6.8. Правова охорона нетрадиційних об’єктів промислової власності

До нетрадиційних об’єктів промислової власності відносяться топографії інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції, сорти рослин, породи тварин, секрети виробництва.

Топографія інтегральних мікросхем. У сучасних технологіях у сфері електроніки ключову роль відіграють інтегральні мікросхеми (розм. – мікросхеми, чіпи, мікрочіпи), які забезпечують виконання електронною схемою певних функцій, необхідних для виконання поставлених задач. Мікросхеми використовуються у виробництві таких пристроїв як комп’ютери усіх видів, калькулятори та інших, що мають здатність виконувати певні задачі. Закон України “Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем” від 5 листопада 1997 р. визначає інтегральну мікросхему як мікроелектронний виріб кінцевої або проміжної форми, призначений для виконання функцій електронної схеми, елементи і з'єднання якого неподільно сформовані в об'ємі і (або) на поверхні матеріалу, що становить основу такого виробу, незалежно від способу його виготовлення.

Топографія інтегральної мікросхеми є своєрідним “проектом”, “зображенням” мікросхеми, за яким її можна легко відтворити. Закон України “Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем” дає визначення топографії інтегральної мікросхеми – це зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними. Особливістю топографії інтегральної мікросхеми є поєднання складності її компонування, що вимагає великих затрат кваліфікованої праці та часу, з простотою копіювання та відтворення. Враховуючи це, а також значну цінність інтегральних мікросхем у сучасному світі, надання розробникам топографій інтегральних мікросхем прав інтелектуальної власності та їх захист є вкрай важливим.

Правову основу регулювання відносин, пов’язаних з використанням топографій інтегральних мікросхем, складають такі нормативні акти: Цивільний кодекс України, Закон України “Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем”, Наказ Держпатенту України від 27 лютого 1998 року № 19 “Про затвердження Положення про Державний реєстр України топографій інтегральних мікросхем та порядок видачі свідоцтв”, Наказ Держпатенту України від 9 березня 1998 року № 21 “Про затвердження Інструкції про розгляд та реєстрацію договору про передачу права власності на топографію інтегральної мікросхеми та ліцензійного договору на використання топографії інтегральної мікросхеми”, Наказ Міністерства освіти і науки України від 18 квітня 2002 року № 260 “Про затвердження Правил складання, подання та розгляду заявки на реєстрацію топографії інтегральної мікросхеми”.

Відповідно до ст. 471 ЦК України основною умовою охороноздатності інтегральної мікросхеми є оригінальність, під якою розуміють будь-яку топографію, яка створена в результаті творчої діяльності автора і не була відомою спеціалістам в галузі розробки до топографії на дату її реєстрації.

Суб’єктами прав на топографію інтегральних мікросхем є автори, їх спадкоємці, правонаступники. Автором може визнаватися тільки фізична особа, яка володіє особистими немайновими правами, що є невідчужуваними. Юридична особа набуває майнові права. В разі створення мікросхеми в результаті виконання службового завдання, то суб’єктом права виступає роботодавець.

Право на топографію IMC охороняється державою і засвідчується свідоцтвом. Правова охорона топографії IMC може бути здійснена шляхом її реєстрації Державною службою інтелектуальної власності України. Відомості про державну реєстрацію занесяться до Державного реєстру України топографій IMC.

Свідоцтво - документ, що підтверджує реєстрацію Держслужбою топографії IMC і засвідчує виключне право власності на цю топографію IMC. Обсяг прав на топографію IMC визначається зображенням топографії IMC на матеріальному носії.

Строк дії свідоцтва становить десять років від дати подання заявки або від дати першого використання топографії IMC за умови, що від цієї дати до дати подачі заявки пройшло не більше ніж два роки⁵⁶.

Зміст майнових прав, а також підстави їх припинення, обмеження і захисту кореспондують аналогічним правомочностям об’єктів патентного права.

Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» визначає, що власник свідоцтва має право повністю або частково передавати свої майнові права іншим особам на основі цивільного договору. Видача ліцензії на використання топографії ІМС здійснюється на підставі ліцензійного договору про використання топографії ІМС Передача права власності на топографію ІМС та видача ліцензії на використання топографії ІМС здійснюються в межах строку дії свідоцтва на топографію ІМС.

Договір та ліцензійний договір уважаються дійсними, якщо вони укладені в письмовій формі, зареєстровані у ДДІВ і підписані сторонами.

