27. Форми власності на землю (аллод, бенефіцій, феод тощо) країн Західної Європи та їх роль в становленні феодальної системи господарства. «Салічна правда».

Формування основних рис феодального господарства та форм феодального землеволодіння співпадає з етапом раннього феодалізму (V – Х ст.): а) поступове утворення великої земельної власності; б) монополізація земельних угідь меншістю населення; в) перетворення вільних землевласників у залежних селян; г) встановлення вассально - ленних відносин.

 Алод – вільно відчужувана індивідуально – сімейна земельна власність, тобто приватна (спадкова) власність на наділ общинної землі. (Алод виник (V-VI ст.) на підставі дуалістичної общини (марки), тобто форми розпорядження землею котра поєднувала общинне землеволодіння з приватним селянським господарством). 2) Бенефіцій (благодіяння) – умовна (тимчасова), неспадкова форма земельного володіння феодала, котра обумовлювалася виконання обов’язків (платежі і військова служба) а також терміном (як правило пожиттєвим). Поряд з запровадженням бенефіція, виникають відносини вассалітету (vassus – слуга): а) вассал – отримувач та користувач бенефіція, приймав клятву вірності та виконання служби на користь сеньйора; б) сеньйор (пан) – верховний власник пожалуваного бенефіція, володів правом повернення землі у разі порушення договору (клятви) з боку вассала. (Бенефіцій виник у VІІІ ст. у Королівстві Франків, як наслідок військової реформи – селяни звільнювалися від військової служби, а основою війська стала королівська кіннота). 3) Феод (або лен) – умовна, спадкова форма землеволодіння що передбачала поширення імунітетних прав феодалів різного ґатунку. (імунітетні права надавали власнику феоду право суду, адміністративні та поліцейські функції на власній території, тобто приватна влада феодала-імуніста набувала державного характеру). (Перетворення бенефіція у феод відбулося у ІХ ст.). Отже, феодалізація – це перетворення алоду у феод (лен), вілних общинників у залежних користувачів, утворення феодальної власності на землю та виникнення пануючих верств суспільства – феодалів, землевласників-воїнів.

Зявилися нові форми господарської організації. Так наприклад у Королівстві Франків (одна з конфедерацій німецьких племен) Зах. Європи основна форма господарської організації була феодальна вотчина – сеньйорія, котра складалася з двох частин: а) домен – земля, господарство феодала; б) угіддя – селянський наділ, господарство. Вотчина передбачала існуванняобщини-марки, як організації (корпорації) виробників. Виробництво в общині складало основу виробництва у вотчині (селяни повинні були обробляти землі феодала, а феодал не вмішувався у справи общини).

Салі́чна пра́вда або «Салічний Закон» — збірник записів звичаєвого права салічних (приморських) франків. Даний збірник є найважливішим джерелом для вивчення господарського життя і суспільного ладу франків. Джерелом права у франків до «Салічної правди» були звичаї, постанови франкських королів законодавчого характеру (капітулярії). Завойоване франками населення Галлії жило за римським правом. її зміст відображає соціально-економічні і політичні процеси ранніх етапів розвитку класового суспільства, держави і права. Салічна Правда змальовує дуже архаїчні відносини в середовищі франків, які стоять на порозі класового суспільства. Це джерело свідчить про сильну майнову диференціацію, про початок розпаду родових і общинних зв'язків. У той же час вона є найважливішим документом для вивчення землеробської общини, майнових відносин ранньофеодального періоду, прав і обов'язків франків — общинників і членів родової спілки, стародавнього і вкрай примітивного судоустрою і судової процедури.