25.Кореспонденція рахунків проста і складна, їх сутність та призначення.

Взаємозв'язок рахунків бухгалтерського обліку, що виникає внаслідок відображення на них господарських операцій подвійним записом, називається кореспонденцією рахунків, а самі рахунки - кореспондуючими.

Залежно від кількості кореспондуючих рахунків бухгалтерські записи можуть бути простими і складними.

Простим називають такий бухгалтерський запис, при якому один рахунок бухгалтерського обліку дебетують, а другий кредитують на ту ж саму суму, тобто при цьому кореспондують між собою тільки два рахунки.

Складним називають такий бухгалтерський запис, при якому дебетують кілька рахунків і, на загальну суму записів по дебету, кредитують один рахунок, або навпаки, - на загальну суму записів по кредиту декількох рахунків дебетують один рахунок.

Відображення господарських операцій по дебету і кредиту відповідних кореспондуючих рахунків із зазначенням суми господарської операції називають бухгалтерськими проводками.

26.Єдиний план рахунків бухгалтерського обліку. Його будова.

План рахунків - це систематизований перелік рахунків, які у відповідності з їх економічним змістом згруповані у класи і цим самим забезпечують отримання однорідної інформації необхідної для управління і контролю на підприємстві, в установах та організаціях.

План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій, затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999року № 291., який складається із двох розділів:

Розділ 1. Балансові рахунки.

Розділ 2. Позабалансові рахунки..

Балансові рахунки обєднанні в класи рахунків відповідно до розділів балансу:

Активи- Клас 1 "Неборотні активи"

Клас 2 "запаси"

Клас 3 "Кошти, розрахунки та інші активи"

Пасиви- Клас 4 "Власний капітал та забезпечення зобов’язань"

Клас 5 "Довгострокові зобов’язання"

Клас 6 "Поточні зобов’язання"

Номінальні рахунки застосовуються для обліку витрат доходів і фінансових результатів і використовуються для складання Звіту про фінансові результати, об’єднані в такі класи:

Клас 7 "Доходи і результати діяльності"

Клас 8 "Витрати за елементами"

Клас 9 "Витрати діяльності"

Клас 0. "Позабалансові рахунки". Це рахунки від 01 до 09. Вони призначені для обліку цінностей, що не належать підприємству, але тимчасово перебувають у його користуванні; бланків суворого обліку; списаних активів (нестачі цінностей, дебіторська заборгованість) тощо.

27-Методи калькуляції та їх характеристика.

Обчислення собівартості називають калькуляцією.

Залежно від часу складання, методики розрахунку та вихідних даних калькуляції поділяють на планові, нормативні, провізорні, фактичні.

Планові_калькуляції складають перед початком виробничого процесу на підставі планових норм витрат та планового виходу продукції і протягом виробничого процесу не змінюють.

Нормативні_калькуляції складають на кожен наступний робочий період, вид або цикл робіт за нормами, скоригованими з урахуванням умов, що склалися на даний момент. При зміні умов виробництва нормативи витрат переглядаються та уточнюються.

Провізорні_(попередні)_калькуляції складаються за деякий час до закінчення звітного періоду на підставі фактичних даних про витрати і вихід продукції за минулий час з початку періоду та очікуваних витрат і виходу продукції до кінця звітного періоду. Їх використовують для визначення очікуваних фінансових результатів та для планування на наступний період.

Звітна_(фактична)_калькуляція складається після закінчення звітного періоду на підставі облікових даних про фактичні витрати і вихід продукції.

За періодом господарської діяльності, витрати якого включені до собівартості, калькуляції поділяють на:

- щоденні;

- місячні, квартальні;

- за періодами робіт (циклами, фазами, переділами, стадіями тощо);

- по закінченні робіт (замовлення).

За складом елементів витрат, що включаються до собівартості, калькуляції бувають:

- повні виробничі;

- повні комерційні;

- неповні (калькуляції змінних витрат).

Якщо від одного об’єкта обліку витрат одержують два і більше об’єкта калькуляції (види продукції), то методика визначення її собівартості дещо ускладнюється. При цьому виходять з такого положення, що ту продукцію, для одержання якої організовано виробництво, називають основною. Ту ж продукцію, яку одержують паралельно з основною в одному технологічному процесі, але яка не є основною, називають супутньою, або побічною (наприклад, макуха і шрот в олійному виробництві, висівки - у борошномельному, шлак і доменний газ - у металургійному виробництві та ін). У той же час деякі виробництва дають одночасно два і більше видів основної продукції. Такі виробництва часто називають комплексними, а їхню продукцію - суміжною, або спряженою.

Різні за призначенням види продукції по різному оцінюють і калькулюють.

Супутня_продукція, як правило, оцінюється за цінами можливого використання або реалізації і не калькулюється, а на її вартість зменшуються витрати на основну продукцію.

Розподіл витрат між окремими видами суміжної продукції у точці їх роз’єднання може здійснюватися з використанням таких методів:

- за коефіцієнтами, рекомендованими відповідними галузевими міністерствами (всі види продукції перераховуються в умовну за встановленим співвідношенням);

- за попередньо встановленим відсотковим співвідношенням витрат на окремі види продукції;

- пропорційно вартості продукції за цінами реалізації;

- пропорційно вартості продукції за нормативною собівартістю;

- пропорційно вмісту в продукції корисних речовин і т. ін.

Після розподілу витрат між об’єктами калькуляції собівартість одиниці продукції визначають діленням загальної суми витрат на кількість виготовленої продукції у натуральних вимірниках.

Відхилення фактичної собівартості виробленої готової продукції від ціни її оприбуткування протягом звітного періоду називають калькуляційними_різницями. Останні списують з кредиту рахунка «Виробництво» на дебет рахунків використання або реалізації продукції методом додаткового запису (якщо фактична собівартість вища планової) або “червоного сторно” (якщо планова собівартість вища фактичної).

Після списання калькуляційних різниць рахунки обліку виробництва закривають, якщо відсутні залишки незавершеного виробництва.

Облік витрат і обчислення собівартості продукції може бути організованим на підприємстві різними методами залежно від виду виробництва, його організації і технології, організаційної структури підприємства, потреби управління витратами і т. ін.

Усі методи умовно можна об’єднати у дві групи: позамовне та попроцесне калькулювання. Останнє часто поділяють на попередільний, однопередільний (простий, «котловий»), попредметний та інші методи. Але при будь-якому з названих методів обліку витрат і калькулювання собівартості продукції доцільним є застосування нормування витрат та їх обліку в межах норм та відхилень від норм, тобто використання нормативного обліку витрат.