Раціоналізаторська пропозиція. Раціоналізаторство є невід’ємною складовою виробничої діяльності, яка не може розвиватись без постійного та систематичного удосконалення. Основою такого удосконалення є раціоналізаторські пропозиції. Раціоналізаторська діяльність регулюється Цивільним кодексом України, Тимчасовим положенням про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні, затверджену Указом Президента України від 18 вересня 1992 р. № 479/92, Наказом Держкомстату України про затвердження форм первинної облікової документації з обліку об'єктів права інтелектуальної власності (винаходів, корисних моделей, промислових зразків, компонувань (топографій) інтегральних мікросхем і раціоналізаторських пропозицій) та Інструкції щодо їх заповнення від 10.08.2004р. N 469, та Положенням про свідоцтво на раціоналізаторську пропозицію та порядок його видачі, затверджене наказом Державного патентного відомства України від 22 серпня 1995 року N 129.

Раціоналізаторська пропозиція – це пропозиція, яка є новою і корисною для підприємства, якому вона подана, і передбачає створення або зміну конструкції виробів, технології виробництва або складу матеріалів. Цивільний кодекс України визначає раціоналізаторську пропозицію як визнану юридичною особою пропозицію, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності. Об'єктом раціоналізаторської пропозиції може бути матеріальний об'єкт або процес.

Особливістю раціоналізаторської пропозиції є її зв’язок з підприємством: пропозиція повинна належати до профілю підприємства та бути для нього корисною. Аналогічно, новизна раціоналізаторської пропозиції встановлюється в межах підприємства, якому вона подається. Новою є така раціоналізаторська пропозиція сутність якої на підприємстві, якому вона подається, не була відома.

Автором раціоналізаторської пропозиції визнається фізична особа, творчою працею якої вона створена. Якщо раціоналізаторська пропозиція створена спільною творчою працею кількох фізичних осіб, всі вони визнаються співавторами. Порядок користування правами на раціоналізаторську пропозицію, створену у співавторстві, визначається угодою між ними.

Авторові належать особисті немайнові права, які є невідчужуваними.

Об’єктом раціоналізаторської пропозиції може бути матеріальний об’єкт або процес (технологічний або технічний).

Зміст та порядок подання заяви на раціоналізаторську пропозицію визначені у вищевказаному наказі Держкомстату. Заяву подає сам автор пропозиції за спеціально встановленою формою (Форма N ІВ-5). Опис має містити переваги пропозиції, а також перелік недоліків існуючої конструкції, виробу, технології виробництва тощо. Необхідно зазначати прибуток та інший очікуваний позитивний ефект. В разі потреби до заяви додаються графічні матеріали та інші додаткові матеріали. Усі матеріали мають бути підписані автором чи співавторами.

Заява подається підприємству, діяльність якого пропонується вдосконалити. Якщо пропозиція не відповідає діяльності підприємства або складена з порушенням вимог, то заява не приймається до розгляду і не реєструється.

Якщо заява складена правильно, підприємство приймає заяву до розгляду. Якщо заява складена неправильно, то у письмовій формі авторові повідомляють про причини відмови в реєстрації. Автор при незгоді з рішенням підприємства може подати скаргу до міністерства або керівництва підприємства протягом 3 місяців. Скарга має бути розглянута протягом 15 днів. В разі незгоди автора з цим рішення, він може звернутися до суду.

Після винесення рішення про визнання пропозиції раціоналізаторською, підприємство видає свідоцтво протягом місяця. Свідоцтво підписується керівником підприємства, завіряється печаткою, на ньому проставляється дата і номер заяви, зазначені в Журналі реєстрації.

Пропозиція може бути визнана раціоналізаторською частково, тоді в рішенні має бути вказано, в якій частині вона визнана такою.

Відповідно до ст. 484 ЦК України основним майновим правом автора раціоналізаторської пропозиції є право на отримання добросовісного заохочення.

Відповідно до п.53 Тимчасового положення право на винагороду має автор (співавтори) раціоналізаторської пропозиції протягом 2 років від дати початку її використання на підприємстві, яке видало автору свідоцтво на цю раціоналізаторську пропозицію.

Розмір винагороди визначається умовами договору між автором і підприємством і не може бути менше: 10 відсотків доходу, одержуваного щорічно підприємством від використання раціоналізаторської пропозиції; 2 відсотків від частки собівартості продукції (робіт і послуг), що припадає на раціоналізаторську пропозицію, корисний ефект від якої не впливає на одержання доходу.

Винагорода сплачується автору відповідно до договору, але не пізніше 3 місяців після закінчення кожного року використання раціоналізаторської пропозиції.

