізу етнополітичних процесів, з'ясовуються їх закономірності й тенденції (trends ) відпрацьовується понятійно - термінологічний апарат, визначаються функції, цілі і завдання етнополітологи тощо. 3. Теорія етнічності, де всебічно аналізуються етнічні форми існування людства, а також концепції етнічності, індивідуальної і групової етнічної ідентичності, етнічної стратифікації, етнічної мобілізації та багатьох інших. 4. Теорія нації, де досліджуються вітчизняні та західні теорії нації, зокрема психологічна, етнічна, політична та ін., з'ясовуються взаємовідносини між нацією, особою, етнічністю, класом і людством, між їхніми інтересами і цінностями, вивчається місце і роль національної ідеї, в тому числі й української, в суспільно-політичному житті. 5. Теорія етніцизму, де вивчається / точніше - ще має вивчатись / природа, сутність і характер етніцизму, умови і наслідки його піднесення і послаблення, місце і роль цього феномену в житті окремих етносів, націй і людства в цілому. 6. Теорія націоналізму, де всебічно досліджується природа, характер, типи і різновиди націоналізму, в тому числі й українського, причини і наслідки його вибуху та занепаду, місце і роль цього надзвичайно складного й суперечливого феномену в суспільно - політичному розвитку. 7. Теорія етнонаціональної політики, де розглядаються причини й наслідки політизації етнічностей, їх місце і роль на політичній арені, аналізуються зміст і характер, цілі і завдання, типи і види стнонацю-нальної політики, ії основні засади і принципи, зокрема, рівноправності й самовизначення народів, суверенітету, вивчаються спільне і особливе етнонаціональної політики в Україні. 8. Теорія національно - державного устрою, де дається порівняльній аналіз форм устрою поліетнічних держав, з'ясовуються достоїнства і вразливі місця унітарного та федеративного устрою держав, вивчається світовий досвід вирішення етнополітичних проблем, розглядаються принципи побудови і функціонування конфедерації', співдружності та співтовариства держав тощо. 9. Теорія етнополітичних конфліктів, де аналізуються причини виникнення, природа і характер етнополітичних конфліктів, вивчаються методи їх прогнозування, запобігання екскалації та врегулювання, ведуться пошуки досягнення, збереження і зміцнення етнополітичної стабільності. 10. Теорія етнополітичної культури, де розробляється концепція самої етнополітичної культури, з'ясовуються ії основні риси і критерії, визначаються шляхи формування високої етнополітичної культури як окремої особи, так і цілого суспільства.

+ Антонюк стр. 11