Підприємство, яке видало свідоцтво на раціоналізаторську пропозицію, має право використовувати пропозицію в будь-якому обсязі на свій розсуд. Пропозиція може використовуватися іншими підприємствами на підставі угоди з первинним підприємством.

Обсяг використання пропозиції впливає на визначення розміру винагороди авторові.

Право інтелектуальної власності на сорти рослин і породи тварин. Відносини, що виникають у зв’язку з виведенням, використанням, захистом, відчуженням нових сортів рослин, регулюються Законом України “Про охорону прав на сорти рослин” від 21 квітня 1993 р. На деталізацію положень Закону було прийнято ряд підзаконних нормативних актів: Постанови Кабінету Міністрів України “Про заходи щодо реалізації Закону України "Про охорону прав на сорти рослин” від 19 серпня 2002 р. № 1183, “Про затвердження Порядку видачі примусової ліцензії на використання сорту рослин” від 29 січня 2003 р. № 121.

Законодавство про рослини розрізняє два види сортів рослин – сорти, що допущені до господарського використання, і сорти, які захищені патентом (запатентовані сорти).

Перелік родів і видів рослин, на сорти яких видаються патенти, визначається Кабінетом Міністрів України. Для отримання правової охорони новий сорт повинен відповідати критеріям охороноздатності: бути новим та відповідати умовам відмінності, однорідності та стабільності (ст. 11 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин»).

Суб’єктами прав на сорти рослин є автори, роботодавці, власники виключних прав на використання сортів рослин, правонаступники та спадкоємці автора.

Необхідною умовою отримання охорони прав на новий сорт рослин є державна реєстрація сорту у Реєстрі сортів, за наслідками якої видаються два документи про права на сорт: авторське свідоцтво, яким засвідчується авторство на сорт рослин, та патент, який засвідчує належність майнових прав на сорт рослин.

Зміст особистих немайнових прав на сорти рослин визначені у ст.37 Закону. До них відносять: право за своєю вимогою одержати свідоцтво про авторство на сорт рослин; право пропонувати назву створеного ним сорту і включати до назви своє ім'я; перешкоджати іншим особам привласнювати та спотворювати його авторство вимагати не розголошувати його ім'я як автора сорту і не зазначати його у публікаціях; вимагати зазначення свого імені під час використання сорту, якщо це практично можливо. Перелік осбистих немайнових прав є невичерпним.

Зміст майнових прав на сорти рослин визначені ст.39 Закону України “Про охорону прав на сорти рослин”. Виключне право на дозвіл чи заборону використання сорту полягає в тому, що ніхто без дозволу володільця патенту не може здійснювати щодо посадкового матеріалу сорту такі дії: виробництво або відтворення (з метою розмноження); доведення до кондиції з метою розмноження; пропонування до продажу; продаж або інший комерційний обіг; вивезення за межі митної території України; ввезення на митну територію України;

Не вважається порушення майнових прав власника дії не спрямовані на наступне розмноження зазначеного сорту; не пов'язані з експортом посадкового матеріалу сорту до країни, в якій не охороняються майнові права інтелектуальної власності на сорти роду чи виду рослин, до якого належить зазначений сорт, крім експорту зібраного матеріалу, призначеного виключно для споживання.

Майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин не поширюються на дії будь-якої особи з посадковим матеріалом сорту, що охороняється, якщо вони здійснені: як приватні та з некомерційними цілями; в експериментальних цілях; з метою створення інших сортів на основі сорту, що охороняється, крім випадків, передбачених положеннями частин третьої та четвертої статті 39 Закону.

Майнові права можуть реалізовуватись та передаватись у порядку, визначеному у ст. 40 Закону. Володілець патенту може видати будь-якій особі дозвіл (ліцензію) на використання сорту на підставі ліцензійного договору. За ліцензійним договором володілець патенту (ліцензіар) передає право на використання сорту іншій особі (ліцензіату), яка бере на себе зобов'язання вносити ліцензіару обумовлені договором платежі і здійснювати інші дії, передбачені ліцензійним договором.

Ст. 43 Закону України “Про охорону прав на сорти рослин” передбачає можливість отримання примусової невиключної ліцензії. Примусова ліцензія на використання сорту дає право особі, яка її отримує, використовувати сорт без дозволу володільця патенту. Видавати примусові ліцензії на використання сортів можуть Кабінет Міністрів України, суд (Постанова КМУ “Про заходи щодо реалізації Закону України "Про охорону прав на сорти рослин”), Державна служба з охорони прав на сорти рослин. Порядок видачі примусової ліцензії передбачений Постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку видачі примусової ліцензії на використання сорту рослин” від 29 січня 2003 р. № 121.

Примусова ліцензія видається на період до чотирьох років (у межах строку дії патенту) з мотивів надзвичайної суспільної необхідності та за умови введення воєнного чи надзвичайного стану з виплатою відповідної компенсації володільцю патенту на сорт. При цьому Держсортслужба може вимагати від володільця патенту на сорт надати на прийнятних фінансових умовах у розпорядження ліцензіата матеріал для розмноження сорту в обсягах, достатніх для належного здійснення прав, наданих примусовою ліцензією.

Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин обмежується строком, установленим Законом, та підтримується за умови сплати збору за її підтримання. Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин закінчується в останній день:

а) тридцять п'ятого календарного року, що відліковується з 1 січня року, наступного за роком державної реєстрації цих прав, для сортів деревних та чагарникових культур і винограду;

б) тридцятого календарного року, що відліковується з 1 січня року, наступного за роком державної реєстрації цих прав, для всіх інших сортів.

Підстави припинення правової охорони майнових прав на сорти рослин, порядок захисту порушених прав на сорти рослин, відповідальність за порушення прав на сорти рослин відповідають аналогічним положення захисту патентних прав, тому не розглядаються в даній частині параграфу.

Правове регулювання відносин, пов’язаних з селекційною справою у тваринництві, здійснюється Законом України “Про племінну справу у тваринництві” від 15 грудня 1993 р. Згідно цього Закону селекційним досягненням у тваринництві визнається порода – цілісна численна група тварин спільного походження, що створена людиною, має генеалогічну структуру і властивості, які дають змогу відрізняти її від інших тварин цього виду, і кількісно достатня для розмноження як однієї породи. Суб’єктами права на селекційні досягнення є селекціонери – фізичні особи, творчою працею яких виведена нова порода тварин, та їх правонаступники – особи, яким передані права на селекційні досягнення.

Об'єктами племінної справи у тваринництві є велика рогата худоба, свині, вівці, кози, коні, птиця, риба, бджоли, шовкопряди, хутрові звірі, яких розводять з метою одержання від них певної продукції

Суб'єктами племінної справи у тваринництві є: власники племінних (генетичних) ресурсів; підприємства (об'єднання) з племінної справи, селекційні, селекційно-технологічні та селекційно-гібридні центри, іподроми, станції оцінки племінних тварин; підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які надають відповідні послуги та беруть участь у створенні та використанні племінних (генетичних) ресурсів; власники неплемінних тварин - споживачі племінних (генетичних) ресурсів та замовники послуг з племінної справи у тваринництві.

Для виникнення правової охорони на об'єкти селекційних досягнень, ст. 11 Закону встановлює необхідність державної реєстрації племінних тварин та племінних стад.

Державна реєстрація племінних тварин здійснюється шляхом внесення відповідних даних про них до державних книг племінних

тварин, а племінних стад - до Державного племінного реєстру.

В результаті державної реєстрації видається племінне свідоцтво (сертифікат), який є документальним підтвердженням якості належних їм племінних тварин, сперми, ембріонів, яйцеклітин.

Племінне свідоцтво (сертифікат) є основою для визначенняцінності племінних (генетичних) ресурсів і гарантує певний рівень ефективності їх використання при дотриманні споживачем цих ресурсів вимог, встановлених Законом. Зразки свідоцтв (сертифікатів) розробляється Головною державною племінною інспекцією.

Охорона прав на секрети виробництва (“ноу-хау”). Нормативне регулювання правової секретів виробництва (комерційноїтаємниці) здійснюється гл.46 ЦК України, Законами України «Про інформацію», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій», «Про інвестиційну діяльність», “Про захист прав споживачів” “Про якість та безпеку харчових продуктів та продовольчої сировини”, Постановою КМУ “Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці” від 9 серпня 1993 р. № 611.

Охорона нових технологій, розробок у промисловості може здійснюватись не лише за допомогою патентів та інших охоронних документів. Як видно з попередніх параграфів теми, процедура одержання патенту передбачає публікацію усіх матеріалів заявки, в тому числі опису та формул винаходу чи корисної моделі. Інакше кажучи, зміст винаходу (корисної моделі) розкривається широкому загалу з одночасним повідомленням про те, що виключні права на його використання належать власнику охоронного документа. Використання запатентованого винаходу (корисної моделі) іншими особами без дозволу власника патенту є, згідно чинного законодавства, правопорушенням, наслідком вчинення якого є юридична відповідальність. Але, якщо для охорони прав на деякі види об’єктів авторського права законодавством передбачено вжиття адміністративно-правових способів, то для захисту порушених прав на винахід чи корисну модель (та інших об’єктів промислової власності) можуть бути використані лише передбачені законодавством цивільно-правові способи захисту. Це означає, що власник прав промислової власності повинен самостійно слідкувати за дотриманням його прав і виявляти порушення та доводити факт їх вчинення у судовому порядку. Тому, якщо, виходячи з кінцевого продукту неможливо довести факт використання запатентованої технології, пристрою, речовини тощо, у його виробництві, доцільніше відмовитись від одержання патенту або розкрити не повний опис (формулу) винаходу або корисної моделі. В таких випадках, та тоді, коли власник винаходу, корисної моделі, інших науково-технічних розробок з будь-яких причин має намір зберегти їх у секреті, використовується такий спосіб охорони результатів науково-технічної творчості як визнання їх комерційною таємницею (секретом виробництва, “ноу-хау”).

Визначення комерційної таємниці дається у ст. 505 ЦКУкраїни: це інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

До комерційної таємниці відноситься інформація, яка відповідає таким умовам: є невідомою третім особам; до неї нема вільного законного доступу третіх осіб; власник такої інформації вживає заходи по її охороні; використання такої інформації в господарській діяльності приносить прибуток і переваги суб’єкта на ринку.

Строк охорони комерційної таємниці необмежений.

Існує перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці, який закріплений Постановою КМУ “Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці”. Зокрема, не можуть бути визнані комерційною таємницею і ті відомості про товари, роботи, послуги, які визначені у ст. 18 Закону України “Про захист прав споживачів” та ст. 7 Закону України “Про якість та безпеку харчових продуктів та продовольчої сировини”.

Ознайомлення з відомостями, що становлять комерційну таємницю, та їх поширення відбувається тільки за згодою власника цих відомостей і у порядку, ним визначеному.

Для виникнення правової охорони комерційної таємниці не потребується формальностей.

Поряд із терміном «комерційна таємниця» законодавство використовує таке поняття як «ноу-хау». Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» під ноу-хау розуміють інформацію, що отримана завдяки досвіду та випробуванням, яка: не є загальновідомою чи легкодоступною на день укладення договору про трансфер технологій; є істотною, тобто важливою та корисною для виробництва продукції та/або надання послуг; є визначеною, тобто описаною достатньо вичерпно, щоб можливо було перевірити її відповідність критеріям незагальновідомості та істотності.

Визначення «ноу-хау» міститься також в Закону України «Про інвестиційну діяльність»: сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих.

Міжнародна асоціація з охорони промислової власності рекомендує таке визначення: "Ноу-хау — це знання і прак­тичний досвід технічного, комерційного, управлінського, фінансового або іншого характеру, що їх застосовано у виробництві і професійній практиці".

У практичній діяльності з використання об'єктів промислової власності розрізняють такі види ноу-хау: технічні або науково-технічні знання управлінського, комерційного фінансового та інших напрямів. Отже за допомогою ноу-хау його набувач у повному обсязі може виробити продукт реалі­зувати його і забезпечити організацію та управління виробництвом.

Одним із видів безпатентних ліцензійних договорів є дого­вори про передачу ноу-хау.

Договір про передачу ноу-хау укладається у випадках створення нового виробництва, де необхідно якомога ширше застосовувати науково-технічні розробки; в разі потреби за­безпечити гаранти захисту прав володільців інтелектуальної власності; з метою зниження витрат на науково-технічні роз­робки; коли винахідник хоче зберегти у таємниці невідомі елементи свого винаходу, та в інших випадках.

Збирання, розголошення та поширення відомостей, що становлять комерційну таємницю визнаються недобросовісною конкуренцією (ст. 17-19 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”).

Вчинення визначених дій тягне за собою відповідальність у вигляді штрафів, розмір яких визначені ст.164³ Кодексу про адміністративні правопорушення і передбачають відповідальність за отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденціальної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця - тягне за собою накладення штрафу від дев'яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю ст. 231 КК України передбачає відповідальність у вигляді штрафу від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Ст.232 КК України передбачає, що за умисне розголошення комерційної або банківської таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності, встановлюється відповідальність у вигляді штрафу від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи заборони займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або призначення виправних робіт на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.